Як писав Крістофер Пріст у романі «Престиж», «кожен видатний фокус складається з трьох частин або дій: наживка, перетворення і престиж» (з англ. The Pledge, The Turn, The Prestige).
У фільмі Нолана цю концепцію розкривають так:
Наживка — фокусник демонструє звичайний предмет.
Перетворення — з предметом відбувається щось незвичайне (приміром, він зникає).
Престиж — предмет повертається, і в цьому полягає весь секрет.
В альбомі «A Gradual Decline In Morale» є декілька пісень з такими назвами, а отже, його можна поділити на три частини.
Про це ж говорить виконавець у пісні «My Confession»: «мені довелось побувати дійсно у темних місцях щоби написати це. Воно відображає все, чим я є, усе, чим я не є, а також все, чим я міг би бути».
Опісля він додає: «моя смерть, моє народження і мій клятий катарсис», що перегукуються з трьома діями магічного трюку.
Усе в рамках концепції відбувається з вигаданим персонажем, на ім'я Кім Дракула. Він страждає від психічних розладів. Презентують його під щось таке готичне: фантасмагорійний орган, у супроводі з кажанами, що досить таки нагадує Дракулу (вампіра, хоча виконавець взяв цей псевдонім з пісні колективу Deftones).
Здається, Кім Дракула має розлад особистості, на що натякає обкладинка альбому (фігура посередині ілюстрації має два відображення).
Та навіть у тій же «My Confession» він каже: «не все, що згадується в цьому альбомі, є особистою думкою самого Кіма Дракули. Багато з того, що співається або промовляється, подано з точки зору інших».
Отже, протягом альбому звучать різні голоси. І для кращого розуміння оповіді, треба їх якось назвати. Один з них — Кім, а ось інший нехай буде Мік (віддзеркалення його імені, щоби відповідати задуму, закладеного в обкладинку).
The Pledge («все, чим я є / моє народження)»: звідси починається історія альбому, хоча сама пісня має лиш спотворені звуки. Либонь, так відображається спотворення свідомості головного героя, коли вона розділиться на дві особистості (від Міка до Кіма).
«Ілюзіоніст показує вам щось цілком звичайне: колоду карт, птаха чи людину. Він демонструє вам цей предмет. Можливо, просить оглянути його, переконатися, що він справжній, не підроблений, звичайнісінький. Але, звісно... скоріш за все, це не так», — Крістофер Пріст.
Luck Is A Fine Thing (Give It A Chance)
Отже, почався занепад морального стану (з англ. «gradual decline in morale», як назва альбому). Протагоністу набридло, що люди насміхаються з нього через те, ким він є. Хоча він намагається бути таким, як усі («don't you make fun of me / I wanna be like them, emotionless»). І як наслідок, у нього закрадаються нав’язливі думки про вбивство («kill people every day»).
Він опиняється на роздоріжжі, не в змозі вирішити, яким шляхом піти («he found himself at a crossroads unsure which path to take»). І тоді голос у його голові пропонує показати усе, чого він боїться («Come with me, I'll show you what you fear»).
Drown
Як згадувалось раніше, протагоніста непокоять нав’язливі думки. Цей обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) затягує його на дно. Відтак виникає відчуття, ніби він тоне. Воднораз у нього й розлад особистості.
Кім і Мік — це дві сторони однієї людини. І вони між собою конфліктують. Кожна з них бажає, щоби інша особистість потонула (себто зникла). Кім каже Міку, що вони останнім часом були безпорадними («we've been helpless lately»). А потім Кім погрожує стерти Міка («I'll erase you»), хоча й віддав би життя, щоб врятувати його («But I'd die to save you»). Мік йому відповідає: «Тепер я не можу позбутись тебе» («I can't get rid of you now»).
При цьому Кім не прагне чогось високого. Не хоче ні грошей, ні слави, ні влади («Don't want money, or fame, or power»). Одначе є одна річ, якої він жадає: «Я хочу, щоб усі були такими, як я».
Superhero
Звичайно про свої психічні захворювання йому відомо. Тому й доводиться лікуватись, хай би як його це не бісило («Are you feeling down? Take a pill and fix your shit / It's the same as a broken elbow / Can you settle down? See a therapist / It's not real, they're all just chemicals, you know»).
А судячи з перших слів цієї пісні («Keep your big mouth shut / Cannot tell them what you've seen»), протагоніст приховує щось.
Are You?
Схоже, до його мами домагався її учитель. Вона каже синові, закури сигарету, поки сама розповідає історію, як була «домашньою улюбленицею» для вчителя.
До цього вона казала, що Кіммі (пестлива форма імені Кім) був обдарованим дитям, проте зараз він ходить з пістолетом. Тримаючи цю історію в секреті («He kept all his secrets locked in a vial»). Ось тобі й травматична подія, котра вплинула на його психіку.
