Кров і вода.Глава дев’ята. Знак захисника.
Троє мандрівників їхали по дорозі. Ранок був далеко позаду , день наближався до вечора.

Троє мандрівників їхали по дорозі. Ранок був далеко позаду , день наближався до вечора.
Кам’яна Могила… Стоїть вона над степом, мов велетенський древній звір, що задрімав у віках, і тільки вітер, кружляючи поміж її розколотих каменів, шепоче легенди, які ніхто не сміє переповісти. Говорять старі люди, що час тут не такий, як у світі людському.
Колись, у давні часи, коли світ ще не був поділений між добром і злом, жила собі стара жінка, яку люди називали Бабою Громівницею. Вона мешкала на краю села, у хатині, що світилася дивним теплим світлом навіть у найтемнішу ніч.
- Ти куди це? А ну стій я тобі сказав! Куди це ти з мотузкою подався? Ти що це надумав? Степан зупинися, накоїш лиха! От чортів син, коли потрібно він мене звісно не бачить та не чує, а коли я нишком у хаті хочу вкрасти окраєць хліба, так одразу Домовик, Домовик.
Хто хоч раз ступав на Чернечу Гору в сутінкову годину, той відчував — тут панує сила, невидима, але незламна. Старі люди шепочуть, ця гора стоїть під охороною істот, яких не може побачити людське око. Вони тут віддавна, ще з тих часів, коли тіні були довшими, а світ — молодшим.
Ранок у мандрівників розпочався зі сходом сонця. Куди приведе їх дорога. Кого ще вони зустрінуть на своєму шляху.
Продовження подорожі Вілени і Вирослава . Чим обернеться їх ночівля в лісі .
Саме ніч завжди несе загрозу не тільки таємничістю, а й тим що саме в цю частину дня усі злі істоти наважуються виходити зі своїх сховів та отримують свою силу. І це час не для благочестивих людей.
Продовження подорожі Вілени в чарівному лісі. Куди ж її приведе Вирослав ?
Перша глава оповідання натхненного українською міфологією.Це тільки початок .
Всюди чую любий глас Клик життя могучий Весно, вітре, люблю вас Гори, ріки, тучі! Люди, люди! Я ваш брат Я для вас рад жити Серця свого кров’ю рад Ваше горе змити А що кров не зможе змить Спалимо огнем! Лиш боротись значить жить
У кожного народу своя міфологія, так, як і традиційне уявлення про її істот. Ми розглянемо значення русалки в українській міфології.
У густому лісі серед зелених схилів Карпат заховалося село Волковиці. На картах його немає, у книгах – ледве два слова знайдеш. Якщо ліс не забажає показати шлях, то блукатимуть мандрівники днями, а тоді й підуть ні з чим. А ще береже ліс страшну легенду, яка й не...
Матір Ярка спіткає раптова хвороба, тож хлопець змушений звернутися по допомогу до мольфара, про якого селом ходять недобрі чутки. Щоби не попоросив чародій, Ярко готовий сплатити ціну. Чи то будуть гроші, чи то невинна кров...
Загадковий місяць травень цього року відкрив українській письменницький спільноті двері у потойбіччя української культури. Ці двері мають назву «Мітотравень»
До вашої уваги переклад з російської тексту укладача, а також транслітерація народної мови з ярижки, викладених у статті “Народні уявлення й вірування, стосовні до зовнішнього світу” Харківського збірника, 2-го випуску 1888-го року.
Як напевно ви знаєте, слов’янські русалки не мають хвостів і жодного стосунку до моря, позаяк є духами річок.
Сіньовити (серб. сеновити — укр. тінистий, від сѣнь) — назва дерев-святинь у південних слов’ян. За свідченнями Вука Караджича, існувало повір’я, що людину, яка зрубала таке дерево, у покарання настигне хвороба або навіть смерть.
il dono della vita