Це збірка моїх поезій, написаних в різний час (понад 10 років) і об’єднаних темою війни. Назва “на війнонці“ відображає задум ширшої збірки (маю в чернетках понад вісім сотень віршів різного ступеню готовності), розділи в якій були б структуровані отак, ніби-як за обставинами: “на природі”, “серед людей”, “з собою” тощо. Оці, “на війнонці“, відповідно, про досвіди, пов’язані з російсько-українською війною. В старіших писав іноді з чужих досвідів. А з березня 2022-го я вже не лише думками, а й субстанційно там.
Частину творів я по одному публікував у соцмережах: Х, раніше відомій як твіттер, та в Bluesky. Також частина хайку потрапила в рецензію на сайті Центру Митрополита Андрея Шептицького (бібліотека УКУ), і також поширювались на їх фейсбуці та інстаграмі. Про інші публікації я не знаю.
Загалом я проти сторонніх публікацій цих творів. Вони з різних часів, деякі ще зовсім юні чернетки різної якості та настроїв. Деякі надто іронічні, деякі депресивні, часто вже й недоречні. Викладаю їх тут всі, переважно просто щоб не згубити в випадку проблем з технікою. Але якщо дуже треба щось із них для доброї справи, не пов’язаної з політичними афіляціями чи персоналіями, то питайте в згаданих мережах, найкраще в Bluesky.
Балет
Світ спогляда
здаля
феєричний балет:
легка піхота
проти
балістичних ракет.
Звук іде із запізненням,
надзвуковий розсинхрон.
Калібри вішають цінник нам:
до роти за мільйон.
Танцюють промені
полум'я,
ліхтарики
між руїн опалених.
З неба відкритого —
театральна критика,
загалом схвальна.
14.III.2022
Подорожньому
А для когось ми будем винні,
бо лишилися в цій країні,
в очевидно, що безпросвітній
тьмі.
Будем "винні" і "справедливо"
будем карані й, якщо живі,
то вже диво дивне, а ні, то
ні.
Наклеп чимсь гірший за розправу:
наклеп сам не вб'є, та позбавить
найостаннішого визнання: що
я
був людиною, вмер людиною,
чесний був зі своєю країною
і тому з сеї тьми не побачив
дня.
Куля швидко летить, не спитає
хто діди мої і хто я є,
чий згадаю, кров'ю стікаючи,
вірш.
Хто читатиме, чи повірить,
що сміюся йому я з прірви
як людина людині, не кажу, чи
гірш
я за нього чи чимось кращий
просто інший і справжній.
Лиш згадай мене і здоровший
будь.
Я як камінь той при дорозі,
цілю в око, пройти не в змозі,
не пустивши сльози. Та продовжуй
путь.
20.XI.2021
3
Тепер я знаю, як починаються війни:
погода — казкова, ми у буденних справах.
Лише з кордонів тривожні новини
і відчай тих, чиї сини на заставах.
22.III.2014
4
Нічого не бійся, мій маленький друже:
це просто така гра у дорослих дядь,
що замість даруночка під подушку
потрапляє артилерійський снаряд.
Правда ж, ти і не встиг злякатись?
Спалах і біль, як бува уві сні.
Під далекі глухі гармати
легко падає сніг.
І біль — не більш як порізав пальчик
або впав й на колінці шкіру роздер.
Ти, будь ласочка, не оглядайся,
все добре, все буде добре тепер.
Тут всі — тобі друзі: доросле й мале́,
тут вже не буде ні болю, ні кривди.
Тато і мама в лікарні зараз, але
скоро до тебе прийдуть.
І тут є справжній Святий Миколай!
І справжній янгол скуйовдив тобі волосся,
і вгору відносить. А для землян —
так, наче нічого й не відбулося.
Мій маленький друже, нині — зірковий,
тримайся там, ясно-ясненько гори́!
Крізь дим сніжинки летять додолу,
а одна — догори.
19.XII.2015
Революція кольору хакі
Я би казав про жінку
і яке це щастя — кохати,
але час дурний і на звук сурми
ви берете автомати.
Автоматизм, інстинкти,
накази, війна, а ти,
хто ти є, хто ти є, хто?
які твої позивні, знаки?
Війна це і так недалеко,
та я передчуваю,
що нас поставить на краю
революція кольору хакі.
