Епоха стрімкого зникнення
Ми живемо в час, коли життя на Землі зникає швидше, ніж будь-коли з часів зникнення динозаврів. Сучасні темпи вимирання видів перевищують природний фон у тисячу разів, що робить нашу епоху однією з наймасштабніших катастроф біорізноманіття за всю історію планети. Біологи дедалі частіше говорять про те, що шосте масове вимирання вже триває.
У минулому подібні біологічні колапси спричинялися глобальними природними катастрофами — гігантськими виверженнями вулканів, різкими кліматичними зсувами або падінням астероїдів. Такі події могли знищувати до 90 % усіх живих організмів на планеті. Сьогодні ж до сил природи додався новий фактор — створений руками людини, майже невидимий ворог, здатний проникати в кожен куточок біосфери. Цей ворог — пластик.
Матеріал прогресу, що став пасткою
З середини XX століття людство виробило понад 9 мільярдів тонн пластику. Цей матеріал здавався ідеальним: легкий, міцний, дешевий, універсальний. Він мав полегшити життя, зробити його комфортнішим і безпечнішим. Проте те, що вважалося перевагою — довговічність — з часом перетворилося на фатальний недолік.
Більша частина пластику не переробляється. За різними оцінками, менше 10 % усіх пластикових виробів проходять повний цикл переробки, тоді як понад 90 % потрапляють у довкілля. Але пластик не зникає. Він не розкладається так, як органічні матеріали. Натомість він повільно й невпинно руйнується, дроблячись на дедалі менші фрагменти.
Саме цей процес — розпад — і є ключем до розуміння масштабів проблеми.
Від макропластику до нанопластику
Коли пластиковий предмет потрапляє в навколишнє середовище, він зазнає впливу ультрафіолетового випромінювання, температурних коливань, солоної води, хвиль та механічного тертя. У результаті великі об’єкти — пляшки, пакети, рибальські сіті — розпадаються на дрібніші частинки.
Мікропластиком називають пластикові частинки розміром менше 5 міліметрів, а нанопластиком — частинки менше 1 мікрометра, тобто в тисячу разів тонші за людську волосину. Саме на цьому рівні пластик стає по-справжньому небезпечним.
Професор Антоніо Рагуза, італійський лікар та науковець, який першим виявив мікропластик у плаценті людини, наголошує: викид пластику в довкілля означає запуск довготривалого процесу його подрібнення. Зрештою ці частинки через річки потрапляють у моря й океани, накопичуються в рибі, а потім повертаються до людини разом із їжею.
Океан — головний резервуар пластику
Світовий океан став найбільшим накопичувачем пластикових відходів. За оцінками науковців, у ньому вже міститься понад 200 мільйонів тонн пластику, і ця цифра щодня зростає. Пластик не тоне назавжди і не зникає — він постійно циркулює, розпадається й переходить з однієї форми в іншу.
Лише у поверхневому шарі океану сьогодні перебуває близько 350 трильйонів мікропластикових частинок. І це лише видима частина проблеми. Вчені визнають, що приблизно 90 % нанопластику настільки дрібні, що сучасні прилади не здатні їх зафіксувати.
Пластик у повітрі: невидимий переносник
Довгий час вважалося, що мікропластик — це переважно проблема водних екосистем. Проте нові дослідження довели: пластик активно присутній і в атмосфері. Під час випаровування з поверхні океанів та водойм мікро- й наночастинки піднімаються в повітря разом із водяною парою.
Доктор Душан Материч, еколог-аналітик Центру екологічних досліджень Гельмгольца, досліджує атмосферний нанопластик на високогірній обсерваторії Зоннблік в Австрії, розташованій на висоті понад 3 100 метрів над рівнем моря. Його команда виявила нанопластик на всіх дослідницьких станціях — від високогір’я до найглибших ділянок океану, на глибинах понад 5 000 метрів.
Це означає, що пластикові частинки можуть перебувати в повітрі тривалий час і долати величезні відстані.
Подорожі через континенти
Атмосферні потоки переносять мікро- і нанопластик на тисячі кілометрів — з одного континенту на інший. Доктор Ельке Людвіг, керівниця обсерваторії Зоннблік та Європейського центру моніторингу хмар, наводить показові приклади такого переносу.
