З виходом альбому «Blurryface» ми вперше занурились у всесвіт, який twenty one pilots будують вже протягом десяти років. Тоді ми тільки познайомились з персонажем, на імʼя Blurryface. Ймовірно, саме він веде автівку, де сидить Тайлер Джозеф (в кліпі «Heavydirtysoul), що символізує контроль, владу Blurryface над Тайлером (коли він керує головним героєм, очі Тайлера змінюють колір на червоний, а шия та руки — на чорний). Такий образ символізує удушення, незахищеність.
Власне весь кліп пісні «Heavydirtysoul» демонструє втечу головного героя від Blurryface. Його особистість пізніше розкриє персонаж, на імʼя Кленсі.
Він писав:
«Я втікач, і з кожною спробою мені це вдається все краще. Але мене завжди знаходять. Точніше, він знаходить. Нікола Бурбакі (скорочено Ніко) або як він ще себе називає — Blurryface. Він правитель дев'яти єпископів, які керують містом».
Слова «я втікач» прямо кажуть, що Тайлер — це і є Кленсі. Він там згадує місто, яке називають Дема.
Воно розташоване на материку відомому як Тренч. Дема оточена величезними бетонними стінами, і має 9 районів, кожен з яких контролюється єпископами (серед них є: Keons, Sacarver, Listo, Lisden, Reisdro, Vetomo, Andre, Nills, а також раніше згаданий Ніко).
Вони уособлюють в собі людські страхи, а їхня задача — повертати до міста усіх, хто намагається втекти (хоча декому дозволяють покидати Дему).
Про життя на острові Тренч, а також спроби втекти з Деми, Кленсі писатиме у листах протягом років. На кожному з листів написана дата, яка має особливий формат: XXX XMOON XX (перші 3 цифри — це останні цифри року, далі йде місяць, а опісля — число). Тобто сьогоднішня дата виглядала б як «025 09MOON 12».
Перший такий лист опублікували на сайті dmaorg.info перед виходом альбому «Trench». Датований він так: 988 06MOON 18 (тобто 18 червня 1988 року).
Тоді Кленсі описував, що з ним сталось за рік до цього.
Це не було щось матеріальне, намацальне. Цього не можливо було почути чи побачити. Сталось щось досить дивне. Щось на кшталт внутрішніх змін: у сприйнятті, у відчуттях. Кленсі й досі намагається це осмислити. Тому й став він все занотовувати з надією, що зможе краще зрозуміти себе.
«Доки я не прожив тут 9 років, мені не спадало на думку наскільки заплутаними є горизонти Деми. Саме тоді я почав розмірковувати над екзистенційними питаннями і вирішувати, яке враження я хочу, щоб життя справило на мене. Звичайно, щоб підживити свою надію, я дивився вдалину, на ту землю, що мене зростила. Тільки цього разу з усвідомленням перешкод, які моя юнацька необізнаність дозволила мені не помітити. Чи було воно там весь час? Як я міг не помітити щось настільки очевидне? Доводиться згадувати про цей момент щоденно, оскільки усвідомлення цього прямо суперечить моїй єдиній надії на подальше майбутнє», — писав Кленсі.
Вочевидь, хтось покинув місто і почав ширити чутки про побачене поза Демою. Ці чутки дійшли й до Кленсі. І тоді його уявлення про світ перевернулось з ніг на голову.
Власне з цього листа й починається сама історія, яка ось-ось має закінчитись.
«Бувши дитиною, я з захопленням дивився на Дему. А сьогодні ж мене з'їдає розпач, оскільки щодня доводиться мружитись, щоб побачити верхівку високої стіни, яка тримає нас тут. На девʼятий рік я усвідомив, що Дема не була моїм домом. Після всіх прожитих тут років, це поселення виявилось моєю в'язницею», — продовжив Кленсі.
Отож він став шукати вихід, щоби хоч на мить побачити світ поза межами Деми.
