Lybid_1 — Wild Purple Black (LP, 2025). Рецензія

Слухати: https://linktr.ee/lybid_1?lt_utm_source=lt_admin_share_link#456982808

🎧 Новий альбом Lybid_1 — шалене поєднання хтивості, панку й психоделії

Гурт Lybid_1, який я колись почув завдяки цікавому синглу «Танцюю», випустив вже другий повноформатний альбом під назвою Wild Purple Black.

Не буду приховувати: цей реліз мені дався чомусь важко. Можливо, через те, що звернув на нього увагу лише в березні, а до написання дістався вже у квітні, хоча платівка вийшла ще у кінці лютого. Одразу перепрошую сильно перед групою, що змусив їх чекати так довго цей огляд. Життя студентське — не легке, багато чого від мене не залежить. А ще є курсові та дипломні, які забирають дуже багато часу, тому прошу на мене і наш канал не тримати образ.

Та зрештою час дійшов і до цієї роботи, яка має чимало цікавого, зокрема — незвичне переплетіння жанрів. Тут і прогресивний рок, і арт з елементами експериментальності, і все це — поверх панку та психоделіки, яка схоже є головною конструкцією альбому. Тож не гаятимемо часу й розпочнемо занурення у другу платівку колективу.

Альбом відкриває сингл «Подоляночка». Як можна здогадатися з назви, натхненням слугувала однойменна гра-веснянка. Це, втім, виражено радше лірично, ніж музично, адже вже з перших секунд ми потрапляємо у вир знайомства зі стилем гурту. Lybid_1 не прагне обережно ввести слухача у свій світ — він просто кидає тебе у хоровод під акомпанемент майже психоделічного панку. А що ж далі?

Далі відбувається відхід від фольклорної тематики. «Смакуєш» своїм вступом спершу нагадав один із хітів «Павук» інших психоделиків — гурту Октавіан Серпень. Утім, із розвитком композиції різниця стає очевиднішою — так само як і лірична частина. Важко не помітити чіткий натяк на інтимну близькість, тонко завуальовану та майже ненав’язливу. Наприкінці трек набирає іншого градуса, й історія перетворюється на щось значно сумніше.

Третя композиція «Якщо ти не танцюєш» — це ніби альтернативно-протилежний варіант «Танцюю». Тут маємо темний зачин, що згодом вибухає нойзовим гітарним соляком — одним із найяскравіших моментів релізу.

На екваторі альбому звучить більш драйвова пісня «Всі» — рефлексія гурту на їхню концертну діяльність, яку складно не помітити.

У наступному треку «Хочеш» продовжується макротема взаємодії митця зі слухачем. Але на тлі цього виникає ще один пласт — двозначний підтекст, що час від часу виринає та розхитує уявлення про основний меседж пісні.

Раніше я згадував про інтеграцію гурту з натяками на “дорослі жарти” — і не дарма. Пісня «Газон» не просто підтримує цей градус — вона його щонайменше подвоює. Темпово розтягнутий трек з епізодично перевантаженими гітарами, який звучить як сповільнена еротична провокація.

Передостання композиція «Вог» відрізняється від усіх попередніх — агресивним темпом та короткою тривалістю. Це могло б бути панковим протестом проти гонитви за трендами та кон’юнктурою. Але вже під самий кінець гурт несподівано переходить до м’якої частини з вокальним заспівом. Це додає пісні шарму, хоча й дещо змиває потенційно потужний шумовий ефект.

Завершує альбом «Скоро» — трек, що навіює роздуми про сьогодення, яке ніби розтягує і знецінює саме слово «скоро». До фіналу композиція прискорюється й розчиняється у психоделічному завершенні — як своєрідний цикл тривожних очікувань.

Загальні враження

Wild Purple Black — це продовження атмосфери хтивості, драйву й легкої іронії під панковий саунд з елементами психоделічного артроку. Занурення в цю подорож — справа не з легких, але вона точно передає стиль і дух Lybid_1 на всі 99,9%. Це гурт, який не боїться гратися з образом, провокувати слухача та ламати очікування.

Чого трохи бракує — це концептуальності. Її поява могла б підняти альбом з рівня жанрового ф’южну до рівня цілісного оповідання. Це складніший шлях, утім, саме він підвищує шанс, що слухач повернеться до творчого світу Lybid_1 — одного з найцікавіших гуртів української інді-сцени.