Вокаліст британського колективу Static Dress Оллі Еплярд довгий час жив у Бредфорді, а згодом його родина переїхала до тихого, мальовничого міста Бінглі. Супокій містечка ідеально підходить для таких дорослих, із закостенілими поглядами, що проводять вечори десь у старому, занедбаному барі. Але не для молоді. Для них Бінглі здається задушливим місцем, з якого хочеться втекти. Особливо для Оллі, оскільки його стиль одягу або зовнішність ставали приводом для гомофобних жартів і насмішок.
«Я як не зайду до крамниці, всі на мене витріщаються. Ну, привіт, не знаю, так, це знову я, тільки з кольоровим волоссям», — розчаровано каже Оллі в інтервʼю з Vice.
В якийсь момент навіть невідомі почали створювати сторінки в соцмережах, налаштовані проти нього, де писалось «тримайте педиків подалі від хардкору».
Менше з тим, саме у Бінглі він познайомився з альтернативною музикою коли знайшов журнал свого брата. Сторінки були обклеєні світлинами колективу Slipknot, які спершу налякали хлопця, та згодом «страх змушував мене повертатись до нього». Відтак, Оллі поступово занурювався у ширший світ ню-металу, познайомившись з колективами на кшталт Korn чи Limp Bizkit.
«Моє захоплення цією сценою виникло з відчуття, що я — аутсайдер. Та крім цього мене ще цікавили речі, які виходили за межі норми. Я не займався спортом або подібними типовими речами, які викликають у дітей інтерес. А коли ти не у футбольній команді, ти дійсно відгороджуєшся від багатьох людей. Думаю, я знайшов розраду в людях, які так само не вписувались у своє оточення», — згадує Оллі в інтерв'ю з Underground Underdogs.
Але у Бінглі не було виконавців, які писали б альтернативну музику. Отож хлопець часто їздив вечорами у сусідні міста — Лідс і Манчестер. А потрапляв він на концерти безплатно, бо в обмін на це пропонував колективам фотосесію (а згодом й знімав для них кліпи).
«Ходити на концерти, тусити, спілкуватися — все це було тоді у мене. Бо інакше я просто сидів би в темряві, творив собі щось без жодного сенсу», — сказав Оллі.
А так, завдяки цим поїздкам, через спільних друзів, хлопець познайомився з гітаристом Томом Блеком і барабанщиком Семом Кеєм.
І от ще разом з басистом Конором Рейлі вони створили групу Galleries. Жодного матеріалу так і не вийшло на цифрові платформи.
Доки не настав 2019 рік. Тоді хлопці назвали колектив Static Dress. Того ж року вони випускають дебютний сингл «Clean» і поїхали собі кататись містами з концертами. Потім виходили й інші пісні. До них знімались загадкові кліпи і все потроху набирало обертів.
Як каже вокаліст, хімія всередині колективу була «хаотично конструктивна».
І додає: «Все дуже зашкалює… це дуже інтенсивний процес, позаяк є четверо людей з дуже різними поглядами на все. Вони збираються разом в одній кімнаті, намагаються написати щось і працювати одне з одним… Іноді все складається, і ми маємо пісню за п’ять хвилин, а іноді не складається, і ти такий: “Це займе трохи часу”. Спершу треба копнути вугілля, перш ніж дістатись діамантів».
Оскільки Оллі все-таки виростав у 2000-х роках, він грав у відеоігри на кшталт «WWE SmackDown vs. Raw» чи «Tony Hawk's Pro Skater». Його дуже захоплювали саундтреки звідти, які, звичайно ж, впливали на творчість Оллі. Та не тільки іграми єдиними. На творчість Static Dress також вплинув фільм «Матриця».
«Якщо ви будете слухати звуковий супровід під час перегляду фільму, ви почуєте шуми і побачите деякі речі... саме те, як усе це зливається докупи, надихає мене створювати певне звучання, або відчуття, або емоцію», — розповів вокаліст в інтерв'ю з Underground Underdogs.
А з візуалу «Матриці» він виділяє сцену, коли телефон використовують для зв’язку між реальним світом і Матрицею.
«І мені подобається, що завжди є пристрій, за допомогою якого передаються різні речі між двома світами», — додав він.
