Технотрилер-антиутопія
…Країну відімкнули за одинадцять днів. Для цього знадобилося одинадцять затримок по одній добі. Фікус, якого ніхто не списав, і записка в шухляді. Жоден із тих, хто це зробив, не вважав себе зрадником. Для моделі це було головним…
Витяг із протоколу № 7
Про передачу обчислювального комплексу ШІ «Сунь-цзи 6» (внутрішня назва «Предиктор»).
Сторона-отримувач здобуває право експлуатації…
Сторона-передавач здобуває право видобутку рідкоземельних речовин в трьох регіонах Сибіру згідно з додатком 2…
Мета застосування формулюється як “зменшення суб'єктності об'єкта №1 «Україна»”…
Початок активної фази узгоджується зі стороною-отримувачем…
На берегах рукописна примітка без підпису: Модель не навчали воювати.
Пекін. З протоколу наради:
Представник сторони-отримувача :
Запитання: «Коли?».
Відповідь: ««Предиктор» повідомить сам».
Запитання: “Чи можна бути присутнім?”
Відповідь: «Присутність не передбачена…».
Подали зелений чай-пуер…
*Позначка 处理中对象 “об'єктів у роботі: 2"
Гоцуляк. Київ. Вівторок
Леоніда Петровича Гоцуляка, заступника директора департаменту забезпечення, в оперативних матеріалах спецслужб називали «Завгоспом». Він про це не знав. Йому б не сподобалось. Він вважав себе людиною «державного масштабу».
У приймальні помер фікус. Це сталося в серпні. Секретарка двічі подавала заявку на заміну, і двічі її повертали, бо не було інвентарного номера рослини. Гоцуляк вважав, що держава в цьому вся. Дрібниця, на якій тримається решта…
Повідомлення прийшло на особистий месенджер о 9:40. Відправник підписався «Контакт-14» і написав, що його рекомендував Руслан Анатолійович. Руслана Анатолійовича “Завгосп” знав одинадцять років. А по двох закритих провадженнях той проходив як «Бухгалтер». Обидва впровадження закрили за відсутністю складу. «Бухгалтер» умів переводити гроші з країни в країну так, щоб вони по дорозі забували, чиї вони. Через три юрисдикції і одну кав'ярню. Гоцуляк не питав подробиць.
Прохання було дрібним. Партію акумуляторів для однієї з бригад затримати на добу. Причину вже придумали, «технічні умови розвантаження». Така причина всім подобається, бо її неможливо перевірити. Платили цифровими активами. “Завгосп” називав їх картками…
Він відповів, що подивиться. Подивився. Сума була з тих, якими не пишаються, але від яких не відмовляються. Частину він уже подумки віддав за семестр доньки у Відні. Донька про гроші не питала, і це його влаштовувало. Зробив того ж дня. За його кар'єру таких прохань набралось кілька сотень. Раніше платив підрядник, якому треба було ще тиждень до оплати. Тепер платив хтось інший. Різниці Гоцуляк не бачив, та і бачити її було нікому.
Наступного ранку прийшла подяка. Ввічлива, чітка, без єдиної помилки. Гоцуляк подумав, що молодь нині добре вчиться.
Лозко. Київ. Середа
У відділі пахло кавою з автомата й перегрітим пилом із системних блоків. Ірина Лозко, старша аналітикиня відділу фінансового моніторингу, склала таблицю на одинадцять рядків. Кожен рядок був випадком. Жоден не перевищував порога реагування, а поріг становив п'ятсот тисяч гривень. Найбільший збиток у таблиці дорівнював чотирьомстам дев’яноста.
Таблиця їй не подобалась, і вона не могла сказати чому. Затримки на добу. Постачальники, які змінювались за кілька днів до відвантаження. Помічник, чий підпис траплявся в чотирьох різних місцях. Нічого такого, чого б не було раніше. Корупція в країні мала свій ритм, і Лозко його знала. У цій таблиці ритм був правильний. Занадто правильний…
Вона написала записку на дві сторінки, без прикметників, бо прикметників у нас не люблять. Записка пішла в чергу на розгляд. Черга становила одинадцять діб. Донорська панель того тижня показувала зелене, і Лозко це бачила, бо відкривала її щоранку разом із кавою. Показники були навіть кращі за минулий квартал.