Далі історія з уст Кленсі стає дещо заплутаною. То він зав'язнув у місті. А потім блукає за мурами Деми. І навіть не пояснюється, як йому вперше вдалось втекти. Щоправда, напередодні битви у кліпі «Paladin Strait», Кленсі стверджував, що саме Ніко вивів його за межі міста у глиб дикої природи Тренчу.
А ось що пишеться у звіті Священного муніципалітету Деми:
«Згідно з гіпотезою Слідчої асамблеї, одна особа змусила або зманіпулювала уповноваженим Демою єпископом або охоронцем периметра, щоб той без дозволу проїхав на транспортному засобі за східні ворота. У невизначеному місці вздовж ділянки 9C особа ініціювала підпал транспортного засобу. Візуальні дані підтверджують повне знищення транспортного засобу».
Особисто я б не довіряв цьому звітові. Однак принаймні відомо, що хтось вивіз Кленсі за межі міста. Там Кленсі й спалив автівку, і згодом втік у ліс. Чорні грифи помітили його в тому районі, проте швидко втратили слід, коли протагоніст попрямував у дику місцевість. Кілька днів по тому оповідь Кленсі продовжилась.
«Я вирвався. Відчуваю легкість. Я знаю, що те місце завжди тримало мене в напрузі, а тепер я вперше відчуваю ту легкість, на яку сподівався. Минуло вже три ночі. Я помітив як моє дихання змінилося. Воно стало повільнішим і повнішим. Повітря тут, здається, дійсно варте того, щоб його вдихати.
Я бачу те місто далеко позаду, і буду нещирим, якщо скажу, ніби не думаю про нього. Мені б хотілось відключити цей страх, але, можливо, чим далі я йду, тим менше цей страх впливатиме на мене. Мій, як я вважав, дім, мене ж зрадив. І якщо я коли-небудь повернусь туди, я не сприймати це місце так само.
Тепер мене оточує новий світ. Раніше я думав, що мури вдома були величезними, — писав Кленсі. — Однак зараз навколо мене зелені скелі, які ставлять мене прямо в центр. І попри небезпеку й виснажливість Тренчу, він хоча б справжній. Я вже краще терпітиму реальність, аніж бездумно житиму так, як хтось цього хоче від мене».
Кленсі блукав десь далеко від стежин, якими зазвичай ходять єпископи. Однак вони все одно його знайшли. Точніше, він знайшов. Ніко — лідер девʼяти єпископів. Він вистежив Кленсі на білому коні, закрив йому шлях для втечі й вимазав шию в чорній фарбі.
Та Кленсі все ж таки встиг побачити Banditos — групу людей, про існування яких тільки ширились чутки (вони раніше були громадянами Деми, яким зрештою вдалось втекти з міста).
Тоді ж протагоніст запримітив Факелоносця — ватажка цих людей.
Але в наступну мить Ніко забирає Кленсі з собою і повертає його в місце, яке головний герой більше не вважає своїм домом.
Опісля Кленсі стали мучити видіння й спогади про світ, який він бачив. А також згадував про Banditos та їхнього ватажка.
«Після всієї безмежної краси, яку я там побачив, чи дійсно я переконаний, що мені краще залишитись посеред цих стін. Я перебуваю тут вже декілька тижнів, і хоч буденність цього світу заспокоює, адже тут жити легше, ніж там, безумовно, та все ж моя свідомість продовжує стрибати між цими двома місцями. Яке з них дійсно мій дім? Чи дійсно єпископи нас захищають, а факели на вершинах пагорбів — небезпечні? Можливо, все навпаки? Мої сни тягають мене зі світу у світ, що я аж відчуваю себе загубленим посеред цього всього», — написав Кленсі.
Тоді він ще не довіряв цій групці людей, але водночас вже сліпо не вірив лідерам Деми і їхній релігії, відомій як віалізм (за віруванням єпископів, єдиний шлях до раю й спокути — самогубство, а коли громадяни Деми помирають, вони стають «Славетними померлими» (з англ. Glorious Gone) або «носіями» (з англ. vessels), після чого єпископи можуть використовувати їхні тіла, скажім, як зброю).
Останній лист Кленсі закінчується фразою «Я ще багато чого не розумію», і далі настала тиша. Його письмова оповідь має прогалину в декілька років.
