Служби безпеки США та Великобританії переживають через відсутність прозорості Києва щодо своїх планів. Його стратегія нападу всередині Росії може зіграти на руку Путіну.
У середу, внаслідок вибуху замінованого автомобіля, загинув Михайло Філіпоненко, колишній керівник луганського «народного ополчення» та ключова фігура в адміністрації Москви на окупованому Донбасі. Українська військова розвідка швидко взяла на себе причетність до останньої серії диверсій і вбивств. Маючи на меті ознайомити росіян із реаліями війни, ця кампанія також почала тривожити американців, які разом з британцями були найактивнішими у підтримці українських розвідувальних служб.
Вулиця з двостороннім рухом
Ця підтримка бере свій початок із захоплення та анексії Криму Росією в 2014 році. Розвідувальна допомога з боку Європейського Союзу була спрямована особливо на реформування Служби безпеки України (СБУ), агентства, що має коріння в місцевому відділенні сумнозвісного радянського КДБ. США та Велика Британія, стурбовані посиленням практичного потенціалу Києва, а також військовою розвідкою (ГУР) та Службою зовнішньої розвідки (СЗРУ).
Частина британської програми підтримки операції Orbital, запущеної в 2015 році, допомогла покращити розвідувальний потенціал українських військових. Американці пішли далі. Вони обмінялися персоналом, поставили обладнання для прослуховування, навіть профінансували будівництво нового об’єкта ГУР. Неминуче, ці нові можливості також дозволяли українцям виконувати наступальні місії. Наприклад, ЦРУ розширило здатність ГУР стежити за мобільним зв’язком на контрольованому Росією Донбасі, а СБУ використовувала це для цілеспрямованих убивств проросійських лідерів.
Ситуація різко посилилася після повномасштабного вторгнення в 2022 році. США залишаються головним партнером, але українські джерела припускають, що Велика Британія також вклала не мало зусиль. Навчання значною мірою було замінено прямим обміном розвідки, і це виявилося надзвичайно важливим, аби українці могли впоратися з російськими командними центрами та артилерійськими позиціями.
Проте, обидві сторони прагнуть підкреслити, що, хоча Захід надав найбільшу допомогу, це все більше стає вулицею з двостороннім рухом. Українська розвідка всередині Росії, а також присутність там громадян України і симпатиків, — особливо важлива зараз, коли офіцери західної розвідки мають зараз дедалі менше можливостей подорожувати до Росії та навколо неї. Джерело в МЗС Британії визнало, що « за таких умов це означає, що нам потрібно ще більше покладатися на розвідувальни звіти».
Зростання напруженості
На місцях, інсайдери говорять про тісні та плідні взаємодії. Однак нещодавня стаття у Washington Post — яка, здається, була написана принаймні з благословення влади США, яка згодом була підтверджена незалежними джерелами, — містить визнання не лише масштабів розвідувальної допомоги, але й зростання напруженості між Київом і Західом.
По суті, це зводиться до трьох основних факторів.
По-перше, деяке занепокоєння Заходу щодо відсутності реформ в СБУ, хоча в липні минулого року президент Зеленський звільнив голову СБУ Івана Баканова і оголосив про очищення відомства. Тим не менш, як сказав один європейський дипломат, який працює в Києві: «Ми розуміємо, що пріоритетом має бути безпека під час війни. Проте, ми боїмося, що СБУ використовує цю можливість, щоб гарантувати, що вона ніколи не отримає належного демократичного перегляду».
Минулого тижня Михайло Філіпоненко, ключова фігура в довіреній адміністрації Москви на окупованому Донбасі, був вбитий вибухом автомобіля.
Це, чесно кажучи, відносно незначна проблема. Більш важливими є застереження щодо української стратегії переведення війни на Росію шляхом бомбардувань і вбивств не лише військових, а й політичних лідерів. Розрахунок Києва полягає в тому, що це почне налаштовувати росіян проти війни, але багато хто на Заході вважає, що це може зробити навпаки та підіграти антиукраїнській риториці Володимира Путіна.