Бо у кліпах Static Dress вони використовують лампи як портали, крізь які персонажі передають різні предмети (наприклад, ніж). А ще, здається, головні герої комунікують через дисковий телефон. Проте це не єдина схожість між фільмом і творчістю колективу.
Як сказав Оллі: «Мені дуже подобається, як у «Матриці» побудована часова лінія: є один світ і є інший світ, вони кардинально різні, але мають щось подібне. Ми теж переміщуємось між двома світами. Вони мають схожі теми, тому й належать до одного всесвіту. І це лише питання часу, коли вони перетнуться».
Він також зазначив: «Багато речей просто пропускаєш коли моргаєш… Але якщо ви дійсно вдивитесь і звернете на них увагу, то знайдете там дуже багато деталей, які були раніше… Якщо витратите трохи часу, зануритесь і розберетесь, то почнете вловлювати історію, яка вже зараз оповідається».
Отже, що ж там такого у їхньому всесвіті.
Про пісню «DSC_301» Оллі сказав: «Я просто фрістайлив там на місці, і вся пісня була, по суті, про те, як прокидаєшся в лісі й починаєш усе спочатку. Ти почуваєшся настільки загубленим всередині себе, що не знаходиш орієнтир у житті… Це був ідеальний момент випустити пісню. Бо ми тоді якраз запитували себе: «Що, бляха, відбувається з цією групою?». Я не знаю, що це за гурт. Але я знав з самого початку, що наші старання дозволять нам робити що-завгодно поза «рок-світом».
У той період з'явились чутки про цілий мініальбом в стилі «DSC_301» (мовиться про ЕР «TBC», розшифровується як “to be continued” або “to be confirmed”).
«TBC», паралельно з повноцінними піснями, також мав композиції просто з різними звуками (як-от звуки аварій, плачу, кроків, вогню, комах, телефонних гудків і так далі). Власне цей матеріал презентували на фестивалі Slam Dunk2021, але так і не випустили на цифрові платформи.
Опісля група запустила стрим концерт «Time To Reset». Оскільки раніше Оллі стверджував, що сюжетна лінія у кліпах не стосувалась пісень, вона окремо продовжувалась на цьому стримі. Концерт почався зі вступного слова:
«Руйнівнику, прийди, виконай це. Бо настав час перезавантаження (або тут просто озвучується назва шоу, себто «Time To Reset». Кожен захід сонця має бути вшанований, і за кожен світанок ми повинні бути вдячними, адже ніколи не знаєш, чи відберуть у тебе все це знову. Ми повинні навчитись цінувати світ навколо, який не бачимо за вікном, за закритими дверима, за незламними замками. Пізнавайте й цінуйте світ ще більше після його зцілення. Ми не могли по-справжньому усвідомити, що втратили, доки все не зникло. І ці крила, завдяки яким ми раніше вільно витали навколо нашого прекрасного світу, були обрізані. Ми залишились в кімнаті з єдиним джерелом світла – тьмяною лампочкою, в якій горіла надія. Лише надія може витягнути нас з цього стану. Тільки це допоможе нам рухатись далі, боротись, долати труднощі. Бо ми в'язні у власних домівках. Часто опиняємось прив’язаними до розваг, мистецтва, музики, виступів. До всього, що дає багатьом людям стільки радості й причин для існування. 365 днів… Цілий рік, протягом якого наш моральний стан розвіюється, як шепіт на вітрі...».
Під час виступу на екрані часом з'являлись QR-коди, які ще далі занурювали слухачів в лор колективу.
До речі, на концерті не було Тома Блека і Сема Кея. Вони покинули групу, а їм на заміну прийшли барабанщик Сем Огден і гітарист, якого кличуть Контраст. За словами вокаліста, Контраст — це персонаж чи радше символ, який репрезентує весь колектив (за моїми припущеннями теперішній гітарист (Вінсент Вейт) власне й був Контрастом весь час).
Чому він приховує обличчя? Як пояснив вокаліст, головна причина — бо люди запитують «чому?». Бо ти не знаєш, що це означає, але це існує. Тому у тебе з'являється ще одна тема для розмови, ще один провідник до відкриттів і до відчуття магії.
Та повернімось же до виступу. Один з QR-кодів показав колекцію обрізаних фотографій і обкладинки альбому «One of Us is the Killer» від гурту The Dillinger Escape Plan. Там також було інтерв’ю з Мерилін Монро, в якому вона сказала:
«Я не те щоб загалом щаслива. Якщо вже говорити в загальному, то я радше нещасна».