Складно сказати, чи писав щось протагоніст весь цей час, а чи єпископи просто знищили його доробки. Однак відомо точно, що невдовзі після того, як Кленсі схопили, Факелоносець, разом зі своїми людьми, пройшов через прихований тунель до Деми, і там під покровом ночі, в момент проведення щорічних зборів Славетних померлих, лідер Banditos забирає з собою Кленсі.
Спершу, звісно, протагоніста страшив зовнішній вигляд Banditos. Він не був певен чи варто до них доєднуватись. Однак впізнавши Факелоносця, Кленсі добровільно покинув разом з ними місто й попрямував до їхніх таборів.
«Вони прийняли мене, — згадує Кленсі, — пояснили за кольори».
Як Banditos знайшли Кленсі всередині міста — не зрозуміло. Проте деякі свідчення натякають, що він саме прямував на зібрання Славетних померлих. Ба більше, його, ймовірно, обрали як кандидата на жертвоприношення.
Та через втечу, головний герой швидко здобуває славу в місті (направду більшість утікачів ставали відомими, бо лиш одиницям дійсно вдавалось втекти з Деми).
Проте Ніко не збирався так легко здаватись. Він знайшов спосіб, як підступно використати популярність Кленсі, щоб придушити повстання раз і назавжди.
Відтак, однієї ночі, коли Кленсі сидів разом з іншими біля вогнища, Ніко підкрався до них з думкою, що ніхто не пам'ятатиме чи був він там насправді. А потім схопив тих, хто був поруч з протагоністом. Також ухопив Кленсі за шию й потягнув назад до Деми.
Знову опинившись у полоні, Кленсі став обмірковувати новий план втечі. Така відчайдушна спроба могла коштувати йому життя. Отож коли єпископи замкнули його у вежі з блакитними дверима, він вимушений був відкласти свій план. Його тим часом змушували писати тексти для пропагандистського туру й готуватись виступати перед жителями Деми.
Все, що він писав, мало бути схвалене єпископами. Та попри це головному герою вдалось заховати кілька таємних послань. І приблизно через тиждень після цього Кленсі знову почне вести щоденник, тільки пише він вже з острова Волдсой (з норвезької Voldsoy — це «острів насильства»; Кленсі перебуває на ньому у відео «The Outside»).
«Ми підійшли до блакитних дверей. Вони дивно вирізнялися на тлі цього бетонного лабіринту. Я відчинив їх і ступив усередину. Переді мною постала типова сіра кімната Деми. Різниця полягала в тому, що на мене хтось чекав. Їх було четверо. Троє мені незнайомі, проте одного я впізнав одразу — то був Кеонс. Я впізнав його по голосу. Вони запропонували мені ідею — знімати телешоу чи щось подібне. Я й гадки не мав, що про мене знають поза стінами моєї камери. Але мені сказали, що я здобув славу завдяки своїм витівкам і вибухам гніву. Вони хотіли використати моє обличчя на благо міста. Вони дали мені знайомий інструмент — ручку, але щоразу, коли я ним користувався, вони мали бути присутніми. Вони прагнули керувати моєю уявою й баченням. І все ж, навіть у кайданах, я знову міг творити. Отож записи розпочались знову. Що саме ми створювали? Я й сам не знав. Розважальне шоу з піснями та сценками? Невже правителі цього гнітючого міста справді вирішили розважити свій народ? Тоді я часто чув фразу «Все, що створюється тобою, повинно служити на користь громадянам Деми». А в останній день, коли я поставив останню крапку, вони раптом спитали, як це назвати. Питання застало мене зненацька. Здавалось, саме таке рішення мали б ухвалювати вони, а не я», — писав Кленсі.
Коли головний герой почав репетицію, йому дали групу музикантів (насправді вартових), які мали хоч якісь музикальні здібності. І так, вони виступали разом, проте основна їхня задача — стежити за Кленсі.
А ще єпископи привели знайому людину, яка нібито потрапила в полон. Отож як тільки він побачив Факелоносця, його серце сильно стиснулось. Єпископи змусили його грати на барабанах.
