У нульових вистачало і тих, хто був “каліфом на годину” в українській культурі.
Увага: цей розділ про українську музику 2000-их. На той час частина українських виконавців виконували деякі або всі пісні у своєму репертуарі російською мовою і цю частину їх кар’єри, на жаль, не прибрати загалом з історії — вона є. Але в цьому альманаху не буде зрадників та контроверсійних персон української культури — бо деякі люди через свої вчинки мають залишатись поза історією своєї Батьківщини. А також усі старі композиції мовою країни, яка чинить озброєнну терористичну агресію на території України ніяким чином не популяризуються у розділі та не виділяються — тут лише описується історія української музики та українського шоубізнесу 00-их, такою, якою я її бачив того часу своїми очима.
Дивний перший хіт про доросле кохання
Згадуючи українські музичні нульові, не в останню чергу потрібно згадати і про те, що багато матеріалу виходило з подачі тієї частини виконавців, які дуже хотіли стати зірками на теренах України, але не мали достатньо таланту (у авторстві пісень, виконанні, просто певних артистичних даних). Але, за певних обставинах, ця частина знаходила спонсорів, які могли на певний час впустити спраглу до слави людину у простір такого бажаного місця під сонцем. Хоча й на певний час. Або й зовсім мала впливових чи при ресурсах родичів, які могли на початку кар’єри допомогти “розкрутитись” у жорстокому світі, де є яскравий блиск софітів, але він — палючий і вбиваючий.
Поява Віки Антонової у 2006-ому році на радарах українських теле- та радіоканалів була достатньо передбачуваною. Бо за дівчиною тоді стояв її батько — топ-30 найбагатших людей України за версією Forbes і голова “Галнафтогазу” і ще декількох менших структур — Віталій Антонов. Як мінімум, це означало одне: дорога на будь-який телеканал і у будь-який таблоїд (ну, майже) буде доступна. Питання тільки у вичерпності ресурсу.
Перший трек “Николя”, який, якщо не помиляюсь, почав гриміти восени 2006-го року, став першим і останнім помітним хітом у і так невеликому доробку співачки.
Одразу було розуміння, що за роботу взялись серйозно. Музику на себе взяв один із українських метрів-продюсерів 00-их — Руслан Квінта. Кліп зняв вже показавший себе в шоубізі Алан Бадоєв. Саунд — спроба зробити євроденс початку 00-их. Навіть для 2006-го року, трек виглядав абсолютно програшно на фоні європейських хітів того часу. Але тим не менш, з цією піснею Антонова потім виступала на Українській Пісні Року 2007, купа українських хітпарадів та псевдочартів ставили “Николя” на високі позиції і ще й абсолютно кожна друга реклама рінгтонів промивала мізки цією дивною пісенькою з не дуже дитячим і трохи педофільським підтекстом (виконавиці на момент виходу “Николя” було 13 років).
Kate Ryan по-українськи
Ще більш незрозумілою була спроба піарити Віку у таблоїдах, як українську Britney Spears. Хоча й антураж і вайб косплеївся у юної Брітні, загалом після першої композиції було зрозуміло, що найближчим прототипом за стилем та намаганням у “дорослість” (13-тирічну виконавицю за відсутністю хоча б натяку на вокал сильно викривлювали вже постфактумом — це прекрасно чутно на першій і наступних композиціях виконавиці) Антонової є ніхто інша, як Kate Ryan, відома у Європі бельгійська співачка. Просто порівняйте вайби:
Отже, перша проблема — друга українська Брітні Спірс. А перша Віка Антонова де?
Друга проблема — як далі розвивати виконавицю? Адже, як відомо, коли ти першою піснею вже досягаєш певного успіху — цей успіх потрібно закріплювати другим синглом, який хоча б не набагато слабший першого хіта. Композиція “Точки” дала зрозуміти: великих звершень від цього матеріалу очікувати абсолютно не варто. “Поймай меня”, яка йшла останнім синглом перед виходом альбому і загалом показала: музика Антонової настільки різнодисперсна, що увесь хоча б мінімальний вайб “фірми” повністю перекривають абсолютно слабкі та пластикові інші треки.
Фінал музичної трагедії
Вихід альбому “Качели” так загалом нічого і не змінив. Розуміючи, що багато від виконавиці не взяти, Квінта чесно виконав свою роботу, повністю зробивши альбом + ще допрацювавши лірику в декількох треках. Сама платівка відверто вражає абсолютно слабким підбором матеріалу — разом з піснями, які можуть претендувати на західний формат звуку, у “Качелях” купа відверто постсовкового старомодного саунду, який не тягне на тінейджерський дух співачки! І це при тому, скільки людей працювало над цим альбомом + бек-вокал прописувався тодішньою Юлею Головань, з якою тільки за 6 років вперше українська публіка познайомиться, як з Юлією Саніною, а за 7 — як і фронтвумен флагману української альтернативи The Hardkiss… Навіть головна композиція (на яку знімуть останній кліп) не рятує альбом — хоч і намагається вона повторювати шарм r’n’b-поп-вайбу європейських клубів та, на жаль, виконання цієї пісні абсолютно повністю вбиває увесь матеріал — відстороненність та холодність не дозволяють їй стати хоча б претензією на хіт.
Як таблоїди тільки не намагались піарити Віку, що тільки їй не придумували, та тільки зіркою українською шоубізнесу першого ешелеону стати їй не те, що не вдалось… тут ще і в своїй віковій категорії її без проблем розштовхали більш зубасті та ресурсні Аліна Гросу та Ассоль! А серед тої ж аудиторії років на 5 старшої, яку так намагалась Віка забрати — Міка Ньютон та Настя Каменських.
Фіналом усього цього стала остання новина в 2008-го року, де вказувалось, що Віка поїхала на навчання до Британії, що вона готує новий альбом, але нові треки поки не хоче показувати, бо перфекціоністично намагається довести усе до блиску та ідеалу. Насправді, причина набагато простіша та прозаїчніша. Проект Віки Антонової, як і багатьох “спонсорських” виконавиць тих часів, просто не вистрілив, через що батько вирішив згорнути його остаточно. Що зараз з львівською виконавицею, яка намагалась стати юною українською тін-поп зіркою — абсолютно невідомо.
P.S. Хоча, якщо освіжити її композицію “Забуваєш” — можливо, вийшов би непоганий естрадний хіт. Але це вже буде інша історія.