Або ця історія несправжня… У людей з ОКР часом виникають хибні спогади. Саме це сталось з Кімом, тому він постійно запитує себе «а чи дійсно ти?», щоби заземлитись, повернутись в реальність.
Land of the Sun
Тут протагоніст вперше згадує про кохану людину (або принаймні про нероздільне кохання). Він показує себе перед коханою чесним, справжнім (“I'll give you something honest, I'll give you something real”). Явно він має почуття до неї, однак це не взаємно. Через віщо в неділю зранку він прокинувся з туском на душі (“Sunday morning blues”). А потім повторює собі, що не закохається поки не вирушить до Землі Сонця (“Land of the Sun, you won't fall in love”).
Чому? Бо так вже було раніше (“It's always the same old thing”). В січні, якщо бути точнішим (“Back into January”). Тоді Кім освідчився дівчині, і, схоже, вона йому відмовила (“find a new girl to marry, ugh”).
Згадуючи це, головного героя охоплює раптовий імпульс розірвати дівчину на шматки (“you dismember”). При цьому ми чуємо, як Мік намагається його зупинити, кажучи «не носи з собою зброю, у тебе ж голова як у голуба». Це натяк, що думки протагоніста витають у хмарах і він не здатен тверезо мислити. Отож Кім повністю витісняє другу особистість у дуже патетичній формі: «Llega midiendo seis pies con una pulgada, el único, el demonio de Tasmania... ¡Kim Dracula!» (переклад: «Зріст — 6 футів та 1 дюйм! Єдиний і неповторний, тасманійський диявол... Кім Дракула!»
The Turn («Все, чим я не є» / «Мій катарсис»): як підказує назва пісні, це момент перетворення. І що ж таке незвичне відбувається? Головну роль на себе бере Кім. Він усім керує, поки Мік захований в закутках свідомості головного героя.
«Ілюзіоніст бере звичайнісінький предмет і робить із ним щось надзвичайне. Тепер ви шукаєте секрет... але не знайдете, бо, звісно, ви насправді не шукаєте. Ви насправді не хочете його знати», — Крістофер Пріст.
Divine Retribution (з англ. «Божественна відплата»)
Назву пісні можна інтерпретувати як справедливу кару, яку обраний здійснити єдиний і неповторний — Кім. Спершу навіть здається, наче він дійсно вчиняє свій перший злочин ("Shoot your fucking dad when he's lying in bed"). Однак це лише його фантазія, адже в інтерлюдії ніби відбувається висвітлення цієї ситуації в медіа, коли вже поліція переслідує Кіма Дракулу ("A swarm of police officers are caught in a car chase"). Для нього це радше як бажання стати популярним. А для цього й потрібно зробити щось таке, чого б люди не забули ("I've gotta do something they will never forget"). Тому він завершує пісню словами «Іноді доводиться вбивати дітей, щоб світ нарешті почув».
Часто після стрілянини в школах з'ясовується, що вбивця мав серйозні психічні проблеми, які тривалий час ігнорувались оточенням. А щоби змусити інших звернути на них увагу, вони скочуються в крайнощі — вбивають цих людей.
Undercover
повертаючись до назв пісень, «під прикриттям» означає, що протагоніст ховається сам від себе. А подальший текст — це знову суперечка між двома його особистостями. До слова, головний герой тут визнає що може бути ненадійним оповідачем ("I twist the truth").
У пісні «Industry Secrets» він озвучує своє розчарування в музичній індустрії, де люди заради слави роблять контраверсійні заяви, підлизуються до впливових людей або у свої 40 років продовжують писати банальні пісні про підліткове кохання.
I hate women and gays and any other minorities that get in my way
It's who do ya know / And who do ya blow
How the fuck you almost 40 years old and still singin' about fucking teenage love?
Теоретично, головний герой міг би писати таку музику й досягти більшого комерційного успіху, але свідомо цього не хоче. Для нього така поведінка здається ницою. Позаяк такі виконавці не використовують свій талант, щоб висловитись про важливі теми (мабуть, у випадку з Кімом мовиться про ментальні проблеми).
А так хотілось стати митцем… Проте індустрія йому цього не дозволить ("All I wanted was to be a fucking artist / But they won't let me, you fucking cunts"). Його музика занадто відверта, незручна, тривожна.
Rosé
Опісля головний герой йде запивати своє сумʼяття солодким вином. І перша фраза «солодке Rosé має такий смак, що робить одного щасливим, а іншого вганяє в тугу» зайвий раз підтверджує теорію про біполярний розлад у протагоніста. Хоча алкоголь просто по-різному впливає на людину, залежно від її душевного стану... Або від того, ким зайняті її думки. Для головного героя це Керолайн. За його словами, «інші хлопці кажуть, вона просто красуня».