Якось так відновилась дружба між Кленсі й Факелоносцем. Проте головний герой не міг позбутись відчуття, що з його другом щось не так. Він і не підозрював, що це не Факелоносець, а лишень ілюзія, створена руками Ніко задля контролю й підкорення Кленсі. Це й була та зброя, якою Ніко вирішив подолати відомого бунтівника.
«День, коли треба виступати. Вони одягли мене і попросили посміхатись. Яка ж це жалюгідна спроба приховати моє безсоння. Усе довкола було таким барвистим, немов компенсувало сірість міста. А далі, усе як в тумані. Не встиг я й озирнутися, як все скінчилось, і я знову опинився у своїй камері», — писав Кленсі.
Після телевізійного шоу єпископи хотіли продовжити пропагандистський тур. Бо так вони показали б, що найвідоміший утікач нібито радий залишатись тут. Отож єпископи посадили протагоніста у підводний човен, яким він мав би поїхати у тур, однак в першому ж місці, де група зупинилась, сталось щось жахливе.
«Прямо під час виступу під водою нас щось атакувало. Я не знаю, що спонукало цю істоту напасти, але це було дивно. Здавалось, вона навмисне це зробила. Багато хто загинув під час нападу. Мене ж викинуло у море холодними, лютими хвилями. Однак я вижив якимось чином. Чи врятувала мене ця крижана холоднеча? Чому я залишився живим? Я й досі тремчу від холоду, поки пишу ці рядки», — йшлось у листі.
Тим часом в історії Деми трапляється безпрецедентний випадок — один з єпископів зраджує інших. Це був Кеонс, правитель місцевини, в якій жив Кленсі. Саме він контролював істоту (дракона, на імʼя Trash) і змусив її напасти на підводний човен. Словом, це була дуже ризикова спроба допомогти Кленсі втекти з Деми, за що він поплатився власним життям.
Отже, головного героя викинуло на берег дивного острова Волдсой. Опісля його лежаче тіло знаходить Факелоносець. Ви спитаєте: цього разу його друг справжній? Чи створений Ніко? Або ж Кленсі просто ввижається Факелоносець… Не зрозуміло. В будь-якому разі, це був не справжній Факелоносець. Але саме він повів Кленсі через густу й зарослу рослинність острова, прямо до печер, де живуть істоти, яких кличуть Недами (справжні імена не відомі).
«Це місце здається чужим. Взагалі не як Тренч. Наприклад, хоч море й дуже холодне, повітря тут якимось чином холодніше за воду. Маю дивне відчуття, що цей острів дасть мені відповіді. Я мушу йти», — написав він.
Неди провели його до вогнища й напоїв, а їхній лідер дав йому таємничу зброю — свої роги. І потім ці істоти, зібравшись разом, показали йому як ними користуватись. І тут раптом Кленсі ніби вселився в тіло Кеонса. Він міг бачити його очима, що відбувається навколо.
Тоді мертве тіло Кеонса лежало на підлозі. Єпископи вбили його за зраду. А Кленсі зумів за допомогою рогів взяти під контроль його тіло і зрештою розтрощити все всередині вежі, де знаходились єпископи.
Пізніше вночі Кленсі написав:
«Що це за річ? Цей пристрій? Дарунок? Я отримую неврологічний зв'язок чи зростаю? Це психокінетична зброя? Просто абсурд якийсь. Навіщо мені його дали. Чому я єдиний, хто може володіти цим? Чи не тому я й вижив? Це просто не вкладається в голові. Я поки посиджу тут, на скелях, дивитимусь в темряву, чекатиму на факели, бо він сказав чекати саме на цей сигнал».
Отож тієї ж ночі протагоніст стояв на березі острова й споглядав на Паладинську протоку (з англ. Paladin's Strait). Звідки він подавав знак повсталим жителям. Тому й бачимо як позаду них вежі горіли синім полумʼям.
