Вступ
Багато з тих, хто хоч трошки занурювались в тематику історію українського скаутингу і конкретно “пласту” розвинули враження, що ця організація до 1991 діяла виключно на території Галичини, а пізніше на еміграції в Америці та Західній Європі. Дехто більш обізнаний знає про його діяльність на Волині та Закарпатті, проте мало хто згадає спробу “пласту” поширитись на терени всієї України. А таких спроб було цілих три - перша у 1918, друга у 1941 і найбільш успішна, що тягнеться з 1991 й дотепер.
Передумови приходу пласту на Наддніпрянщину
“Пласт” як і загалом світовий скаутинг для тих часів був порівняно молодим явищем. Заснований у 1911 Олександром Тисовським, Іваном Чмолою та Петром Франком і збудований на фундаменті праць Бейдена-Пауела він тільки но набув невеличкої ваги на Галичині, проте вже горів ідеями поширення на всі етнічні землі русинів-українців. На момент 1917 року у Європі тривала Перша Світова Війна, котрої одним з головних театрів стала Україна. Багато вихованців “пласту” воювало тоді у складі Українських Січових Стрільців, що були легіоном сформованим з українських добровольців у 1914 році в Австро-Угорщині. Як раз в той час почала слабнути Російська Імперія, що у складі Антанти протистояла Центральним Державам на теренах України. Поневолені народи, в тому числі українці скористалися хаосом, спричиненим поваленням царату і слабкістю Тимчасового Уряду, утворюючи локальні представницькі органи, що добивалися більших прав, автономії та подекуди незалежності. Згодом наприкінці 1917 року дійшло до проголошення Української Народної Республіки, що одразу була змушена до захисту від більшовиків. Одночасно з цими подіями відбулася найперша спроба започаткувати “пласт” у Києві та у Бахмуті, проте через швидке просування червоних військ ця спроба зазнала невдачі у реалізації.
Попри жахливе становище УНР наприкінці зими 1918, українським дипломатам вдається вмовити Центральні Держави на мир та подальшу військову допомогу в обмін на продовольчі запаси “житниці Європи” для їхнього контингенту на західному фронті. В цей момент у гру входить легіон Українських Січових Стрільців, про котрих вже було згадано раніше. Вони у складі Австро-Угорських військ були доправлені до УНР задля вибиття більшовиків і майбутнього забезпечення стабільності на визволених територіях та дотримання обіцянок від українців.
Роль УСС у поширенні пласту на Великій Україні
Бойовий шлях УСС, після П’ятої Галицької Битви пролягав через Волинь, Полісся, Київщину, Запорожжя та в кінцевому етапі привів легіон до Херсону, де розквартирувалися бійці до жовтня 1918. За даними деяких дослідників у складі легіону перебувало до 2500 учасників національно-виховних організацій, на кшталт “соколу”, “січі” та власне “пласту”. Саме ці люди допомогли встановити зв’язок між роз’єднаними скаутськими гуртками Великої України та “пластом”. “Пласт” Галичини почав надавати цим гурткам скаутську літературу українською мовою (наприклад підручник О. Тисовського - “пласт”) та подібну матеріальну допомогу. Невиключено, що такі контакти теж відбувалися за посередництва українців в Австро-Угорській армії, проте ми маємо дуже малу кількість джерел аби встановити такі висновки.
Пласт в Українській Державі
Варто відзначити, що на початках український скаутинг в Українській Державі не носив назву “пласт” а “українські бой-скаути” (УБС), проте його структура і термінологія була практично ідентичною до нього. Ця ситуація змінилась ближче до 1919, коли галицька армія перейшла Збруч і опинилася в Кам’янці-Подільському принісши цю назву і на Наддніпрянщину.
Перший курінь на Наддніпрянщині було засновано у Білій Церкві за допомоги колишнього виховника “російських бой-скаутів” - Євгена Деслава, що перейшов до УБС. Цікаво, що цей же чоловік у серпні 1918 поступить на службу УСС, що могло мати вплив на його скаутську діяльність. Цей курінь був побудований на основі вищезгаданої книги О. Тисовського “Пласт”, через що його структура збігалася з аналогічними куренями на заході. Українська влада надала білоцерківському куреню домівку у місцевому “українському клюбі”, що дало поштовх до подальшого розвитку.
