У мене закінчується повітря, легені як заклинило.
Запам‘ятай мене як, веселе видиво.
Коли дзеркало перестане відображати мене, перестань згадувати та зображати мене.
Вітер видує образ сміливого і нахабного дівчиська, та понесе у море,
Брудне, зухвале море. Ми з ним схожі характером.
Коли будеш закреслювати на сімейних фотографіях моє ім‘я коректором, не забувай про море.
Так, тебе вбиває горе,
Єдину мабуть, кого зворушило це…
Це що немає назви, що виливається за вінце.
Розпашілі лиця і очі горять
У вітальні сьогодні тихо.
Уже зацвіла весна ..
Ранок жорстокий. Занадто яскравий, різкий, занадто реальний.Його тіло функціонує на автопілоті — душ, кава, механічний процес одягання. Але у своїй підсвідомості він все ще застряг у подіях минулої ночі: в відчутті її пальців на його шкірі, ілюзорному диханні біля його губ.
Знаю, що то не правильне питання з огляду всього, але чотири букви, що складаються в одне «чому?» часто звучать в моїй голові. Вже не «чому це сталося?», а «чому так довго?».
Ранок жорстокий. Занадто яскравий, різкий, занадто реальний.Його тіло функціонує на автопілоті — душ, кава, механічний процес одягання. Але у своїй підсвідомості він все ще застряг у подіях минулої ночі: в відчутті її пальців на його шкірі, ілюзорному диханні біля його губ.
Знаю, що то не правильне питання з огляду всього, але чотири букви, що складаються в одне «чому?» часто звучать в моїй голові. Вже не «чому це сталося?», а «чому так довго?».
