Ностальгічна куля #8, #001: таємниче і дуже загадкове квест-шоу “Лабіринт” (ICTV, 2002?)

Згадки про нього можна знайти лише в біографії його ведучого, і то не усюди. А загалом — ICTV намагався зробити те, що стане популярним лише років за 12 (квест-кімнати)!

Концепт, який випередив час

Українське телебачення 90-их та 00-их — неймовірне. Десь програвало звичайним кабельним та супутниковим закордонним каналам, десь ми мали такий контент, за який було не соромно і на європейську аудиторію, десь ми адаптовували, а десь ми вигравали за рахунок хорошої української школи дубляжу/озвучування (за якої, насправді, флагманські позиції собі забирали і Студія 1+1, і ICTV, і Новий, і багато інших каналів).

Один із найпопулярніших авторів Друкарні — Євген Палашинський, взяв на себе купу популярного контенту з каналів тих часів (рекомендую особливо статтю про те, як же закінчився один з легендарних мультів нашого дитинства — КітПес). А я візьму те, що згадає не кожен олд, а може і не згадає майже ніхто, окрім мене.

Десь у часи пізнього 2002-го року (орієнтуюсь по тим таймлайнам, коли показували нижческазані серіалі), на телеканалі ICTV з’явилось шоу “Лабіринт”… Якщо чесно, то це складно назвати прям повноцінним шоу. Скоріш за все, це було невелика 5-тихвилинна передача, яка займала проміжок між блок популярних тодішніх серіалів каналу Nickelodeon. Ваш покірний слуга особисто пам’ятає, що дві або три такі п’ятихвилинки йшли перед сіткомом “Клариса усе пояснить”/”Clarissa Explains It All” (той самий серіал про юну дівчинку, яка мріяла стати журналісткою, що приніс першу популярність Меліссі Джоан-Харт! А ви думали, все починалось з Сабріни?), між Кларисою та ще одним культовим в Україні сіткомом “Кенан і Кел” (ну всі ж люблять оранжад, так?), а також іноді й після нього.

Ведучим цього шоу був легендарний тернопільський ведучий та музикант, Ігор Пелих.

Зазначу цікавий момент: у жодній телепрограмі це шоу так і не позначалось окремим таймлайном, що досить дивно, адже цю передачу важко було віднести до анонсів чи якоїсь реклами. Але не здивуюсь, що ця передача робилась, як певний продакт-плейсмент того, що в ній розігрувалось — тому вона ніколи не позначалась у програмі. Можливо, з цієї причини, сам “Лабіринт” так мало пам’ятають людей на даний момент. Інша думка — передача була пробною на телеканалі, вирішили запустити декілька паків випусків (чесно кажучи, я не певен, що вона прожила більше місяця на ICTV, якщо взагалі не пару тижнів), але саме шоу, на відміну від іншої, культовішої передачі Ігоря, “Галопом по Європах”, на жаль, не мало успіху та рейтингів.

Комп’ютерна гра за допомогою телевізору та телефона

Вся суть “Лабіринту” заключалась у наступному:

• Учасник гри має додзвонитись у прямий ефір телеканалу ICTV і обов’язково мати увімкнутий телевізор;

• На екрані — Ігор у якійсь цікавій локації. Так і не зрозумів я у дитинстві — чи окремо під цю гру шукали локацію, чи у павільйоні ICTV вибудували свій концепт лабіринту… Напівтемна кімната, у якій підсвічувався лише ведучий і трохи площі навколо.

Весь цей концепт мені незмінно нагадував легендарну гру 1997-го року — Quake 2.

• Керуючись телефоном і підказками ведучому (йти вперед-назад, вліво-вправо), гравець мав у інтерактивному режимі знайти маячки, під якими можуть приховуватись різні цінні (і не дуже) бонуси.

Уявіть собі, ви по телефону командуєте ведучому, куди йти. Як у комп’ютерній грі, тільки замість кнопок клавіатури — ваші голосові команди.

У кожного гравця є 100 секунд. Навіть на екрані це відображалось, як табло з комп’ютерної гри (і таймером). За антуражем, табло “Лабіринту” чомусь нагадувало безсмертний Fallout 2 (а якщо придивитись уважно до концепції самої гри та бонусів — то не здивуюсь, що покійний Пелих мав пристрасть до класики RPG…).

Отже, що за бонуси (чи не бонуси) ховались за маячками?

Так і позначався на таблі в окремому віконці. Якщо гравець забирав маячок “Радіація”, час його перебування у лабіринті зменшувався на 30 секунд від того часу, коли він цей маячок знайшов і табло загорялось червоним. До речі, важливий момент: під час огляду маячку загальний таймер зупинявся.

Я не пам’ятаю точну назву цього бонусу, але плюс-мінус значення його зрозуміле. Цей маячок додавав +10 секунд до перебування у лабіринті та підсвічував табло зеленим кольором.

Знову не певен в точній назві цього маячка — або “Бомба”, або “Міна”, але фінал у них однозначний. Натрапляння на цей маячок повністю завершувало гру. Незалежно від часу, який в тебе залишається або бонусів, які ти отримав до цього. Все згорає.