Опісля у відео просилось знайти чиєсь імʼя (йшлось, мабуть, про Еміля Константина, який казав: «мене підрізали, вони переслідують мене… навіть не знаю як вони знайшли мене… сподіваюсь її не зловили»).
В додаток до цього, інше посилання зі стриму містило відео із такими закодованими повідомленнями:
1) Вони створили це місце як власний експеримент
2) Ми існуємо в одному місці, але в різних часових проміжках
3) Вони змушують нас зблизитись.
Який це має зв'язок з лором — залишається загадкою. За моїми припущеннями, якщо Оллі грає роль Еміля, тоді він — спойлер — вбивця. А стосовно Мерилін Монро, то ймовірно вона описує внутрішні відчуття Ненсі.
Еміль і Ненсі — це головні персонажі коміксу, який випускався разом з саундтреками до нього (мовиться про «TBC», що був скелетом для мініальбому «Prologue…»).
Звісно, спочатку «Prologue…» не планувалось випускати.
«Ми випустили ці пісні як демо. Але навіть всередині коробок із CD було безліч загадок, які люди мали розгадати. Хотілось дати людям чогось більшого ніж просто музику. Якусь частину цього колективу», — сказав вокаліст.
Власне план був таким: про цей реліз забуваємо, а випускаємо сингл за синглом і ось вже готовий альбом. Проте оточення групи казало: «Та випустіть його вже, скільки можна!», тому колектив змінив думку стосовно цього.
«Був вересень, а ми планували випустити все це в грудні. І я сидів там, без жодного музичного відео, без концепцій, без ідей — нічого. Бо спочатку воно взагалі не мало виходити. Не було ні мастерингу, ні оформлення, але якась ідея все-таки спала на думку, я придумав тему й рухався далі», — каже вокаліст в інтерв'ю з Dork.
Він хотів створити страшну, романтично-деструктивну історію, яка можливо й не має щасливого фіналу, однак в кінці тунелю все одно є сяйво, навіть якщо діставшись туди, воно виявиться потворним.
«Навіть у руйнуванні можна знайти свою ніжність», — говорив тоді Оллі.
І стали вони дозаписувати мініальбом в бункері, де було дуже холодно.
«Але це дозволяє відключитись від усього зайвого й зосередитись на головній меті. Для мене це навіть певною мірою терапевтично», — казав Оллі.
Згодом прийшла ідея зробити комікс, а мініальбом став би саундтреком до нього.
«У підсумку весь проєкт працює як пролог до того, що буде далі», — сказав вокаліст.
Звісно, люди стали бідкатись. Мовляв, а чому так багато інтерлюдій? А сингли нам більше подобались. Однак комікс вийшов разом з піснями не просто так. Бо якщо його читати разом з музикою, все стає на свої місця. І тільки так зрозуміло, куди прямує група.
Перед релізом ЕР колектив випустив пісню (з кліпом) — «Sober Exit(s)» — ідея якої зосереджується на тому, що наш мозок створює сценарії, які насправді не існують.
«Ідеальний уявний світ, побудований навколо ідеї життя на порожніх обіцянках і хибній надії», — йшлось у пресрелізі.
А кліп, до слова, мав абсолютно інший сюжет.
«Візуальний і музичні світи — це дві абсолютно різні історії. Я не хочу, щоб вони коли-небудь перетинались. Якщо вам не подобається, як звучить ця група, то вам може сподобатись, як вона виглядає, і навпаки. Від самого початку ми мали на меті написати історію, яка буде більшою за саму групу», — розповів Оллі.
Бо головне завдання колективу — надихати інших займатись мистецтвом.
«Я хочу бути джерелом натхнення. Спонукати людей творити якомога більше. Я хочу створити нове покоління, котре прагне рухатись вперед і бути продуктивними. Адже без мистецтва на папері залишаються лише чорно-білі лінії. Світ був би похмурим», — казав вокаліст.
До слова, Оллі трохи переосмислив ідею з кліпами і зрештою поєднав їх з сюжетом в піснях. Це сталось під час роботи над альбомом «Rouge Carpet Disaster», який дався їм ох як тяжко.