Я би казав про зиму,
я би співав і плакав
за кожним змерзлим
і померлим на цій землі птахом.
І не летів би з ними,
хоч знаю, передчуваю-таки,
що ти є смерть, ти є біль,
ти лишився без даху,
без даху в голові;
чи романтик, чи цинік, —
присудиш ти мені цинк,
революціонер кольору хакі.
І я би казав про тебе
лиш добре, я б вірив.
Ще може й буде так:
пройшовши твій шлях,
повернуся зі східного степу
таким же самим, зі звіром
десь у грудній клітині,
з поглядом геть ніяким.
Я прийду й принесу
в своє місто свій сум,
свій А-Ка і розквітне
революція кольору хакі.
23.XII.2014
6
Так, наче війни й немає:
тил як пазуха божа.
Піхота — як завше — стріляє
цигарки у перехожих.
Так, ніби — як завше — тільки
для урочистих подій ці
молоденькі нацгвардійки
молоденькі нацгвардійці.
І наче в наївній вірі
під зорепадовим небом,
розкішним, високим, чистим —
не на загальному мирі
зациклюватися треба,
а можна й про особисте.
27.VIII.2018-21.VI.2022
7
Рефія, тундра, край ведмежий,—
буянь, гуляй, собою будь!
Лиш пам'ятай про свої межі
і нах, у добру путь.
3.XII.2014
8
Привіт,
ну, що, як там той світ?
Ти й не помітив, — правда?—
як пролетіли ці шість літ
й п'ять зим.
На цьому ми тебе незлим
пригадуємо: так, мовляв, та,
був такий, та й бог із ним.
Хтось в плач
тебе згадавши, та — пробач! —
в стількох з'явились втрати…
Так, мир — із тих задач,
як раз,
ще не розв'язаних. Наш клас
на другий рік, на третій, п'ятий
лишають. Але, схоже, час
нас
не навчить
нічому. Shit.
13.VIII.2020
Сон з вороном і голубом
Снилося мені:
ворон до землі
мертвий впав.
Голуб підлетів,
біля падла сів —
очі виклював,
очі виклював.
Марилось мені:
за день до війни
сонце сходило
із-за хмар брехні.
Навперейми йо́му
здійнялись воро́ни
й не змогли вони
со́нця зупинить.
Марилось мені,
гору у війні
ворог брав.
Раптом просто зник —
якось бог поміг,
край наш врятував,
край наш врятував.
Марилось мені
у страшній борні
воїн впав.
Голуб сів до тіла,
душу прийняв в крила
до небес забрав,
до небес забрав.
Буде воля божа —
правда переможе!
Злу вже не поможе
міць його лиха.
Стіймо до знемоги
проти духу злого,
Божа перемога —
вже близька.
16.III.2014
10
Всім загиблим в дорозі, обстріляним із посадок,
тим, хто прийняв останній обстріл чи бій на колесах,
не встигши не те, що розгорнутись у бойовий порядок,
а й мигнути, відчути кураж або гніт бойового стресу.
Вам гарантували безпеку засоби захисту й ремені,
елементи броні й деталі рельєфу — вносили у перемогу
посильний вклад, але всі їх старання даремні,
якщо ваш підрозділ був самовільно залишений богом.
Це було уже з Йовом і "Чом лишив мене, Отче?"
Розтлумачене в сотні книг, про які може й чули тут всі.
Але ж у нас не середньовіччя, а кожен віре, як хоче.
Я вірю, що бога пробачає факт його відсутності.
Коли ти здолав, пройшов усе, як граф Монте Крісто,
й це добре скінчилось — легко не сумніватись у бозі.
Але коли програєш свій бій, легше буть атеїстом,
ніж визнати, що він був не на твоєму боці.
4.I.2024
11
Точе грифелі Кліо
і вивчає деталі.
Візьме право чи криво
гору? Що буде далі?
Світ вдивляється пильно,
точе ляси експертні.
І хоч ви не всесильні
і на жаль не безсмертні,
все, що станеться далі,
це і ваших рук діло.
V.2023
Соледар
Ранковому шикуванню
не завада мороз і сніг.
Хвилина мовчання.
По маківці холодом.
І по хребту до ніг.
Політінформація.
Втрати ворога.
Наші? Фігура замовчування, еліпсис.
Що там США, Франція.