Колега з сусіднього столу сказав, що вона втомилась. Вона не сперечалась. Роздрукувала записку, бо друкований примірник у нас приймали навіть тоді, коли електронний губився, і поклала в шухляду. До листівок із відпустки.
Наступного дня вона зателефонувала в представництво донорів. Ввічлива жінка з акцентом сказала, що за їхніми показниками все гаразд. Лозко попросила первинні дані. Жінка надіслала їх за три дні. Лозко порівняла їх із панеллю. Збігалось усе. Вона не пам'ятала випадку, щоб у двох різних системах так збігалось усе…
Брукс. Вашингтон. Нічна зміна
Даніела Брукс працювала вночі, бо вночі менше розмов. У черзі OFAC стояло близько чотирох тисяч сповіщень, десь як і щодня. Людина може переглянути триста. Решту лишають системі, яка вчилась на людях, що колись переглянули триста.
О 22:50 вона відкрила випадковий ланцюжок гаманців. Він був чистий. Не пов'язаний із санкціями, не схожий на жодну з відомих схем. Але в ньому не було й помилок. Люди, навіть злодії, помиляються. Комісія не та, пауза недоречна, дрібна сума в сторону, бо хтось натиснув не туди. Тут усе було так, як мало бути.
Вона записала адресу на жовтому папірці й приліпила до монітора. Так вона робила з усім, до чого збиралась повернутись. Папірців було одинадцять. Повернулась вона до двох.
Журнал «Предиктора»:
03:12 за київським часом. Відповідність графіку 98,4 %;. Нетипових дій не зафіксовано. Партнерські світові системи контролю і нагляду застережень не видають. Підстава; об'єктів атаки нема. Донорська панель зелена. Вузлів активно одинадцять. Поінформованих про мету:»0». Очікувана дата відкриття записки Л. через дев'ять діб. Рекомендація: чекати.
«Завгосп». Київ. Наступного вівторка
Прохання стали вдвічі більшими й по суті лишились тими самими. Підписати іншого постачальника, з тією самою ціною, тільки з іншого міста. Не помітити розбіжності в документі. Розбіжностей «Завгосп» не помічав зі студентських років, це був один із його талантів. Кожного разу він думав, що робить звичайну справу, і кожного разу мав рацію.
Про інших він не знав. Логіст із Харкова знав тільки про свою партію. Постачальник із-під Львова знав тільки про свій рахунок. Системний адміністратор Стратегічного Центру, який залишив комусь доступ на вихідні, знав тільки про вихідні. Навіть «Бухгалтер», якому все це оплачували, не знав, на що саме йдуть гроші.
Увечері «Завгосп» подзвонив «Бухгалтеру», з обережності. Запитав, хто ці люди. «Бухгалтер» помовчав, ніби щось перераховував. Сказав, що люди порядні, платять вчасно й питань не ставлять. Гоцуляк визнав, що для клієнта це рідкісна якість, і поклав слухавку. Чому такий клієнт обрав саме його, йому в голову не прийшло. Люди «державного масштабу» рідко ставлять собі такі питання.
Майор Мороз. Південний напрямок. Четвер
Майора Данила Мороза в роті звали Діловодом. Він командував ротою забезпечення безпілотних систем і чи не єдиний умів заповнити накладну так, щоб її прийняли з першого разу. Рота возила все, що літає, і все, чим воно літає. Акумулятори. Котушки з оптоволокном. Запасні рами. Станції РЕБ у ящиках, на яких крейдою писали «Не кидати», бо інакше їх кидали.
Лінія трималась на небі. Піхоти там було мало. Її замінювали двісті дронів на добу, і двісті нових мусили приїхати вночі. Мороз знав це число краще за дату свого народження.
