Всеволод Задерацький - композитор з біографією дивовижною, але - на жаль - не унікальною. Як і багато інших українських митців ХХ сторіччя, він зазнав репресій і утисків зі сторони совєтської влади, а його музику почали виконувати через 20 років після смерті автора.
Життєпис
Він народився у місті Рівному 1891 року, але згодом родина переїхала до росії, де він отримав непогану освіту - закінчив гімназію та московську консерваторію за класом фортепіано, композиції та диригування (як студентка двох факультетів одночасно, вже на цьому моменті висловлюю максимальну повагу пану Всеволоду). Протягом 1915 року працював у царській родині - викладав музичну літературу цесаревичу Олексію. Згодом цей рядок біографії нормально так попсував Задерацькому кар’єру, бо в очах більшовиків всі, хто мав бодай якесь відношення до царя, були людьми неблагонадійними.
Від розстрілу разом з царською родиною Задерацького врятувало - дивно називати сю подію таким словом, але нехай - везіння - з 1916 року композитор був призваний до армії. В армії він провів 5 років, спершу брав участь у Першій світовій, а у 1918-1920 - боровся проти більшовиків у армії Денікіна. За цю діяльність мав бути розстріляним 1921 року, але тут Задерацькому пощастило вдруге - Фелікс Дзержинський, почувши його гру на роялі, наказав зберегти життя музиканта.
На цьому прихильність долі до Задерацького скінчилася. Період з 1921-го по 1926-й він провів у Рязані (звісно ж не за власним бажанням; композитору Дзержинський зберіг життя, але його було позбавлено виборчого права й, по суті, заслано). 5 років під жорстким наглядом закінчились арештом під час хвилі репресій. Всі твори НКВД не тільки вилучило, а й знищило, тому найбільш ранні композиції, які ми маємо на сьогоднішній день, датовані вже 1928 роком. Ці записи композитору вдалось зберегти лише тому, що після гіркого досвіду арешту 1926-го, він, постійно очікуючи наступного, віддавав друзям чи надійно ховав манускрипти і так виживала його музика, замість сцен і класів консерваторій - по схронах і шухлядах.
У рязанській тюрмі Задерацький вчинив невдалу спробу самогубства, а 1929 року був звільнений, отримав дозвіл на роботу та проживання в москві, де пройшов один з найвільніших періодів його життя. Тоді він встиг написати оперу “Кров і вугілля“ (втрачена), симфонію “Фундамент“, фортепіанні цикли «Зошит мініатюр» (1929) і «Порцелянові чашки» (1932) та інші твори. Вже в них помітна близькість композитора до авангарду, тому не дивно, що він піддавався критиці за формалізм.
До 1932 року Задерацький також був учасником Асоціації сучасної музики. На чолі з іншим видатним українським композитором, Борисом Лятошинським, це об’єднання займалось популяризацією сучасної академічної музики, передусім західноєвропейської та російської. Вони влаштовували концерти з творів Малера, Шенберга і його учнів, здійснили постановку “Воццека” Берга і навіть привозили до союзу Мійо, Онеггера та Хіндеміта.
Довго чинити сі страшні злочини супроти невігластва АСМ не змогло, 1931 - го вона була офіційно оголошена «зборищем чужих пролетарської ідеології музикантів» і в 1932-му - ліквідована за активного сприяння російської Асоціації Пролетарських музикантів.
Зборищу авангардистів влада не пробачила, тож вже 1934 року Задерацького було знову заслано - цього разу до Ярославля. Там після довгої перерви якраз відкрилось музичне училище, а позаяк Ярославль далекий від статусу центру світу, викладачів там бракувало страшенно і Всеволод Петрович був професором всього підряд - від спеціального фортепіано до оперного класу. Енергії стало ще й на те, щоб створити власний оркестр і, схоже, непоганий - якщо вірити концертним афішам, вони виконували обох Ріхардів - Штрауса й Вагнера.
1936 року Задерацького поновили в правах, але 1937-го року, як і всяку пристойну людину, Всеволода Задерацького не оминув Великий терор. За розповсюдження фашистської музики (привіт від Вагнера, очевидно) композитор потрапив до табору СевВостЛаг без права на листування.
