Лютик Хованець або ще одна казка.

Частина 1
«Урочиста зала» - найбільше місце в усій Хованії, та вражає воно не лише своїми розмірами. Саме тут дорослі хованці приймають рішення від яких залежить доля усього підземного міста. Усі нагальні та термінові питання, що турбують общину Хованців. Що потрібно вирішити? Хто буде відповідальним? Скільки на це займе часу? Що для цього знадобиться?

               Для маленьких хованців «Урочиста зала», заміняла словосполучення «нудьга смертна». Вони таки і казали, «Ти ніби з зали виліз» або «Ти що в залі народився?», тобто нудний та нецікавий. Як ви вже зрозуміли ходити вони туди не любили, а навіть усіма зусиллями намагались уникати її відвідування, тому що коли вона вільна від засідань дорослих то це вже не урочиста зала, а шкільний клас. Хованці були ладні на все аби пропустити хоча б один день, та не слухати стариганя вчителя Тулуса, який тільки те й робив, що вчив їх бути відповідальними, та творчо мислити. У когось болів живіт, хтось втрачав свідомість, хтось просто плакав та обіцяв викинутись з нори просто на головну площу якщо їм доведеться піти туди ще раз.

               Насправді винити малих хованців у їхній ліні не зовсім справедливо. Хованці ліниві від природи. Наприклад хованці що живуть у людських будинках зовсім інші, вони грамоти не знають, байдикують, ще ті забіяки та проблем шукаки. Їх абсолютно не цікавлять ані знання, ані відкриття, їх навіть вони самі не цікавлять, єдина забавка це їжа, яку бажано вже дістати готовою та смачною, та бити байдики. Якщо ж вкрасти їжу не вдалось, вони радше будуть голодні, аніж піднімуть свій хвіст та зроблять зусилля над собою. Де ж це бачено щоб Хованець працював? Вони ж не миші. Ой лишенько, скільки через такі переконання, засохло хованців. Ходили як соломинки, а все стояли на своєму…

               Так, так будь ти людиною чи хованцем, все одно доведеться ходити до школи. В тім лише якщо Ви хованець який народився у Хованії, якщо ж Вам випала доля бути хованцем у людському будинку, тоді Вам точно не до школи. Ви швидше переймаєтесь тим, щоб Вас не спіймали люди або накиваєте п`ятами від мишей, до того всього ще й голодні, бо як Ви вже зрозуміли в мишей їжі не вдалось поцупити, та є ті кому й таке життя в насолоду.

Що стосується життя у Хованії, воно також не позбавлене турбот. Колись один хованець вирішив що можна переступити через дурні переконання, об’єднатись з іншим, взяти долю у свої руки та створити місце де хованці вільно житимуть та зможуть робити більше ніж красти недоїдки з людських столів та ховатись за печами, таким місцем стала Хованія, де хованці будують свою общину.

               Отож, повернемось до «Урочистої зали». Однак є день коли малі хованці із превеликим задоволенням, я навіть сказав би з нестримним бажанням, біжать на випередки аби першими побачити та уважно роздивитись усі новинки та чудеса що чекають на них.

               Звичайно у такий день без пригод не обійтись, коли по сходах мчить табун хованців, можна наробити різного, а тепер уявіть що цих сходів не менше тисячі, а ще драбинки та круть-верть машина. Така вона Хованія – сходаста, драбинаста ще й кругляста. Скільки забитих колін та лапок, подертих вух та носів, але коли Ви малий абсолютно байдуже на такі дрібниці, як кров з носа. Головне першим побачити як змінилась зала у День народження Хованії.

               Дітвора добре знає заради чого так мчить, зала стає такою як ніколи і кожного року виглядає по іншому.

Сьогодні на них чекали смаколики: горішки, шишки, жолуді, квітковий пилок, медок, ягоди, грибочки та усе смачненьке що тільки вдалося знайти Хованцям збирачам. Все це на величезних столах, що рядами розкинулись вздовж усієї зали, усі вони прикрашені лісовими знахідками таки манять своїми барвами та ароматами.