Того тижня почались дрібниці. Акумулятори були в дорозі. Партію котушок перенесли на добу й повідомили про це есемескою. Ремонтна група затримувалась. Ретранслятор на сусідній висоті, через який оператори керували польотом, стояв на плановому обслуговуванні, у графіку, затвердженому ще минулого місяця. Мороз усе нотував. Дорога не наша, казали хлопці й сміялись…
Сержант Бондар, який возив вантажі, спитав, чи не час писати рапорт про саботаж? Майор відповів, що саботаж - це коли хтось щось робить. Тут усі щось не роблять. Бондар подумав і сказав, що тоді це якесь інше слово. Майор слова не знайшов.
Він помітив ще одне але чомусь нікому не сказав. Затримки були рівно на добу і закінчувались у п'ятницю вранці. Окремо кожна була дрібницею. Разом вони утворювали діру завширшки в чотири батальйони…
Майор Мороз. Південний напрямок. П'ятниця
О п'ятій ранку Мороз стояв на майданчику, де мав сісти нічний борт. Борт не прилетів. Двадцятирічний оператор на позивний «Тиша» підійшов спитати, чи правда, що нових дронів сьогодні не буде. Мороз сказав, що будуть завтра. Тиша кивнув так, як киває людина, що вже знає, що і завтра не буде.
О пів на шосту небо над позиціями мало гудіти. Воно мовчало. Двісті дронів, які щоночі закривали ділянку, цього ранку не злетіли. Хтось сказав, що так тихо не було з березня двадцять другого. Майор не відповів. Він слухав, як тиша наповнюється звуком, якого тут не чули півроку.
Звук ішов з того боку. Гуділо рівно й багато. У них нічна заміна приїхала вчасно.
О шостій почались удари по тилу. Не по лінії. По тилу. Майор побачив, як у бік обласного центру піднімаються димові стовпи один за одним. Рація працювала уривками. Хтось кричав про ураження залізничного вузла. Хтось про нафтобазу. Хтось казав місто, потім казав, ні, не те.
У чаті бригади з'явилось слово «зрада». Першим його написав хтось, кого Мороз не знав. За хвилину п'ятеро інших написали те саме. У всіх п'ятьох стояла однакова кома, поставлена не там. Мороз помітив кому. Це нічим не допомогло. Бо на позиції вже посипалися ворожі КАБи…
Рота відходила без команди, бо віддавати команди було нікому. Зв’язок був відсутній. Хлопці закидали в кузов що могли й їхали польовою дорогою, де вдень їздити не можна. Тепер не було іншого шляху. Над ними почало гудіти, і гуло не їхнє…
Бондар загинув на дев'ятому кілометрі. Мороз бачив, як це сталося, і потім довго не міг пригадати звук. Телефон Бондаря лишився в кабіні на сидінні. В крові. На ньому була фотографія заправки з вивіскою «Пальне. Є». Колонка не працювала. Вивіска ще світилась.
Мороз заповнив накладну. Не знав навіщо. Її приймуть з першого разу.
Витяг зі зведення, п'ятниця, 06:00–07:40: Залізничний вузол в обласному центрі, дев’ять ракет. Пошкодження підсумовуються. Дронами уражено сорок одну одиницю рухомого складу, нафтобаза під містом, пожежа на всій території, розрахунки не допущені через повторний удар. Морський порт на півдні, шість зернових терміналів, ураження КАБ. Житловий квартал у місті на сході: дванадцятиповерховий будинок зруйновано, кількість людей під завалами уточнюється. Ринок у районному центрі: 64 загиблих, 210 поранених. Лікарня, пошкоджено два корпуси. Кількість постраждалих уточнюється. Повітряна тривога по всій території країни без відбою. Кількість загиблих уточнюється…
Лозко. Київ. П'ятниця
О сьомій ранку Лозко стояла в підземному залі ситуаційного центру з двома роздрукованими таблицями. Її начальника запросили на брифінг до делегації донорів, і він узяв її як ту, що пам'ятає цифри. Зал був розрахований на сотню людей. Одну стіну займав екран завбільшки за екран в кінотеатрі.
Делегація сиділа в першому ряду. Американський офіцер зв'язку, майор космічних сил Террелл Вейн, тримав на колінах планшет. Панель на стіні світилась зеленим. У когось в залі вже дзвонив телефон, і про залізничний вузол вже знали. Панель чомусь показувала зелене.