Про що пише преса.
Відбито атаки (перелік місць)
І знов фігура замовчування, апосіопеза.
11.I.2023
13
Я думаю, ви хочете
не чути про це.
І ось моє мовчання,
ось ваші оплески.
Ця мирова угода
робиться тихцем:
промовчав ти, мовчу я,
то й дідько з тим.
Ні слова про, ні слова контра.
Аж на голову натягнута ковдра.
Тепла ковдра, теплі сни
без слів…
Легка до вивчення,
не тре перекладу,
найзрозуміліша з мов —
мовчання, мовчання.
Знов у ціні воно,
золото те кладу
на вуста, мов печатку
мовчання, мовчання.
Ні слова до, ні слова після.
Діла — рікою. Але про що пісня?
Фігурою замовчання вона
замінена,…
6.VI.2023
Лід і вогонь (переспів Фроста)
Ті бояться нових зледенінь,
тих лякає потепління.
Я (через апатію та лінь)
більше вірю в ризик зледенінь.
Втім, якби світ нищила подвійна
катастрофа — пристасті та гнів
я теж бачив,— вірю, що надійно
світ і в війнах би згорів.
22.VII.2021
15
Окоп розритий достроково.
Надійно, грамотно, толково.
Подяка звукам авіації —
за бустер нашій мотивації!
1.VIII.2022
16
Бійся здатися, бийся,
бійся здатись без бою.
Не бійся лише здаватися
іншим — самим собою.
4.XII.2019
17
Що тобі ще розказати про
ці часи? Ці часи… ці часи
йдуть каскадом, ніби Дніпро:
то як моря, коли день — за сім,
то обрив, що розмежовує до
і після. Спогади, все в житті —
не потік уже, а ковток-ковток.
Лиш би дихав. Дихаєм, ті,
хто вдає з себе живого ще,
й попиваємо це часосховище.
18.III.2022
18
За хмарами повня і Персеїди.
Знаю й можу собі це уявити:
кругле люстерко, хвостаті боліди.
Знаєш, що там, стає менше боліти.
Хмари ці — суміш із димом під вітром східним.
Хз, що ще вітер цей у нас ви́тне.
Щастя десь є, але не очевидне,
точно, як повня з потоком метеоритним.
14.VIII.2023
19
Не забрали його у солдати,
не забрали в солдати,
а сам пішов воювати.
Дюжий, гожий і вдача тиха.
Не за гроші і не від лиха
добровольцем на схід поїхав.
Там на українському сході
служив він у піхоті.
Брав міста, з оточень виходив,
жив в окопах, ходив на штурми.
Аж при однім прильоті
загули в вухах божі сурми.
Прийшов він зі світу цього
до Петра, до Святого
на суд і проситься до Самого.
Смиренно та невблаганно
перед очі Богу
просить задати питання.
— Пан-Отче, скажіть причину,
чом я загинув
В війні за свою країну?
То істина, що святими
записано: несповідимі
шляхи ваші. Та як батько сину
поясніть мені людські справи.
Нащо ця навала
на мою безвинну державу?
Може я людина й темна,
та скажіть просто й певно,
чи моя смерть не даремна.
Аж раптом підіймає повіки.
Палата тиха
й здивований каже лікар:
— Таких випадків один з тисячі,
й то рідше, ну, ти ж і
щасливчик. Хз, як це ти вижив.
Хлопець житиме й сам напевно
доведе, як теорему,
що це все було не даремно.
Та в світлі всіх законів і істин,
простіше буть атеїстом.
Адже богові нічого відповісти.
9.XII.2022
20
Братику-братику, що ти там
поробляєш на зло усім чортам?
Не на небі ж ти. Небо ж бо для
того, хто вибаче москаля,
любить ворога, підставе щоку́.
Ти не з них. Знав любов,— не таку.
Спи спокійно, братику, тебе
жодне зло певно вже не гребе,
після пекла по сей бік — по той
чим здивують тебе? Таких доль,
як твоя, не варті пекло й рай.
Лиш нірвана, буддо нас забирай.
Спи свій сон, ти заслужив його.
Твоя фраза: "Як твоє нічого?"—
До нірвани пасує, як Зідан
пасує. Чи вічний сон твій стан,
чи пробудження, це взнаю я,
у свій час, що округлиться до нуля.
