Не бійся ти, я не вкушу,
Я тільки покажу дорогу,
Спіткнешся - іншу покажу.
Чи може це все насторога?
Ти ще маленька, в школу ходиш,
Не любиш фізику, я знаю,
І за собою ти мене не знайдеш,
Хоч я і як темна хмара насідаю.
І все життя я йду з тобою,
Підніжки ставлю, потім піднімаю.
А бачиш ти мене лише з пітьмою,
Як темними ночами засинаєш.
Я в тебе кігтями вгризаюсь,
Волосся страхом омиваю,
А ти лежиш, на мене погляди кидаєш,
Як я думки твої до себе забираю.
І вранці ти підеш до школи,
А там вже думати не зможеш,
Бо я в тобі, ти без відмови
Мене на свої плечі ложиш.
Дивись, он ручка впала,
А почерк став нерівним.
І чи це я, чи це співпало,
І не скажу, бо буде гірко.
Від розуміння, що я тут.
Я був, я є і буду,
Не зникну між твоїх пустот,
А зроблю з тебе ляльку вуду,
Яку не голками буду колоти,
А страхом, жахом та стражданням.
Ти будеш щастя тут шукати,
А я тебе вбивать безжально.
Й не пискнеш ти і не заплачеш,
Бо вже доросла та смілива.
І через біль ти все пробачиш,
Бо добра ти, та все ж мрійлива.
Не бачиш ти всього, що треба,
І віриш, що існує незабутнє.
Та ні, ти все вдаєш, бо це не правда,
І от секрет розкритий: я - твоє майбутнє.
