Чергове засідання Книжкового клубу пройшло в Донецькому національному університеті імені Василя Стуса 17 квітня в п’ятницю. Темою нової зустрічі було піратство, бо в цей день університет ще святкував день факультету, а саме інформаційних та прикладних технологій темою заходу якого теж були пірати.
Засідання проводилося в коворкінгу університету в головному корпусі та розпочалося о першій годині дня. Глядачів було небагато. Магістри клубу Станіслав Нужний та Олег Вєтров принесли з собою ще одного вельми жахливого пірата, чи швидше за все папугу. Вирішуйте самі.
Так як тема була доволі загальна, тому почали з того, що таке піратство і як воно зародилося. Обговорили ще те, як кожен з нас уявляє піратів, адже в більшості при згадці цього слова, перед очима з’являється капітан Джек Горобець. За розповіддю, однією із причин розвитку піратства, було банальне бажання заробити грошенят, адже Іспанія та Португалія видобували та перевозили цілі кораблі золота та срібла. До того всього за один набіг пірат міг отримати стільки, скільки за 40 років працюючи на борті торговельного судна. Тому людський вибір був очевидний. Першість, за словами спікерів тоді була за королівством Нідерландів і хоч в них не було піратів, проте королівство мало найкращий та найнебезпечніший флот, що надавало їм величезну перевагу над такими країнами як Франція, чи Англія.
Пан Станіслав розповідає, що частково пірати були легальними, адже моряки отримували у своєї держави так зване Каперське свідоцтво, що давало їм справжній дозвіл нападати на ворожі кораблі. Після свого рейду такий пірат повинен був платити певний відсоток державі в залежності від контракта. Але якщо команда здійснювала набіги, на яких у них не було дозволу, або держава не знала про це, тоді вони порушували закон і відповідно стали називатися піратами. За даними британської казни пірат сер Бартолом’ю Робертс награбував майже пів мільйона фунтів. А це був дохід казни Великої Британії у 17 столітті за рік.
Також сер Бартолом’ю виробив певні правила для піратів. Так званий піратський кодекс. Пан Станіслав розповідав, що за кодексом відбій у піратів був о 8 годині вечора, не спати можна було лише на верхній палубі, але без будь-якого освітлення, щоб не загорівся корабель. Також при захоплені корабля, окрім своєї частини награбованого, нічого не можна було брати, бо навіть за вкрадену вилку та тарілку можуть висадити на безлюдний острів, було заборонено приводити на корабель жінку, навіть переодягнену, бо в фільмах часто такі моменти обігруються по-іншому, за це піратів вбивали, була заборона на азартні ігри та на алкоголь. Цікавим моментом в розповіді пана Станіслава, є те, що музиканти мали один вихідний в тиждень і це була субота.
Одними із найважливіших законів було те що, за кожну втрачену частину тіла пірат мав відшкодування. Якщо ж пірата вбивали, то його сім’ї також поверталися кошти. Кожен пірат міг вийти з цього бізнесу заробивши тисячу фунтів. Ще всі члени команди мали право голосу з кожного питання, капітан до них прислуховується. Пан Станіслав розповів одну доволі цікаву історію. У 1695 році один піратський капітан і його команда захопили португальський галіот, на кожного пірата з одного рейду припало по три тисячі фунтів. Тоді вся команда вийшла із піратського бізнесу, висадилася на Барбадосі та заснувала там свою колонію. В перший рік вони побудували церкву, 50 будинків, театр, філармонію та іподром. Лише задумайтесь, які то були масштаби.
Серед книг, які можуть дати нам уявлення про справжнє піратство спікер радив «Піратів Америки» Олександра Ексквемеліна. Це творіння грунтовно розписує розпорядок життя піратів на кораблі.
Щоб зменшити кровопролиття на кораблях пірати складали про себе різні легенди. Для цього вони вибирали якесь торгове судно, частину команди вбивали, а іншу відпускали, після того як моряки допливали до суші, то самі ж починали розповідали страшні історії про певних піратів. Тому інші моряки, щоб банально вижити почали платити загарбникам. Певним чином їх можна назвати маркетологами свого часу. Щодо літератури, то магістри клубу радили прочитати трилогію «Пригоди капітана Блада». Серед фільмів спікери виділили «Піратів» 1986 року, також згадували про «Острів головорізів» й «Череп та кістки». Такі письменники як Даніель Дефо, Рафаель Сабатіні та Олександр Ексквемелін в своїх романах популяризували піратство. А в 20 сторіччі морський роман став космічним.
Анастасія Крупляк
