Серія розслідувань «Інформаційна окупація: як російські антикультисти працюють проти України»
Вступ
Після декількох років присутності в інформаційному просторі Ірина Кременовська виробила чіткий стиль.
Він не має нічого спільного з журналістикою і ще менше з аналітикою.
Це компіляція прийомів психологічного тиску та інформаційних маніпуляцій, узятих із російської антикультової школи, яку ми дослідили у попередніх статтях.
Її тексти це не просто набір брехні.
Це алгоритм, який працює як зброя:
створює ворожі образи,
провокує недовіру,
нагнітає страх,
руйнує репутації,
формує середовище хаосу та підозри.
У цій статті ми розбираємо конкретні маніпулятивні технології, які регулярно використовує Кременовська, і які давно стали підписом російської пропагандистської школи.
1. Підміна понять: її головний інструмент
Підміна понять це серце всієї діяльності Кременовської.
Вона працює у трьох напрямках:
1) Підміна визначень
Будь-що вона може назвати «сектантством», «маніпуляцією», «небезпекою» без визначення, критеріїв, доказів.
Факт перетворюється на ярлик.
2) Підміна мотивів
Добровільна дія? “Маніпуляція”.
Волонтерська ініціатива? “Секта”.
Релігійна реформа? “Загроза”.
Реальні мотиви людей замінюються вигаданими.
3) Підміна логіки
Використовується елементарний прийом:
спочатку зводиться фальшивий образ, потім він же використовується як “доказ”.
2. Створення ворога: хто не згоден той «сектант»
Для Кременовської світ ділиться біло-чорно.
Її основні мішені:
релігійні громади, які не підтримують її риторику;
волонтери та активісти;
аналітики та професори релігієзнавства;
культурні та просвітницькі рухи;
навіть звичайні громадяни, які просто публічно поставили під сумнів її заяви.
Алгоритм простий:
Крок 1: створити образ «небезпечної групи»
Крок 2: оголосити її «сектантською»
Крок 3: запустити хвилю звинувачень
Крок 4: переконати аудиторію, що критика = напад
Цей механізм копія російських пропагандистських інструкцій, де «ворога» потрібно спочатку придумати, а потім «героїчно викривати».
3. Нагнітання страху: «українське суспільство під загрозою!»
Кременовська працює з сильними емоціями передусім страхом.
Її тексти структуруються так, щоб викликати у людини:
тривогу,
підозру,
відчуття загрози,
побоювання переслідування.
Вона використовує типові тригери:
гучні слова: «загроза», «пастка», «маніпулятори»;
судові натяки: «можуть бути наслідки», «правоохоронці повинні звернути увагу»;
ефект терміновості: «часу обмаль», «все масштабніше й масштабніше»;
трагічні прогнози: «суспільство може не вижити», «нас чекає катастрофа».
Це не інформація.
Це емоційне програмування.
4. Псевдоекспертність
Один із найпарадоксальніших елементів її діяльності імітація професійності.
Що вона робить?
1) Імітує термінологію
Викидає в текст терміни, які не пояснює:
«психологічний вплив», «тоталітарні практики», «контроль свідомості».
2) Посилається на «аналітику», якої не існує
Фрази типу:
«Експерти кажуть…»
«За доступною мені інформацією…»
«Проведено дослідження…»
Але джерел нуль.
3) Перекручує реальні дослідження
Якщо дослідження існує, вона інтерпретує його так, як їй вигідно, і вириває з контексту.
Це створює ілюзію знань без жодних знань.
5. Персоналізація атаки: створення образу «ворога-втілення»
Якщо Кременовська обирає мішень, ця людина стає не просто «поганою».
Вона стає:
«маніпулятором»,
«злочинцем»,
«сектантом»,
«небезпекою для держави».
Це класична схема емоційної дегуманізації, яку російська пропаганда використовує понад 20 років.
Тонкість у тому, що вона часто не наводить прямі звинувачення а лише натяки, асоціації, напівфрази.
Це дає ей можливість:
уникати відповідальності
не потрапляти під законодавство про наклеп
зберігати репутацію “журналістки”, хоча її стиль не має нічого спільного з журналістикою
6. Метод «змішування правди з брехнею»
Найефективніший пропагандистський прийом це часткова правда, змішана з вигадками.
Кременовська робить саме це:
бере реальні імена, але вкладає їх в брехливий контекст;
бере справжні події, але перебільшує їх у десять разів;
цитує людей, але вириває фрази з контексту;
використовує факти, які не мають жодного стосунку до її висновків.
Результат?
Фейк виглядає “достовірно”.
7. Створення власного образу мучениці
Ще одна техніка це систематичне самопозиціонування як:
«жертви переслідування»,
«незалежної журналістки, яка бореться з секта́ми»,
«людини, на яку нападають, бо вона каже правду».
Це не випадковість.
Це стратегія, добре відома з російської пропагандистської практики:
спочатку атакуй, потім кричи, що на тебе напали.
Це створює емоційний захист її аудиторії:
якщо вона жертва, значить “вона точно каже правду”.
8. Висновок: тексти Кременовської це технологія впливу, а не журналістика
Аналізуючи її публікації, ми бачимо:
системність,
повторюваність,
калькування методів російської антикультової школи,
психологічну роботу з емоціями читача,
відсутність журналістських стандартів,
наявність маніпулятивної структури.
Кременовська це не авторка.
Це технологія.
Її стиль це набір прийомів, які не мають нічого спільного з аналітикою, але мають усе спільне із завданнями інформаційної війни.
Саме тому її тексти не можна сприймати як «думку».
Це інструмент, який працює проти довіри, проти суспільства і, в кінцевому рахунку, проти України.