Бач, братику, я не кинув ці
звичні нам ні се-, ні те- ницí.
Ни́ці, так, ниці — як вчить кинізм.
Дивно, що ти в мій спіч ще не вліз
з зауваженням, жартом-двома.
Чесно, сподівався на це. Дарма.
Я на відповідь сподівавсь, а ні.
Я так часто подумки й уві сні
говорив з тобою, що певен був,
що можна зробити тобі reboot
з резервної копії, що за всі дні
знайомства залишилася в мені.
Але ти мовчиш, але ти мовчиш.
Чи я радий рядкам цим своїм і чи ж
не твої зауваження завжди були
сіллю наших розмов. Ну, то коли
ти мовчиш, то що мені тепер?
Помовчу і я, згадуючи тебе.
20-23.I.2024
21
Між дач, між чепурних сільських хато́к,
на пагорби над тихами долинами
лихої музики мелодія долинула,
мов навіжений лірник грім приніс.
І фронт проліг чи, як ми кажем, "передок".
Роззявлені роти́ окопів для війни з
далекобійними гарматами. Піхота, ми
в окопах щирим зуби під прольотами.
Мов сітка тенісна й летять туди-сюди
"м'ячі" над нами й падають униз.
Ми, вболівальники вкраїнської арти,
чекаєм шансу вистрілити теж, лиш
із нашими АК — куди достре́лиш?
Тож вболіваємо. Рятуючи свій слух,
роззявлюємо з криками роти.
А навіжений лірник грає: "вжух
і бах!" Все "вжух і бах". І ця мелодія
набридла, як ви не уявите, добродії,
кому знайшлося місце у тилах.
Мій інтерес до спорту зовсім вщух.
Ні, я за наших звісно, на словах
я за. І проти тих, навпро́ти нас.
Та ось ми в чотирьох км знаходимось
і до позицій ворога — ніяк…
Тож, ні, я тільки слухаю: вжух-бах.
Й волаю "Аааа!", валяюся, закляк
в окопі, скрючений у позі ембріоновій,
якщо мене засипле, захоронення
можуть сприйняти за палеоліт.
І археолог дивуватиметься, як
в геннокультурній еволюції наш вид
намотує по схемі, по спіралевій,
повторюючись. Але в жоднім правилі
не визначать ці вчені, як вояк
мав привітати роковий приліт.
21.VI.2022
22
Поки борешся, ти є
і не один ніколи.
За твоїми плечима діють
заводи, лікарні, школи…
Не один у полі,
за тобою люди.
В твоїй волі — чужі волі,
без тебе і їх не буде.
Більше, ніж депутати,
ти представник народу,
зі своїм автоматом —
умова його свободи.
Страшно буває, та ти
можеш це побороти.
2-9.V.2023
23
Це і є воля, брате.
Це і є, бро, свобода:
щоби жити — стріляти,
захищати своє до
перемоги чи смерті.
(Ліпше б до перемоги.)
Небеса розпростерті
і за нас усі боги.
Що як ця буря дика
це і є доля, брате?
З безперервного лиха,
не скажу лише дати,
точно знайдеться вихід.
Головне, не здаватись.
28.III.2023
24
Сил дає безнадія.
Це добро чи сваволя?
Це свобода падіння,
воля дикого поля.
Нагадалась тепер ця
не пригадана всує
філософія серця:
"Б'юся, значить, існую."
В мені вбита людина,
я розпався на друзки,
але поки не згинув,
не здаватиму рускім
ані метра з руїни,
ні з душевної пустки.
18.II.-30.III.-25.IV.2023
25
Не шукай тут добра ти,
для кого дощ і сонце?
Гірко буде від правди:
не добро і не зло, це —
порожнеча для волі,
простір для вчинку.
Будуть і недовольні.
Потім — оцінки.
Поки дихай на повні
груди. Стрибай як в воду
в хід історії. Хто в ній
хто — побачимо згодом.
А сьогодні
свобода!
25.IV.-2.V.2023
Шпитальна елегія
Все спить у тихому шпиталі:
черговий, сестри, пацієнти,
прибори, речі та деталі,
медикаменти.
Все спить: палати, коридори,
в їдальні посуд, всі вазони,
і ліжка, крім твого, і штори,
і Місяць сонний.
І цілий парк за склом віконним:
каштани, мавки і дріади.