Наприкінці пісні зʼявляється попередження: «алкоголь розноситься кров'ю і потрапляє у мозок, повільно атакуючи його, аж поки від вашої людяності нічого не залишиться».
Моторошна картина. А вона ще гірша, бо головний герой поєднує алкоголь з ліками (ймовірно, антидепресантами). І як він каже, «це пійло зносить мені дах сильніше, ніж заряджений ствол».
Seventy Thorns
Що ж відбувається далі? Знову конфлікт у голові протагоніста. Кім починає ображати Міка: «маленький черв’як у морі лайна. Неправильно звернеш і я плюну тобі в лице». Тоді як фраза «ти залишив мене на периферії свого ока» знову натякає, що один з них тримає контроль, поки інший просто спостерігає з глибини свідомості.
До речі, слова «а тепер тримай стрій» натякають на звʼязок протагоніста з армією. Це пояснює, чому Кім Дракула постійно виступає у військовій формі. Тоді назва “Seventy Thorns” (з англ. «Сімдесят колючок»), може вказувати на загальну кількість людей, яких Кім Дракула вбив (по колючці за кожне забране життя).
Далі пісня ніби блукає в думках головного героя. Він показує Богу середній палець. Знову згадує про музичну індустрію, мовляв, йому ніхто не може знайти роботу. Йому вже остогидли ці засідання ради директорів, де він «вислухав щонайменше двадцятьох охочих ословитись по черзі». Йому вже «до нудоти набридло почуватися злочинцем першої статті».
The Prestige (усе, чим я міг би бути / моя смерть):
«Ви хочете, щоб вас обдурили. Але ви ще не аплодуєте. Бо мало змусити щось зникнути; треба повернути його назад. Ось чому кожен магічний трюк має третю дію, найважчу частину, яку ми називаємо "Престиж"», — Крістофер Пріст.
Голоси, що накладаються одне на одного в цьому інтерлюдії, знову натякають на цілий хор у голові протагоніста (їх там, мабуть, більше ніж двоє).
Той, що говорить «твій план ідеальний і надійний», ймовірно Кім говорить сам собі. І на відміну від фінальної частини фокуса, Кім просто змусив Міка зникнути й зовсім не збирається повертати його.
Reunion and Reintegration
Спершу Кім святкує свою перемогу або ж «повне, повне повалення» Міка, вигукуючи «Заспіваймо тепер, часу майже не лишилося. Тепер я сильніший, крихітко. Подивися мені в очі. З мене досить твоїх безглуздих ігор. Тепер ти мене почуєш, крихітко. Подивись мені в очі».
Далі він глузує з Міка, кажучи «сьогодні вони бачать мене зовсім іншим. Бажаю тобі приємного перебування». Він також згадує про тих, хто насміхався з нього (у пісні «Luck Is A Fine Thing (Give It A Chance)»). Протагоніст попереджає їх, що «Наступного разу, коли ти мене побачиш, тобі краще, блядь, тікати».
Насамкінець звучить шматочок монологу Сірано «Ні, дякую!» (із другої дії п’єси Едмона Ростана), сенс якого зводиться до декларації своєї творчої та особистої незалежності, відтак Сірано відмовляється від багатого та впливового покровителя. Це дуже переплітається з усім, що говорить Кім Дракула про музичну індустрію.
Kitty Kitty
Керолайн, про яку раніше думав головний герой, насправді повія з вигаданим ім'ям Кітті.
«Кітті подарувала мені насолоду, потім запитала, чи знаю я її ім’я», — каже головний герой. Тобто після сексу вона запитує чи знає протагоніст її справжнє ім'я. Він то знає, але не став би вимовляти його вголос.
Потім у першому куплеті персонаж вихваляється бурхливою ніччю з іншою повією: «роздягайся, трахайся, кінчай», «тік-так, час йде, Кеша не зупиняйся». Згодом все переростає в насильство: «красунечка болить, болить, ламається».
При цьому він каже: «Я не хотів, щоб вона (Кітті) ревнувала». Хоча, здається, саме це й було його метою, адже «Кітті спала з усіма, поки ти спав так міцно». Його це зачепило, тому він хоче «принизити її, притиснувши обличчям до землі».
Пісня закінчується словами «Я подивився на Кітті й зрозумів, що вона щось замислила. О Боже, чому?». Протагоніст чомусь ошелешений, що дівчина робила щось за його спиною. Саме це стало останньою краплею: «Тепер дороги назад немає».
Що буде далі? Згадка в пісні Марка Цукерберг і Facebook натякає, що на цій платформі персонаж транслюватиме свої жахливі злочини («Kill Zuck', yucky yuck, squash his little face with a book»).
Make Me Famous
Раніше протагоніст лише фантазував про шкоду усім, хто його скривдив. Ця ж композиція, від початку й до кінця, описує вже безпосереднє втілення цього задуму в життя. Отож, ми чуємо тринадцять пострілів і людські крики.
