Розпашілі лиця і очі горять
Зовсім не винні обличчя , їх губи кричать.
У цьому місці завершився весь спокій їхніх душ.
Чорти їх в безодню манять,
безжально та лихо, без точки кінця
І початок тут зовсім не зрозумілий.
Це гріхи їх закрутили
У вальсі чорному їх серця полюбили,
Неначе знали одне одного тисячами років і лиш у танці лихоманливо себе упізнали.
Емоцій всплеск і вир йде на спад
Скільки ж втрат вони вже зазнали.
Віхолою сонливо вони відчули імпульс і вмить музика затихла.
Хіба повірить любові затумаментй чортами лицар?