Тут Задерацького врятував його другий талант - оповідацький. Завдякий красномовсту і добрій пам’яті він не тільки заслужив повагу серед інших в’язнів, а й певний респект охоронців. Позаяк листуватися і писати тексти було заборонено, але Задерацький “вициганив” у наглядачів телеграмні бланки для композиції. Умов було дві - не писати жодного слова, тільки ноти, та писати без помилок - олівці у композитора були, а от правити чи стирати написане було нічим. В таких умовах був написаний найуспішніший і найбільш знаменитий цикл композитора “24 прелюдії та фуги” (1937-1939).
Вперше після Йогана Себастьяна Баха у історії європейської музики знову зʼявляються прелюдії у фуги в усіх тональностях. Задерацький будучи на Колимі, без доступу до фортепіано чи будь-якого іншого інструменту, випереджає Ludus Tonalis Гіндеміта (1942 рік) та 24 прелюдії та фуги Шостаковича (1951). Він не просто передбачив майбутній розвиток музики, зокрема поліфонічної, а й втілив багато експериментальних, новаторських ідей у 2,5-годинному циклі.
За невизначених досі обставин, 1940-го справу Задерацького було закрито і композитора відпустили на волю. Півтора роки він добирався до родини, з якою згодом, 1949 року, перебрався до Львова.
Його взяли на роботу до Львівської консерваторії, де він викладав фортепіано та камерний ансамбль. Згодом Задерацький розробив авторський курс "Історія піанізму", лекції з якого приходили слухати студенти інших львівських навчальних закладів. Нарешті композитор знову опинився у справжньому мистецькому осередку. Серед його друзів були Станіслав Людкевич та оперна співачка Соломія Крушельницька.
Здавалося б, львівський період мав би стати і розквітом композиторської творчості, але викладання забирало майже весь час Задерацького. Окрім того, як і будь-якому авторові, Всеволоду мріялось почути свою музику наживо, задля цього він на початку 50-х спробував відійти від авангардного стилю та став писати твори на теми народних пісень. Однак композитор так і залишився у “чорному списку“ совєтьської влади, тож навіть нові твори автора особливо не виконувались і піддавались - часто надуманій - критиці.
Помер композитор у Львові 1 березня 1953 року, за місяць до смерті Сталіна і до початку так званої “відлиги”.
На музичних майданчиках музика Задерацького вперше зазвучала вже у 70-х. Зараз його ім’я має доволі широку популярність, його виконують у багатьох країнах Європи, а творчу спадщину відносять до яскравих творчих явищ музичної культури першої половини ХХ сторіччя. Як і багатьох митців українського походження, Задерацького намагаються присвоїти росіяни, тож важливо наголошувати на тому, що він - український композитор, який провів значну частину життя на території росії, бо зазнав репресій і був туди висланий, а не тому, що то був його свідомий вибір.
Прелюдія та фуга №5 ре мажор
Це - один з найкоротших циклів збірки з дуже напруженою, стрімкою прелюдією і танцювальною фугою. Пропоную роздивитися їх ближче.
Прелюдія є класичною в сенсі своєї взірцевості. Basso ostinato, на якому твір повністю побудований, наче уособлює чи то плин часу, чи то безжальний локомотив ХХ сторіччя. До подібної інтерпретації підштовхує не лише саме звучання матеріалу, а й “інструкція“ на початку - allegro automaticamente.
Твір побудований за схемою А-В-А₁ і я вже бачу закочені очі поціновувачів сучасної академічної музики, але хочу вступитися за пана Задерацького в випадку цієї прелюдії, адже попри банальність форми, працює вона доволі витончено завдяки дуже простим, але ефективним засобам виразності.
Протягом прелюдії чітко чути протиставлення - чи то пак протистояння - двох світів. Один з них втілений у вже вищезгаданому basso ostinato та висхідному октавному пасажі, що доєднується до нього у такті 17:
“Правила“ цього світу є доволі суворими - жодної педалі, єдиний штрих, до того ж, все відбувається в одному регістрі. Звучить музика стабільно-загрозливо, але стримано.
Загалом п’єса висуває до виконавця нетривіальні вимоги - взяти і втримати темп, не заповільний - буде нудно і не вдасться передати характер - і не зашвидкий - загрозливість розвіється і вийде галопом по есересерам.
Другий світ відкривається нам у такті 33, який не за збігом обставин, а за продуманим рішенням композитора також є і початком епізоду В:
Одразу впадає у вічі, то те що починається він не з експозиції нового матеріалу, а видозміни добре нам знайомого і досі стабільного басо остінато, яке раптом втрачає своє гнітюче раз-два-три і готується до зустрічі з невідомим.