(Я мушу тут заримувати
один рядок про Джона Донна.)
Чому б, мій розуме картонний,
й тобі не спати?
— Мені б не спати, мій господар,
мій кат, мій раб, мій лицар ниций,
тому що — бо! Та
чому б не бути вечорницям
в цій голові, де — ані бога,
ані стрибога, ані пана,
ані чого? Лиш я, допоки
потенціали на мембранах
нейронів жевріють.
І зорі, як у калюжі,
відображаються.
Чому ж ні?
Так подивований, мов сонях
сомнабулічний,
дивлюся в небо.
У телескоп ім. Джеймса Вебба.
І відчуваю беззаконня
в собі. Да. Ето. Так. Етологічно.
17.X.2022
27
Що ми і як ми були в ті дні?
Творили внутрішній валовий,
раділи відчутно ранній весні,
вивантажували дурне з голови,
слухали свої переможні пісні,
самі, як гурток хоровий,
в унісон гули: "що по русні?"
Наодинці зривалися часом в вий:
смерть ходила над нами,
плакальницями, плакальниками.
Скільки наших уже, хто на щиті?
Смерть з залишеного відкритим
неба падає як чорні дощі,
б'є в дахи кулеметний ритм.
Разом ми ніби іще ті,
наодинці інші, хз, які там.
Кожна смерть лишає діру в житті.
Я теж, мов у човні пробитому.
А що нам тепер лишається,
плакальникам, плакальницям?
2.II-25.II-21.III.2023
28
Із заліського болота
наповзла в наш край бридота —
людоїдські дикі звірі,
що не вміють жити в мирі.
Наші ниви у вогні
і потоптано наш цвіт.
Але взнає звір наш гнів.
З нами бог, за нас весь світ.
Ми мисливське ремесло
вивчим, щоб здолати зло.
Звірів, що топтали наше жито,
буде вистежено й вбито!
Ми озброєні й готові
дати відсіч, хоч чортові.
Йдемо в ліс, поля й болота
вполювати цю мерзоту.
Всюди тліє їхній гній,
ми йдемо за ними вслід.
Звірі взнали вже наш гнів!
З нами бог, за нас весь світ.
Всі ми стали як один
на захист жител і родин.
Звірів, що лякали наших діток,
буде вистежено й вбито.
Наші ниви у вогні
і потоптано наш цвіт.
Але взнає звір наш гнів!
З нами бог, за нас весь світ.
Наші єгерські війська
звільнять села і міста.
Звірів, що палили наші житла,
буде вистежено й вбито.
13.V.-20.VI.2022
29
На яких берегах ми зійдемося після війни?
На Дніпрових, що звиклі до нас, чи на інших?
Має бути вода, щоб топити в її глибині
спомини про погане, згадане вище.
Втім підійде і небо, кожен клапоть землі —
берег повітряного океану,
у якого є і свої кораблі,
й глибина на усе те погане.
В океані небес
небезпечно затримуватись.
Чи з крилом ти, чи без —
він триматиме гірше води.
Кажуть, є інший берег.
Звідти ніхто не вертався
і з діаспори ні посилок, анічичирк.
А в них нагорі розвіддані були б ліпше всіх.
Це певно міфи. Цей рік
змив всі міфи, образи́ познімав всі.
Що ми скажем, коли зійдемось на
неважливо котрих берегах повоєнних.
Зауважим, що ось, осінь, літо, зима чи весна,
що погода… згадаєм своїх поіменно.
Скільки поруч. Скільки нас там.
Хто лишивсь, а хто — як Рудий Ерік —
сів у човен, подолав океан.
Втім, хз буде, де — котрий берег.
7.III.2023
30
Шляхетний боярине, я був за Доном, ген, у східних степах.
Я бачив о́рди тих, хто прийде і станцює на наших кістках.
Їх коні вищі на лікоть найліпших із княжих ко́ней.
Їх луки прострілюють наші найкращі кольчуги навиліт.
Орда їх перед собою орди слабших союзників гонить.
Їхньому ханові не відомі ні божий страх, ні господня милість.
Слова їх як удари копит, їх погляди наче стріли.
Ми побачимо, як кінчається світ, про що попи́ говорили.
Мій шлях назад лежав через кілька удільних князівств.