Це були звичайні ігрові маячки. Але ж були і ті, заради яких і створювалась, власне, сама гра…

Отже, пішли саме бонусні маячки і, скоріш за все, завдяки яким взагалі планувався продакт-плейсмент цього шоу. Журнал (за іронією, він називався “Шелтер” (або якось в такому руслі)) можна було отримати, здається, без жодних додаткових умов. От навіть зараз я намагаюсь знайти це видання і хоч вбийте, ні сном, ні духом про нього (можливо дійсно була інша назва). Ніби цього всього не існувало. Дивно.

На той момент, у грі розігрувався ігровий комп’ютер з процесором Intel Pentium IV (так як більшість тодішніх школярів першо-другокласників взагалі нормально в технічній частині тоді не розбиралась, всі думали, що Пентіум 4 — це і є взагалі сам комп’ютер). Щоб отримати його, потрібно було відповісти на 3 запитання (різних рівней складності: легке-середнє-складне) і всі питання, до слова, були абсолютно не простими — це щось було на рівні тодішньої популярної гри “Перший мільйон” на 1+1…

Вже й не згадаю, куди на той час була можливість поїхати, і хто це навіть організовував, і чи потім цих спонсорів Пелих не забрав у “Галопом по Європах” чи не захотів розпошорувати ресурс, але сам факт, що найціннішим призом “Лабіринту” була саме поїздка на відпочинок, на 7 днів, скоріше за все, у європейську країну. Здається, для цього взагалі потрібно було відповісти на єдине, гіперскладне питання…

До слова, таймер не зупинявся після виграшу бонусів і, якщо я правильно пам’ятаю, не було такої можливості, просто взяти та забрати призи (хоча, у випадку з останнім маячком “Туристична путівка”, здається, гра закінчувалась після того, як гравець вигравав цю путівку). А це означало, що якщо ти натикався на “Бомбу/міну” — все тобою зароблене важкою працею могло згоріти в один момент…

Швидке і непомітне зникнення Лабіринту з екранів…

Гра досить швидко, на жаль, покинула екрани (одразу кажу, не знаю точних дат, вважаю, все це закінчилось ще в часи, коли показували ту ж саму “Кларису” та “Кенана і Кела”. На це, на мою думку, повпливали наступні фактори:

1. Абсолютна відсутність промо, а скоріш за все — це просто були деякі пілотні випуски, які були відзняті “не в прямому ефірі”. Можливо, була велика проблема та недостатні можливості тоді організувати нормальну пряму трансляцію, в якій все би було гаразд зі зв’язком гравця, щоб це вкладалось в саму концепцію гри, а також — щоб це окупило свої старання. Ну і будьмо чесними, телеслоти 15:50-16:50 аж абсолютно не впливали на те, що багато охоплень буде у той час. Хіба що студенти могли телефонувати й грати в цю гру, що й підтверджувала більшість дзвінків;

2. Дороговизна телефонних дзвінків. Навіть на 5 хвилин гри, дзвінок на міську (а міжміська лінія скільки грошей забирала!) лінію, коштував хороших грошей. А у 2002 році, ще би й не сказати, що у багатьох українців були мобільні телефони та оператори, та й головне — гроші на витрати на інтерактивні ігри;

3. Неймовірно дорогі призи. І хоча шанси дістатись до умовного комп’ютера чи туристичної путівки були дуже примарними з надзвичайно складними питаннями для ерудитів, навіть для того, щоб відіграти умовний Пентіум 4, потрібно було, щоб телефонна лінія розривалась на кожній грі! А якщо врахувати, що цих ігор було максимум 2 на добу, то за 10 хвилин мала набігти велика кількість дзвінків. Це було неможливо через пункт 2;

4. Кількість маячків — обмежена, а тому сам концепт би набрид масами дуже швидко. Очевидно, що гра спрацьовувала би на певний час, але навіть бігати по лабіринту в пошуках 6-7 маяків, це набридло би навіть тим, хто дійсно божеволів таким форматом. Ну і загалом 5 хвилин для такого шоу, зазвичай, це дуже мало — якби ж то була окрема передача!

5. Вже було ігрове шоу на ICTV, яке працювало не в режимі онлайн. І це повністю закривало питання щодо умовних інших передач, а також давало пріоритет саме “Галопом по Європах”.

Ці причини, а також багато інших економічних та побутових факторів в країні, на жаль, призвели до того, що одне з перших українських квест-шоу було поховано на етапі перших демо-випусків. І хоча, Ігор Пелих потім запустив вже більш грандіозний проект “На свою голову”, який став вже усвідомленим і переосмисленим форматом квест-ігор, “Лабіринт” і досі лишається одним з найпрогресивніших концептів, який випередив свій час більш, ніж на 10 років.

P.S. Але, на жаль, як і більшість проектів тих часів, типу тих ж “Козаків-розбійників” Нового каналу і ще декількох ігрових проектів, про них залишилась лише невеличка згадка і відмітка у Вікіпедії. Нема навіть жодного запису чи скріну.

А чи пам’ятаєте ви якісь ще цікаві ігрові українські шоу тих часів?