               В кінці зали, змонтували сцену, справжню сцену, з театральною завісою, що здавалось була закріплена аж за хмари і спадала аж додолу важко стелившись по землі. Там за завісою, актори в костюмах, кожен у своїй неповторній ролі, своїм характером, образом, своєю долею, на фоні мальовничих декорацій деякі з яких захоплювали своїми деталями, а деякі розмірами. Хтось абсолютно упевнений у своїх силах чекає початку вистави, а хтось з трепетом та нетерпінням не може всидіти на місці, ще є хованець що так боїться забути слова, що без зупини ходить та повторює їх, раз за разом.

               А ось і Тулус той самий старигань вчитель, поважно крокує аби зайняти своє урочисте місце на сьогоднішньому вечорі, адже він не просто старий дід якого усі мають поважати, він ще й один із засновників Хованії. Йому вже певно років зо триста, принайні так жартують. За ледве Тулус встиг дошкутильгати до свого місця, як уся зала заповнилась хованцями. Кожен поспішав зайняти найкраще місце так щоб поближче до ласощів, але й так щоб бачити усе й усіх.

За молоддю увійшли дорослі хованці, а також почесні жителі та гості міста. Тулус не зводив уваги з проходу, так ніби чекав коли увійде хтось добре знайомий та довгожданий, але так і не дочекався. Тоді він уважно провів поглядом між столами.

- “Не прийшли. Нехай батьки, але невже й Лютик не прийде, як не крути такий день лише раз на рік, він чекав його більше за всіх!” - думки у Тулуса завертілись, його старі пишні брови насупились, стали важкими та сховали за собою стомлені старенькі очі, а погляд провалився в нікуди.

Уся зала уважно спостерігала за ним, хованці з-за столів, та зі сцени, почесні міщани, що сиділи за одним столом з Тулусом перегладались між собою, вони були трохи розгублені, адже усі чекали коли вже найстарший хованець, засновник міста дасть дозвіл на святкування, але Тулус був наче десь зовсім у іншому місці. Незручну тишу, змінили тихі перешіптування, які по волі переросли у галас.

- “Дорога общино, прошу вибачення! Я з кожним роком не молодшаю, тому звикайте, мені тепер потрібно більше часу. Спочатку я згадую хто я, що тут роблю, а тоді вже переходжу до справ”. - пожартував Тулус.

“Вважаю що немає потреби представляти подію заради якої ми усі тут зібрались, принайні назву свята так точно, але мені цікаво чи розумієте Ви чому ми відзначаємо цей день?”

- Хованці здивовано поглянули на Тулуса, бо не зовсім зрозуміли що він мав на увазі. Маленькі хованці взагалі не слухали стариганя, їх розум вже давно задурманили аромати зі столів, а увагу завоювали яскраві декорації на сцені.

- “Ну ж бо! Давайте… Скажіть мені. Як почесний гість й засновник міста вимагаю подарунок. Отож, скажіть що для Вас означає День народження Хованії?”

У залі запала тиша, хованці спочатку соромились, хтось робив вигляд що напружено думає над віповідю, хтось вдавав що має важливішу справу, але як і скрізь потрібен перший сміливець. Маленький хованець підняв лапку.

- “ День народження Хованії, означає хрумкати смаколики” - маленький хованець на свій вік був аж надто кругленьким та щокатим, тому його відповідь нікого не здивувала, але більшість почувши таку відповідь, подумали що їх варіант не такий вже безглуздий й почали озвучувати свої думки.

-“Це Веселощі!”
-“Це цікаві вистави!”
-“Це традиція!”
-“Танці!”
Ще багато чого викрикували хованці, Тулус уважно вислухав кожного, в його очах виднілась якась іскорка, котра загорялась з кожною новою піднятою лапкою, та гасла з кожним озвученим варіантом. Тулус знову поринув у думки: “Ех друже, можливо на краще що ти цього не чуєш, боюсь твій стан різко погіршився… невже до цього ми прагнули”

Коли Тулус очуняв від думок, в залі знову була тиша, схоже що усі бажаючі висловились.