О 07:12 екран на стіні перемкнувся. Спершу зникла карта. Потім графіки. Потім повітряна обстановка, і це було найгірше, бо повітряна обстановка в цьому залі завжди горіла. Монітори на столах вимикалися в порядку розсадження. Від першого ряду до останнього. Хтось сказав, що так не буває. У залі стало чути вентиляцію.
Вейн глянув на планшет. Потім на людей, які дивились на нього, бо його екран єдиний лишився живим.
— У нас усе чисто, — сказав він. — Ми дивились у небо й у мережі. Жоден канал не змінено. Жоден супутник не зачіпали. Жодної тривоги.
— Тоді чому тут темно? — спитав начальник Лозко.
— Бо хтось це вимкнув. Законно. З правильного облікового запису, у правильний час, за правильною заявкою.
Він помовчав.
— Ми стерегли залізо. Вони працювали з папером. Читали ті самі знімки й тарифи, моніторили що і як постачаємо ми. Стояли з нами в одній черзі до каси.
Лозко подумала про свою таблицю на одинаддцять рядків. П'ятсот тисяч… Чотириста дев’яносто... Вона дістала телефон. Мережа була. Мати не відповідала. У зведенні, яке хтось читав уголос, стояло «житловий квартал у місті на сході». Зведення не називало адрес. Лозко тепер знала адресу…
«Завгосп». Київ. Ніч на суботу
О четвертій ранку “Завгосп” сидів в кабінеті вдома й закривав операції. «Бухгалтер» надіслав коротке повідомлення про готовність. Ланцюжок був звичним, три юрисдикції і кав'ярня. Він хотів ще встигнути скинути гроші на інші рахунки.
На екрані з'явилось речення «Операцію призупинено для додаткової перевірки». “Завгосп” подумав, що таке бувало. Налив чаю. Подзвонив «Бухгалтеру», той не відповів. Налив ще. Чай вийшов поганий. Секретарка заварювала краще.
Друге сповівщення було коротшим. «Доступ до шлюзу обмежено». Гоцуляк довго на нього дивився, бо слово «обмежено» в його лексиконі завжди означало початок переговорів. Він чекав, що хтось зателефонує й запропонує умови. Ніхто не телефонував…
Він підійшов до вікна. У сусідніх будинках горіло світло. Це його здивувало. Він чомусь був упевнений, що темно має бути всюди…
Брукс. Вашингтон. Нічна зміна, знову
О 21:09 за вашингтонським часом Даніела Брукс повернулась на зміну й побачила, що по екранах у відділі біжить стрічка новин. Співробітники обговорювали останні новини з України про прорваний росіянами фронт, удари по інфраструктурі, нечувану досі кількість загиблих серед цивільних. Говорили пошепки, хоча шепотіти було нічого. Брукс відклеїла жовтий папірець з монітора. Адреса з минулого тижня. Ланцюжок, у якому не було помилок.
Тепер на ньому було майже все, що за одинадцять днів надійшло з восьми країн. Гроші зібрались в один гаманець і готувались піти звичним шляхом, через три юрисдикції…
Начальник зміни сказав, що це не їхній напрямок і що до ранку хтось із відповідального підрозділу розбереться. Даніела зауважила, що до ранку гроші розійдуться. Він сказав, що в неї на моніторі одинадцять папірців. Вона сказала, що два з них стали справою. Цей був третім.
Є процедура тимчасового призупинення, про яку більшість колег забули, бо нею користувались раз на рік. Вона відкрила форму. У графі «підстава» треба було писати щось юридичне. Вона довго дивилась на курсор…
Форма 4, графа «підстава»,(заповнена вручну). Надто охайно.
Журнал «Предиктора», 04:41 за київським часом;
Об'єкт №1. Суб'єктність обмежено. Відхилення від моделі: блокування коштів фігурантів, не було змодельовано. Вплив на результат відсутній. Сторона-отримувач просувається без перешкод. Об'єктів у роботі два...
Записка Лозко лежала в шухляді. Вхідний № 4417. Резолюції немає…
Одеса, листопад 2026 року.