Невідоме наступає у такті 35. В високому регістрі дзвоном битого скла виникає квінтоль, плюс додається права педаль:
Це триває три такти, що руйнує попередні квадратні конструкції епізоду А, та і загалом 5 проти 3 з акцентами на першу та третю долі - доволі хитке й конфліктне становище.
протиставлення ритмічних фігур притаманне письму Задерацького - схожий прийом можна знайти щонайменше у прелюдії та фузі №8 фа-дієз мінор , де в прелюдії одночасно співіснують два розміри, 9/8 і 3/4.
Паралельно з розхитуванням ритмічним відбувається нарощення динаміки, крещендо аж до кульмінації на FF у такті 60:
Після відбувається поступовий спад і перехід до дзеркальної репризи.
Підчас “відходу“ від кульмінації матеріали епізоду А та В переплітаються, перебивають одне одного, аж проблиски квінтолей у верхньому регістрі закінчуються і лунає строга післямова октавних пасажей:
Закінчується прелюдія двома сухими акордами, що констатують не остаточну перемогу, але повернення до першого стану:
Так вже по-дурному склався мій аналіз, що рухаюсь не від великого до малого, а зовсім навпаки, але що поробиш.
В побудові твору мене захоплює також довершеність його форми. Найкраще це можна передати графічно:
Але і це ще не все. Однієї хвилі Задерацькому було замало, тому басо остінато в своєму розвитку теж є хвилеподібним:
і середній епізод:
Ця форма для мене є яскравим прикладом довершеності музичного мислення автора і здатності уявляти і продумувати деталі навіть не маючи в доступі інструменту.
Фуга за характером контрастна до прелюдії. На зміну безперервному рухові і математично вивіреній механічності прелюдії приходить танцювальна, трохи обережна, гнучка, іронічна фуга. Вона написана в тому самому розмірі - 3/8, але показує зовсім інші його можливості.
Тема триває 7 тактів:
потім замість того, щоб очікувано провести її одразу ж в іншому голосі, Задерацький пише ще 10 тактів, де тема ніби то розвивається, а ніби то блукає і дражнить слухача:
Відчуття, що автор над нами насміхається, не покидає протягом всього твору. Утримане протискладнення на перший погляд видається другою темою (див. такти 18-24 та 32-39), важко одразу сказати, чи є вона триголосною чи все ж чотириголосною, вишукана іронічна танцювальність теми зміняється настільки прямолінійними, майже тупими інтермедіями, що побачивши подібний матеріал в іншого автора чи в іншому контексті, я б сказала, що це просто-напросто погане письмо:
Форма фуги є схожою на форму прелюдії і так само має кульмінацію посередині твору. У фіналі автор заграє з слухацькою пам’ятю про кінець прелюдії і закінчує фугу ідентично, з тою різницею, що останні два акорди лунають на форте:
Загалом за характером і образністю ці прелюдія та фуга видаються мені такою собі музичною антиутопією, справжньою сатирою на совєтьський союз з його лицемірністю, де за “усміхненим” фасадом ховається система, яка готова молоти кістки всіх, хто наважується виступити чи бодай думати проти неї. (але то вже моя інтерпретація, думайте, що хочете)
Додам трохи виконавського душнільства і скажу, що у фузі більше помітно, що написана вона “на відстані“ від фортепіано, бо деякі моменти виглядають змодельованими чи то пак сконструйованими і абсолютно ясно, що зіграти їх як в нотах - не можливо (але дрібка арпеджіато, перерозподіл по руках або просто гігантські руки нам в поміч):
На жаль, лишаю вам посилання на єдиний існуючий - поки що - більш-менш пристойний запис прелюдії і фуги з платівки, випущеної “Музичною Україною“ 2016 року. Виконавець доволі успішно ігнорує виписану у прелюдії педаль, але послухати, аби скласти враження про музичний матеріал, все ж можна. Я ж сама виконуватиму цей твір в парі з прелюдією та фугою №8 вже на початку жовтня і докладу максимальних зусиль, аби дотриматись всіх авторських поміток, щоб зʼявився на просторах інтернету запис інтерпретації, ближчої до авторського задуму.
Дякую, що ви дочитали аж до цього моменту. Сподіваюсь, що це було так само цікаво і захопливо, як для мене - написання тексту.