Решту ночі вони спали. А зранку, перш ніж рушити до табору Banditos, Кленсі написав:
«Мені вже не так страшно, як раніше. Їхня таємниця починає зникати, і стає зрозуміліше, як їх перемогти. Я більше не відчуваю себе безсилим. Я можу їх перехитрити. Ця нова сила психокінезу спрацювала. Я думаю вона може спрацювати знову. А поки я стою тут, дивлюсь на лінію, де вода й пісок перетинаються. Це старт. А десь там за протокою є фінішна лінія. Їхній компас обманює, а мій залишається вірним. Я залишив попіл натхнення. Сподіваюсь, та іскра стане факелом і разом ми зробимо пекло».
Інше послання ви могли бачити відео «I Am Clancy». Це був меседж громадянам Деми. Як писав Кленсі, він повертається в місто, але не як вʼязень, а як завойовник.
Отож повстанці попливли човном на північ через протоку, прямо до материка Тренч.
А діставшись віддаленого берега, Кленсі знову підняв над головою роги. Власне через тіло загиблого містянина він сповістив інших повсталих про свій план, себто готував їх до бою, що мав розпочатись вже наступного ранку. Далі троє з Banditos знайшли Кленсі й повели його до свого табору. І вже разом вони цілий день пробирались крізь нетрі, інколи зупиняючись на відпочинок.
Пізно тієї ночі вони дісталися до вогнища, і там Кленсі побачив дивне видовище: з-поміж дерев вийшов справжній Факелоносець, а ілюзія — зникла. Тепер вже по-справжньому возз'єднавшись, Кленсі й Факелоносець викладають остаточний план.
Доки не ліг спати, Кленсі робить два останні записи у своєму щоденнику:
«Ці багаття нагадують мені дім. Я вдивляюся у вогонь і знаходжу дедалі більше ясності. Вони намагалися переконати нас, що ми різні, але полум'я, яке горить всередині мене, таке саме, що я знаходив на вершинах Тренчу. Banditos прожили своє повстання. Тепер у бетонних стінах визріває спротив. І досить таки потужний, якраз достатньо щоб спалити застарілі вчення й прокласти шлях до справжньої надії, до справжнього життя. Ми вирушаємо на світанку. Революція прийде зі сходом сонця. Я знайшов шлях, про який вони ніколи не запідозрять і який вони ніколи не зрозуміють. Їм так важко зрозуміти все, за що ми боремось. Але наростаючій групі повстанців це таке близьке. Я можу достукатись до них усіх. Я зможу залучити всіх, хто бачить далі за обрій. Я зможу навчити їх. Вони можуть навчитись тому, чого навчився я, і пролетіти повз усі конструкції, які в Демі поставили перед ними. Ми повернемо собі своє».
Коли зійшло сонце, група повстанців заворушилась. Ще раз проговоривши план, вони рушили до міста.
Їх одразу помітили грифи. Відтак, єпископи стали готуватись до оборони. Вони підняли армію Славетних померлих, пославши ці бездушні тіла проти живих повстанців. Поки битва вирувала, Кленсі нишком залишив поле бою й непомітно проник до міста через потаємний вхід, скориставшись підземними тунелями. Так він дістався до головної вежі єпископів.
Він піднявся туди й знищив сімох єпископів, тим самим розірвавши їхній зв’язок з армією мертвих. Дема стала беззахисною. Доки не зʼявився восьмий єпископ.
Ніко різко влітає у двері й хапає Кленсі за шию. Він спокійним, майже сумним тоном говорить йому: «Такі нечисленні, такі горді, такі емоційні. Привіт, Кленсі».
Потому головний герой опиняється в порожнечі, у царстві захоплених, оточений душами Славетних померлих. Серед тих, хто віддав своє життя — добровільно чи ні — заради цього єдиного шансу знищити Дему.
Кленсі почувається розгублено, та знову бачить ілюзію Факелоносця, який дає йому куртку. Протагоніст відмовився від неї. І зібравши в собі останні сили, він змусив себе розплющити очі… І знову зустрітись з Ніко. Щоправда, вже не схопленим єпископом і без чорної фарби. Їхні сили зрівнялись.
«Привіт, Blurryface, давай покінчим з цим», — писалось під час промо альбому «Breach».