Я не бачив в них перепон нашим новим ворогам.
Князі й бояри чубляться, пиють, ловлять чортячий хвіст.
Холопам байдуже, хто їх дертиме: князь, боярин чи хан.
Прийми цю пораду, тікай, і на тому мене, дурного, прости:
в лісах і в горах їх о́рди не зможуть коней пасти́.
Боярине, за ці слова ти б мав стяти мою буй-голову.
Та мені все одно, я бачив о́рди, що розітруть нас на порох.
Холопи виживуть, попи́ пристосуються. Й може віру і мову
врятують баби. А нас, воїнів, не пожаліє цей ворог.
Вся гниль тут підійметься і служитиме нашій погибелі.
В горах і в лісах, як за гунів, є надія це все пересидіти.
Туман, дим чи курява здійнялись над східними кресами.
Боярине, ти не тікатимеш і я, дурний, теж з тобою.
Хтось тут буде і після нас, а ми не воскреснемо.
То хай згадають чи здогаються, як ми ставали до бою.
5.V.2020
Реквієм (пер. з Айвора Ґерні)
Розливайте світло своє, о зорі, не стримуйте
Те наймиліше, що сяє з ветхої обгортки Землі,
Чисте й холодне сяйво своє – чисте й холодне,
Як обличчя мого загиблого друга.
Вилий щедроти свої, Місяцю з променистим блиском,
На всю цю розтрощену плоть, на всі ці тихі форми,
Для всіх тих, що були вбиті й досі в тиші розкидані,
У найблагороднішій справі, з усіх, що коли-небудь віришували зброєю.
10.XII.2022
Літо кохання
Одразу по завершенню
цього всього — літо кохання!
Я не згоден на менше.
Коли скінчиться цей клятий
лютий-клятий-лютий.
Я на менше не здатен
буду: кохатиму день і ніч!
Ах, день і ніч, іще і ще
фестивалитимемо та
святкуватимемо.
Йтимемо в квітах, самі — квіти.
Лиш…
не розбудило б снарядом,
а знов люто, не літо.
11.IV.2023
Хайку ЗСУ
Проходжу весь фронт
роти, майже три км.
Десятки вітань.
Храп бійця поруч
заглушив би рев
ворожого двигуна.
Шкода чомусь, що
не знаю того з нас, хто
підбив дві бехи.
Шаблі, батіг, пісня,
трофейний кулемет —
козак Еней.
Хтось рахує в Excel
живих, мертвих. А хтось —
число в таблиці.
Чувак з полону
вернувся по обміну.
Такий мовчазний.
Солдат нюхає бузок.
Облиш йо' зара,
тітко блєдіна.
Не бійсь, солдате на посту.
Не дрон — свої:
Венера сходить.
Солдату снивсь його ворог,
а не жінка й дім.
Даремний сон!
Спостережний пункт мій
під грушкою.
Чи зберу з неї врожай?
Повня. Видніше нам,
видніші ми.
Тихий наряд триває.
Війна. Весна.
Руїни хат заростають
шкірою садів.
Зелені ниви — без
чорних воронок на них.
Святий спокій!
Повітря війни:
суміш туману й диму,
сиплеться попіл.
Всі пелюстки
яблуневого цвіту
струсили вибухи.
Прошу в аптеці
ліки від феєрверків.
Рано посивів.
Зникли з посадки
десь друзі-бурундуки
після обстрілів.
Вітер здійнявся,
ламає сухі гілки.
Живі — вціліють.
Чиїсь могили
на новому цвинтарі —
чиїсь медалі.
Дощовий ранок.
"Не наступай на равлів!"—
Прошу патрульних.
Коли не видний
ворог з того берега —
знайдеш на цьому.
Кола на воді
стократ перетнулись.
Як життя, як смерті.
Проводив сонце,
зустрів місяць у повні.
Цивільна звичка.
Поле. Річка. Ліс.
Годинами дивлюсь. Пост
на передовій.
В окопі тісно.
Та більший — вразливіший.
Все має ціну.
Нічний наряд. Розповідь
про Тихо Браге
й "De Nova Stella".
Після вибухів
дерева посічені.
Прийнятні втрати.
Зорепад. Зашвидко,
щоб загадать "перемога",
лише "мир".
З ліжка зірвавсь, крик:
"відходим, хлопці, відход…"
От би й то був сон!