«Десять, дев’ять, вісім, сім кроликів біжать до фінішу. Джонні зробив, блядь, потрійний постріл зі свого новенького AR-15»
Кулі, випущені зі штурмової гвинтівки, влучили, а можливо, й убили трьох людей, тоді як ще семеро врятувались втечею. Ім'я Джонні зазвичай використовують у судовому процесі коли справжній відповідач невідомий або анонімний.
«Маленький Джонні, гарненький Джонні, сонечко, Джонні просто психічно хворий. Зрештою, скажуть, що він просто збився зі шляху»
Кім Дракула озвучує ці слова в іронічному тоні так, ніби це говорять батьки головного героя, пояснюючи журналістам вчинок своєї дитини.
«Йому просто потрібно трохи любові. Ось так. І, звісно, ми завжди будемо дарувати йому її»
А це вже коментар стосовно того, як медіа й суспільство приділяють увагу злочинцям, ще й нерідко співчувають їм. Отож головний герой завершує словами «цього достатньо, щоб замислитись, цього достатньо щоб тебе стошнило».
Його роздуми продовжуються й у другому куплеті: «Готовий побитися об заклад, що у багатьох людей ніколи не було місця, де вони почувалися б як вдома. Дай їм платформу для скоєння чогось злочинного. Краще не дивись на мене косо, бо я тебе справді розмажу».
Це лише підкреслює думку, що вбивці — відчужені люди, котрі сприймали новини й соціальні мережі як спосіб зробити свої злочини відомими («Статус знаменитості лише за вбивство людей. Люба, хіба це не здається тобі таким знайомим?»).
Після цього протагоніст катається вулицями на своєму Monte Carlo '7 і каже: «ці дурні маленькі щури навіть не знають, що я вже раніше нишпорив тут». Тобто жертви навіть не здогадувались, що за ними вже давно стежили. Мабуть, ось про який ретельно спланований план йшлось у «The Prestige».
Головний герой відкрито зізнається, що отримує задоволення від убивств: «Я люблю грати; я люблю завдавати шкоди. Ці нікчемні ідіоти заслуговують на це. Незабаром мене будуть хвалити за те, що я сію хаос. Саме для цього я записався, щоб захищати й служити».
Отже, персонаж дійсно був в армії, і, схоже, звільнений зі служби з ганьбою, оскільки прагнув лиш отримати законне право вбивати.
У фіналі ми чуємо ще один постріл і характерний дзвін у вухах. Можна припустити, що головний герой наклав на себе руки.. Але хто тоді чує цей дзвін…?
Iris
Це кавер на пісню колективу The Goo Goo Dolls. Як пояснив вокаліст Джон Резнік, «Коли я писав цю пісню, то думав про ситуацію, в якій опинився персонаж Ніколаса Кейджа у фільмі. Він цілковито готовий відмовитися від власного безсмертя лише заради того, щоб відчути щось по-справжньому людське. І я подумав: "Нічого собі. Треба, мабуть, неймовірно сильно кохати когось, щоб віддати все заради можливості бути поруч із цією людиною". Це справді дуже глибока думка».
Тож який зв'язок пісні із загальною історією? Це останній діалог між Міком і Кімом. Тільки тепер головує Мік. Можливо, це ілюструє як до головного героя повертається людяність, хоч вже й запізно.
«Ти — найближче до раю, чим я коли-небудь буду»
Либонь, Земля Сонця (з англ. Land of the Sun) — це пекло, куди потрапить Кім. А Мік був дуже близько до раю, проте вчинки Кіма позбавили його цієї можливості.
The End, For Now
наприкінці звучить голос, що вітає слухачів з тим, що ми дістались кінця альбому.
Його раптово перебиває інший голос, котрий повідомляє, що Кім мертвий. Ця новина стає для першого мовця цілковитою несподіванкою. Можливо, він дійсно вбив себе. Або це лише частина фокуса, і насправді головний герой живий. Або хтось таки помер, і цей хтось — одна з його особистостей (інакше чому в кінці «Make Me Famous» ми чуємо звук схожий на дзвін у вухах).
А якщо повернутись до інтерв'ю Семуеля, то цю історію можна сприймати як своєрідну терапію. Бо він теж має ОКР (з дитинства виникали нав’язливі думки про вбивство), вживав алкоголь будучи ще підлітком, і жив поруч з місцем, де сталось масове вбивство. Тобто в цьому альбомі багато чого справжнього.
Відтак концепція з фокусом і оце «все, чим я є, усе, чим я не є, а також все, чим я міг би бути» — це рефлексія. Що з ним відбувалось протягом життя і трохи вигадок, що могло б статись, якби він дозволив нав'язливим думкам управляти собою.