Москва, схоже, досі вірить, що українці роблять те, що їм каже Захід. Наприклад, прес-секретар Кремля Дмитро Пєсков відповів на статтю Washington Post, сказавши, що їм «давно известно», що служби безпеки України «находятся под пристальным наблюдением» своїх британських і американських колег. У цьому контексті існує побоювання, що Москва може сприймати атаки всередині російських кордонів як проксі-атаки та помститися безпосередньо Заходу. Минулого року Адам Сміт, голова комітету збройних сил Палати представників США, попередив, що це «переступає межу, щоб змусити нас брати участь у війні».
Нарешті, всупереч припущенням у Москві, у західних політичних колах існує відчуття, що Київ не є повністю прозорим щодо своїх планів і не бажає реагувати на занепокоєння своїх союзників. Справедливо це чи ні — а думки в західних розвідувальних колах, здається, неоднозначні — це особливо стосується операцій СБУ та ГУР.
Український відсіч
Звісно, для українців все виглядає інакше. Один офіцер української розвідки у відставці бурчав, що «країни, які вбивають своїх ворогів на іншому кінці світу безпілотниками, навряд чи можуть скаржитися на наші методи. Це боротьба за виживання України. Наші союзники не повинні намагатися зв’язати нам руки або дивитися через плече». Думка про те, що Києву надається достатня підтримка для боротьби, але недостатня для перемоги, яку поширюють деякі західні країни, вже породжує міф про «удар у спину» серед деяких українців, а суперечки щодо тактики розвідувальної війни лише посилюють це.
Крім того, Київ не бачить причин змінювати свою стратегію чи підхід, оскільки не вірить, що це серйозно вплине на політику Заходу.
«Будь-які зміни будуть помітні місяцями, і все одно те, що відбувається в Вашингтоні не має до нас нічого спільного, а все інше пов’язане з американською політикою », — український дипломат відповів на дебати щодо фінансування війни в Конгресі США.
Він також був упевнений, що нарікання Заходу не призведуть до призупинення чи скорочення співпраці з розвідкою, і, ймовірно, він правий. Існує чітке бажання побачити перемогу України якнайшвидше, а розвідка, за словами британського урядового аналітика, є «здебільшого невидимою, але важливою частиною військових зусиль».
Захід також виграє, безпосередньо від своїх зв’язків із розвідкою, враховуючи те, що СБУ, ГУР і СЗРУ мають власні мережі всередині Росії. У липні Зеленський заявив, що «у нас немає жодних секретів від ЦРУ», і хоча на практиці українці не діляться всім зі своїми союзниками, ніхто ніколи цього не робить, — вони, безперечно, надають важливу додаткову інформацію.
Симптоми втоми
Хоча політика щодо співпраці з розвідкою навряд чи зміниться, ці дебати в основному є симптомом зростання напруженості. Іноді на Заході може існувати майже колоніальна віра в те, що він знає найкраще, що викликає у багатьох українців неприємність. Відставний офіцер української розвідки зазначив, що «так само, як ми зараз навчаємось у солдатів НАТО, як вести танкову війну, скоро ви зрозумієте, що нам є чого навчити вас про таємну війну з росіянами».
Однак є глибший страх. Необережне нещодавнє визнання італійського прем’єр-міністра Джорджії Мелоні, що «є багато втоми з усіх боків» і «наближається момент, коли всі зрозуміють, що нам потрібна вихід» підкреслює ступінь безсумнівної «втоми від України» в деяких колах.
Оскільки надто великі надії, покладені на контратаку цього літа та осені, значною мірою не виправдалися, і навіть Валерій Залужний, український військовий командувач, визнав, на превеликий жаль Зеленського, — що результат був загнан у глухий кут, у якому «швидше за все не буде глибокого та красивого прориву», а у Києві є реальні побоювання, що західна військова підтримка може похитнутися. У результаті, хоча українські лідери, можливо, не хочуть провокувати таку надмірну реакцію Росії, яка може ще більше втягнути Захід у війну, вони, можливо, більше не будуть докладати всіх зусиль, щоб запобігти цьому.
Професор Марк Галеотті є автором понад 20 книг про Росію, останньою з яких є “Путінські війни: від Чечні до України”, опублікована Bloomsbury.
Джерело The Times