Після аварії на АЕС «Фукусіма» підвищена концентрація аерозольних частинок була зафіксована в Альпах уже через одинадцять днів. Інший приклад — перенесення повітряних мас із Канади, яке у червні 2025 року призвело до різкого зростання концентрації аерозолів у Європі. Ці події наочно демонструють, як локальні катастрофи можуть мати глобальні наслідки.
Осідання на землю та проникнення в ґрунт
Зрештою атмосферний мікро- і нанопластик повертається на землю разом із дощем і снігом. Він осідає в лісах, на сільськогосподарських угіддях, луках, проникає в ґрунт і рослини. Цей процес відбувається по всій планеті — як у Північній, так і в Південній півкулі.
Біолог і екотоксиколог Ліліана Касерес Санчес зазначає, що мікропластик уже виявлений у ґрунтах, повітрі, поверхневих і підземних водах, навіть у регіонах із мінімальною присутністю людини. Це доводить, що мікропластик активно мігрує в навколишньому середовищі.
Пластик у харчовому ланцюгу
Мікропластик уже став частиною нашої їжі. Його виявляють у молоці, йогуртах, пастеризованих продуктах, у рибі, м’ясі та навіть у диких тварин. Дослідження показують, що кожне десяте зерно рису, пшениці чи кукурудзи може загинути ще до збирання врожаю через забруднення мікропластиком.
Вчені з Університету Катанії зафіксували високу концентрацію пластикових частинок у яблуках, грушах, моркві, картоплі, салаті та броколі. Особливо високі рівні забруднення виявлено у фруктах.
Пластик проник і в тваринництво: його знаходять у кормах, молоці, м’ясі, легенях і травній системі свійських тварин. Це означає, що сучасне сільське господарство вже неможливо відокремити від пластикового забруднення.
Скільки пластику споживає людина
За підрахунками вчених з Університету Ньюкасла, середньостатистична людина споживає з їжею близько 250 грамів пластику на рік — це еквівалент приблизно 50 пластикових пакетів. Крім того, ми постійно вдихаємо мікро- й нанопластик. У мегаполісі за двогодинну прогулянку людина може вдихнути до 106 тисяч частинок.
Ми контактуємо з пластиком щодня: коли чистимо зуби, приймаємо душ, носимо синтетичний одяг, користуємося технікою, їдемо в транспорті чи просто гуляємо містом.
Три шляхи проникнення в організм
Професор Антоніо Рагуза виділяє три основні шляхи проникнення пластику в організм людини: через дихання, через шкіру та з їжею. Потрапивши в кровотік, мікро- і нанопластик розноситься по всіх органах і тканинах — від печінки й серця до плаценти та грудного молока.
Ще п’ятнадцять років тому пластик вважали інертним. Сьогодні зрозуміло: у мікро- і наноформі він стає активним біологічним агентом.
Пластик у мозку
Дослідження показують, що найвищі концентрації нанопластику виявляють саме в тканинах головного мозку. Професор Лукас Кеннер пояснює, що пластикові частинки здатні обходити гематоенцефалічний бар’єр — один із найнадійніших захисних механізмів організму.
Покриваючись молекулами холестерину, ці частинки «маскуються» і проникають у мозок протягом лічених годин. Експерименти показали, що вже через дві години після потрапляння в організм нанопластик виявляється в мозковій тканині.
Пластик як частина людини
Вчені з Університету Нью-Мексико встановили, що в кожному грамі мозкової тканини людини середнього віку міститься близько 4 900 мікрограмів пластику. Це означає, що мозок сучасної людини приблизно на 0,5 % складається з пластику.
У середньому в мозку людини міститься близько семи грамів пластику — за вагою це ціла пластикова ложка.
Токсини і прихована загроза
Широко відомо, що пластик небезпечний через токсичні домішки — фталати, бісфеноли та інші сполуки. Лише лікування захворювань, пов’язаних із трьома найтоксичнішими добавками, обходиться людству в 1,5 трильйона доларів на рік.
Але це лише верхівка айсберга. Для виробництва пластику використовують понад 16 тисяч хімічних сполук, багато з яких майже не вивчені.
Недооцінений фактор
Окрім токсичності, існує ще один, значно небезпечніший фактор — фізична здатність нанопластику проникати крізь захисні бар’єри організму та практично не виводитися з нього. Саме це робить його довготривалою загрозою для здоров’я людини та стабільності всієї біосфери.
Пластик уже втрутився в єдину мову життя на планеті. І наслідки цього втручання лише починають проявлятися.