Після білоцерківського досвіду влітку 1918 починають з’являтися маленькі пластові гуртки по всій Наддніпрянщині. Багато з них створювалися при українізованих гімназіях, що надавали їм домівки і фінансову допомогу. Під кінець правління Павла Скоропадського в губерніях Другого Гетьманату було, відповідно :
5 осередків (Київська Губернія)
3 осередки (Подільська Губернія)
2 осередки (Катеринославська Губернія)
1 осередок (Чернігівська Губернія)
1 осередок (Волинська Губернія)
Проте, тоді Українську Державу спіткала найстрашніша доля - громадянська війни. Хоча й мала, вона спричинила те, що українець йшов зі зброєю на українця. Євген Деслав з білоцерківського куреня підтримав директорію у анти-гетьманському повстанні і зі зброєю в руках протистояв владі П.Скоропадського.
Пласт в Українській Народній Республіці
Хаос спричинений поваленням режиму гетьмана дав можливість російським більшовикам поновити наступ на відроджену УНР. Вже у лютому 1919 український солдат втратив контроль над Лівобережжям, проте це не означало остаточний кінець “пласту” на Наддніпрянщині. Разом із актом злуки, що був підписаний 22 січня 1919 до УНР прийшли війська галичан, а заразом і офіційний “пласт”. Попри момент ейфоричного єднання, наступ росіян, поляків і румунів на Україну продовжувався, а з ним і зменшення контролю територій. У червні 1919 українці були затиснені у Кам’янці-Подільському, що став єдиним осередком української влади на декілька місяців. В кам’янецький період УНР, в тимчасовій столиці було засновано гурток “січ-мати”, що за Орестом Субтельним отримував допомогу від військових ЗУНР, в тому числі колишніх пластунів, котрі вкотре перейшли Збруч після Чортківської Офензиви. Деякі нечисельні дослідження цієї теми вважають, що у Кам’янці-Подільському в той рік відбулася ГПР - головна пластова рада, проте навіть як що це й так то на ній не мали б змогу перебувати одні з найважливіших її членів. Хоча ідея ГПР на оточеному ворогами клаптику землі звучить дуже романтично і заманчиво, але поки це підтвердити неможливо.
Нажаль, Українська Народна Республіка не змогла протриматися занадто довго. Кам’янець-подільський гурток спіткала гірка доля більшовицької окупації і швидкого розформувння, так само червоні поступили і з усіма іншими формаціями “пласту” та УСБ.
Підсумок
Попри великі зусилля “пласту” не вдалося надовго закріпитися на Наддніпрянщині. Намагання наддністрянців поширити український скаутинг на інші землі України в той складний період показало соборність українського народу та уміння до єднання, що нажаль було знищенно поділом наших земель між чотирма окупантами.
Аби замінити “пласт” та УБС в УРСР почали примусово поширювати російські скаутингові організації, проте й ті були заборонені після 1920-го та замінені на комуністичну поробку - “піонерський рух”, що мало чим нагадував автентичний скаутинг заснований Бейден-Пауелом.
В майбутньому “пласт” намагався поширитись на терени Великої України у 1941, з приходом німецької окупації, проте Третій Рейх одразу запобіг поширенню організації в Рейхскомісаріаті Україна. Таким чином “пласт” був обмежений тільки Галичиною, Волинню та Закарпаттям, а після окупації цих земель радянщиною залишився тільки по інший бік “залізної завіси”. Остаточна і на щастя найуспішніша спроба поширення на схід розпочалася у 1990 і триває й досі.
Джерела та література
“Пласт - унікальна історія українського скаутського руху” - О. Субтельний, стр. 22-24
“Пласт, український пластовий улад” - Б. Якимович
“Роль пласту на Україні в ХХ столітті”
“Пластуни в Січових Стрільцях” - М. Заклинський
