Наповнюю чашу кров'ю своєю,
Червоно-гранатовою бурдею.
Стікає з вен океан безмежний,
Він мене зігріває в світі безсмертнім.
Дзвони лунали в світі моїм,
Про геноцид анти-тіл.
Мені було то байдуже,
Бо не чути вже спів краєвустів.
Я давно вже гибла особа,
Не бачу світла я сонця,
Лише відгук минулого дня,
Де ще залишалося тепло попелища.
Червоні струмки мене огортають,
Так тепло та м'яко мене обіймають,
Мої пальці поволі вони зігрівають,
Не просять нічого взамін, мій червоний гемоглобін.
Чаша по вінця наповнена,
Життєдайною силою сповнена,
Їй відомі усі мої туги,
Їй байдужі мої недуги.
Відкрию нове сердце джерала,
По чаші тепер все стіка.
Але завтра все висиха,
Не зоставляючи, а ні сліда.