- “Дорогі мої, я знайшов своє місце у Хованії як учитель, як викладач. Я добре пам’ятаю як у цьому ж місці знаному як “Урочиста зала” зібрався перший клас учнів. Що на мою думку символічно. Я завжди намагаюсь навчити чомусь, тому що мої дні добігають свого кінця, та перед своїм відходом я хочу впевнитись що моя праця дала плоди.
Я забов’язаний скористатись моментом коли уся Хованія тут. “Майже уся…” - промайнуло на думці.
“На вас вже зачекались ласощі, наші артисти, музиканти. Але прошу Вас любі мої не водьте себе в оману, не перетворюйте це символічне Свято у день живота та забав. В першу чергу це день пам`яті! День коли у нас є можливість вшанувати працю та рішучість наших Хованців котрі побороли страх, побороли лінь взяли на себе відповідальність, за наше майбутнє у тому ж числі, в результаті чого і народився наш дім - Хованія.

Хованія - це символ любові, надії на краще, але це символ який кожного дня говорить нам що усе можливо, якщо ми це зробимо! Хованія це не місце, це частинка душі що живе у кожному з Вас, частнка що живить це місце і вдихає у нього життя. Місце можна зруйнувати, але Хованію ні, бо Хованія це кожен з Вас, де б ви не були, пам’ятайте, що той же вогонь що горів у серцях хованців, котрі будували це місце, горить і у Ваших серцях. Я хочу аби кожен з Вас задумався про це… Ну а тепер починаємо святкування, давно пора!” - Тулус хлопнув лапками, струни забриніли, музика розлилася залою, гомін піднявся веселий, посуд задзвенів, свято почалось.

              

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Герасим
Герасим@hera

Терапія в рядках.

45Прочитань
3Автори
3Читачі
На Друкарні з 1 січня

Більше від автора

  • Хобі та до чого тут алкоголізм.

    А якщо у мене немає хобі? Що тоді? Повірте, я на правду довгий час намагався знайти своє хобі, але чи то воно від мене так добре ховалось, чи я погано шукав?! Свої пошуки я розпочав доволі банальним та простим методом, - запитав у гугл

    Теми цього довгочиту:

    Хобі
  • “Шоу Трумана” - фільм який Ви могли пропустити, а він вийшов ще у 1998 р.

    Як часто Ви задаєтесь питанням, а який фільм подивитись сьогодні? Не знаю як у Вас, але мені не рідко доводилось після цієї фрази розчаровано лягати спати. Чому? По-перше, не всі фільми цікаві - переважна більшість нудна, інша частина конкретно ідіотська.

    Теми цього довгочиту:

    Фільми

Вам також сподобається

  • Стабілізаційний пункт

    День чи ніч, ніч чи день? Що саме надворі? Не знаю, немає часу дізнатися...Та й яке це має значення?Поспати все одно немає часу. Нормальний відпочинок та сон то щось далеке і довоєнне.....

    Теми цього довгочиту:

    Література
  • 16 українських народних казок для всієї родини

    Українські народні казки – це справжня скарбниця мудрості, фантазії та національної культури. Вони передаються з покоління в покоління, несучи в собі важливі життєві уроки, які залишаються актуальними і сьогодні.

    Теми цього довгочиту:

    Казка
  • дяка

    завдяки тобі, кохана

    Теми цього довгочиту:

    Вірші

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається

  • Стабілізаційний пункт

    День чи ніч, ніч чи день? Що саме надворі? Не знаю, немає часу дізнатися...Та й яке це має значення?Поспати все одно немає часу. Нормальний відпочинок та сон то щось далеке і довоєнне.....

    Теми цього довгочиту:

    Література
  • 16 українських народних казок для всієї родини

    Українські народні казки – це справжня скарбниця мудрості, фантазії та національної культури. Вони передаються з покоління в покоління, несучи в собі важливі життєві уроки, які залишаються актуальними і сьогодні.

    Теми цього довгочиту:

    Казка
  • дяка

    завдяки тобі, кохана

    Теми цього довгочиту:

    Вірші