— У вас дакумєнти на транспарт єсть?
Баба Яга стояла по пояс у тумані, мов у молоці. Під ногами — волога, майже чорна земля, а над головою — дрон із червоним оком і гербом з двоголовим півнем. На боці — напис:
"Росказмоніторинг культурного наслєдія и транспорта (РККТ)"
— Це ж моя ступа, — втомлено мовила Яга. — Мені її ще баба-прадавниця вручила на Купала… Я в ній і любов свою возила, і смерть свою.
— Пєрєдвігатьса можна толька па утвєрждьонному маршруту. Ґдє ваша справка аб адобрєнії?
— Я вільна! Я з лісу, я з казки! Я — прадавнє!
— Ви — устарєвшая. Нєавтарізаванная. Апасная.
У вас нєт ліцензії на пальоти, сєртіфіката на мєтлу, ви нє прашлі русіфіціраванний фольклорний адіт.
Яга опустила голову, її руки, колись міцні як коріння дуба, тепер тремтіли. Мітла шарпалась в повітрі — наче відчувала зашморг закону, що наближався.
— Я колись була берегинею, — прошепотіла вона, — а тепер мене назвали “неблагонадійною одиницею культурного впливу”.
— Вам прісвоєн врємєнний статус "старославянская відьма условна рускай арієнтації".
Сєґодня ви — часть нашєй культурнай спадщіни. Дабравольно-прінудітєльно.
Яга мовчки присіла на край ступи. Та була ще тепла — наче пам’ятала справжні польоти. Свобода, дух, нічне небо… усе залишилось десь за кремлівською редакцією.
— Пры павтарной ппыткє нєлєґального взльота будєт праізвєдьоно фольклорнає абнулєніє.
Вы падпісалі согласіє в бєссознанії. У нас всьо па закону.
Яга скривилась. Її очі загорілись:
— То ж слухайте, моск……ке залізяччя… Якщо я і стара, то не ваша. Я з лісу. Я з вогню. Я ще згадаю, хто я, коли ви забудете, ким ніколи не були.
Але дрон уже не слухав. Він зник за верхівками ялин, залишивши по собі тишу, в якій навіть сова не наважилась сказати правди.