В кишенях: фляжка,
ніж, воєнник, телефон,
ложка, ґрунт. Це все.
В голові плани
на після перемоги.
В руках автомат.
Лише мішені
на війні артилерій,
лише мішені.
Спостерігаю
дим за обрієм. Гримить.
Наші чи наших?
З розмов в окопах
народжуються мрії.
Хай би збувались.
Лють по сей бік ріки,
ненависть по той.
Край хворий на війну.
Сам-один в окопі:
ні рідних, ні бога,
ні командира.
Розбите село.
Мертва домашня птиця.
А бджоли гудуть.
Бузок опада,
липа цвістиме.
Три місяці в розлуці.
По гальмах,
дві касети попереду. Ривок,
дві позаду.
"…а в навушниках
джазовий плейлист з дому
і чомусь пла́чу."
Як в давнину,
пишу листи матері.
Електронна пошта.
Дзвінок додому:
кричиш, не розуміють,
кричиш їм, кричиш.
Душу війною
вибило. Лишились
психічні процеси.
Потихесеньку,
солдате, наближай
нашу перемогу.
Безхмарно. Зірки.
Повітряна тривога.
Вдивляюсь в небо.
Втратив лік дням тижня,
розрізняв день, ніч,
години наряду.
Хто б знав, як добре
ділитись правдивою
безнадією.
Шеврон бригади
досі не ношу. Тотем
на ньому — не мій.
Гримить. І то
не "…благодатна пора…"
Здається, САУшки.
Солдат грається
в шутер на телефоні.
Дивна розвага.
Після обстрілу
перекличка: — Живий! Жив!
— Живі! — Всі цілі.
Три тижні фронту.
Голову втретє мию,
все мутна вода.
Все, що я можу:
заповнити собою
окоп. Чекати.
Розповів притчу
про монаха, тигрів і
суницю. Дуже…
Сховавсь від світла
місяця в тінь. Як сховатись
від безуму?
Їдем під небом,
жовто-червоним
від піщаної бурі.
Першим вибухом
зірвало двері сховку.
Першим із сотні.
Другий день тиші.
Лиш вітер, птахи, наші.
Вкрай підозріло.
Майже без фоток
ці три місяці. Всі згадки
без якорів.
Знов база в школі.
Дзвоник — сигнал
повітряної тривоги.
— Ну, ви — красені.
А які втрати? — Жодних.
На диво, жодних.
Міг, а не черпнув
шоломом воду
з каналу Дніпро-Донбас.
Так от як це:
постапокаліптика
наживо… не раджу.
Розповідь про бій,
той самий, вже з десятих вуст.
Не набрида.
Що скавучиш, пес?
Сиди на ланцюгу,
тримай оборону.
Слухай природу.
На вибухи не зважай.
Відволікайся.
В броніку чи без?
Фронтова переправа
в рибальських човнах.
Пріоритети
в житті: частіше зброю
чистив, ніж мився.
Знаю смак роси,
зібраної зі збіжжя.
Нічим хвалитись.
Не знаю новин,
крім: є вода, знов в наряд,
на вечерю — плов.
Рожева хмара
йде вгору. Там, кажуть, був
склад аміаку.
Порожні очі
спостерігли схід сонця
над руїною.
З учора в дворі
свиня стіка кров'ю.
різниці з нею — ніц.
Повні соку, мов
березневі берези,
стуляю очі.
Моє протяжне
"А-а!" — не заглушає
звуки вибухів.
Розділяє нас
лише долина. Нас і
наших ворогів.
Приймаю пост.
Є новий ор'єнтир:
чужий підбитий бетер.
Окопалися
проти півночі. Палять
з флангу, зі сходу.
Така близька ти
в масштабах Всесвіту.
Але так далеко.
Там поховали
спорягу двохсотого.
(Археологам.)
Ця особистість
не справилась, іншу б в це
тіло. Але нє.
Ave Caesar!
Коли життя по пизді,
то вже й смерть похую.
Виїзд у нову
невідомість, а ще від
старої болить.
Відбувається
самоспостереження:
ти ще тут, Федчев?
Мій неокортекс
не витримує цього.
Хрустка скоринка.
Війна — хвороба.
Мертве серце, вар'яцтво.
І ліків нема.
11.V.-18.VII.2022
