Це ще частина моїх поезій, включно зі справді старими (25 років тому). Як і попередні “на війнонці“, ця добірка відображає задум ширшого зібрання, структурованого, ніби-як за обставинами місця. Вірші ці є доволі легкими й переважно світлими за настроєм, бо пов’язані з перебуванням на природі або в звичних міських пейзажах.
Багато з цих творів я по одному публікував у соцмережі Х, раніше відомій як твіттер, а також на сайті poetryclub.com.ua. Докупи їх звів зараз уперше, розставивши в календарному порядку за днями року, коли були складені.
Загалом я проти сторонніх публікацій цих творів. Але якщо дуже треба щось із них для доброї справи, не пов’язаної з політичними афіляціями чи персоналіями, то питайте в згаданих мережах, найкраще в Bluesky.
1
З неосвітлених вулиць зорі ясніші;
славабо, не дев'яності,
добре, що і не гірше.
Запросив би Венеру в гості
в ці вірші,
просто звідси, з дна колодязя.
І зійшла б і всміхнулась, ясна,
серпиком лиш мені — на дні.
Іншим цяткою би світилася над
ними, крапочкою над "ні".
Щасливі, що ближчі
небу (справа не в зрості),
ніж цілий світ, ми над ним
летіли б, де не владні ніж і
пістоль. Не те, щоб складні
а непро́сті.
19.I.2017
2
Дитя півночі,— навіть так:
північного сходу,—
як своїх у місті, вітаю
морозну погоду.
Повітря, що пройшло
снігові фільтри,—
те, що потрібно.
Так, те що треба. Що
прописав дохтур.
Високе зоряне нéбище.
Ніч. Нам удвох ту
ніч переходити.
Удвох буде тепліше,
підкажуть дорогу
зорі і вірші.
30.I.2017
3
Ви читаєте зараз людину,
що, як і всі представники виду,
шукає в житті щастя за прийнятну ціну,
фігіє з цін і халтурних щасть. Відповідно
має багато питань до
людей, і життя, й до самого себе,
проте, як би тут не ставало складно,
найменше претензій — до неба.
Небо працює, як заведений
годинник. Крутиться. Всі на місці:
Венера і Марс сьоночі до мене,
мов у човні, спустилися у півмісяці.
Обійняли, вислухали, дружині
передавали привіт. Завжди та́к з ним:
небо просто є поруч — нічим ні
допомогти, ні завадити нам не здатне.
Але що ще від нього треба вам,
окрім подиву зоряноне́бого?
31.I.2017
4
Я виходжу саменький на міст над
залізничними коліями.
Знизу тиша, мовчу я, нависле
небо тріскає іскрами зоряними.
Матюгальник висить без звуку і
нерухомий — рухомий склад.
Лише Марс до Венери постукує
жарким серцем. Але це — над
постапокаліптичним пейзажем,
де німотний залізний треш
на тлі зими.
Їх роман — над містом нашим,
мовчазною Землею, мною, теж
остовпілим, німим.
1.II.2017
В Пущі
Що ще треба? Сніг. Зима.
Сонце. Вихідний, тому ще
і дванадцятий трамвай
від Подолу і до Пущі.
Тиша сніжна лісова
ясно сяє в деннім світлі.
Її ріжуть кроки хриплі.
Дятла стукіт, вітру посвист,
з гілля шумно сніг упав.
Тішився би тихо тут,
та нещасний, бо натомість
сам руйную сніжний космос.
Як якийсь дурний салют
ломлю тишу, ломлю сон,
ломлю миті колисковість.
Соромно за мої ниці
рухи й звуки. Мов в крамниці
посуду грубезний слон.
Вибачаюсь і слова
промовляю все тихіше,
поступаюсь тобі, тишо
світла сніжна лісова.
2.II.2021
6
Тоді черва і серп стяли липовий цвіт,
з дощами вересовий лист жовтавий впав
і ось вже снігу грудки люто січуть світ,
та сім'я світ зберіг, розквітне берег трав.
27.II.2021
7
Від коренів пробуджених потік
судинами деревини неквапно
й зі зламу гілочки ритмічно крапле
прозорий сік на губи і язик.
29.II.2016
Весняна пісня
Весна не прийшла за календарем,
зима триває вже зайвий тиждень,
може точніша астрономічна
весна? Побачим, як доживем.
Побачимо, коли доживем.
Побачимо, якщо доживем.
Вітри женуть асфальтом пил,
по долу тіні, небом — хмари.
Знайомий кіт муркоче, марить
всіма, кого він колись любив.
Дрібні й великі птахи — такі
легкі, такі, ну, ніби
у пір'ї сховані неба скиби.
Й любов така в піснях птахів —
як моя до тебе і навпаки,
як твоя до мене і навпаки.
Вилазить сонце і лиже сніг.
По небу хмари, по долу тіні.
Дерева марять уже цвітінням,
на зламах гілок — замерзлий сік.
8.III.2023
9
У нас була тут снігова завія;
та, знаю, для сільського господарства —
плодово-ягідних і зернових — не бардзо
то добре є, зате красиво.
20.III.2016
10
Поїду в ліс, подивлюсь, як там сніг,
якщо ще й проліски зустріну —
хіба зафоткаю рослину,
а так — залишу у живих.
20.III.2016
11
Ще прогнозовані дощові хмари десь в дорозі.
Обіцяний північний вітер ще не дме.
Й відображаються в Дніпрі, немов би в оці,
так чітко: зорі, ліхтарі, хвости комет.
Лиш де-не-де поверхню дзеркала заплямить крига,
вузли сміття, коріння вирваних дерев.
Десь тут під водами упала церква зникла,
німа вода таїть утоплих дзвонів рев.
На схилах солов'ї освідчуються у коханні.
А риби, скусані життям, ідуть на смерть.
І зрештою, надходить час передсвітання,
й веде на світлий бік небесна круговерть.
Здійметься вітер, розколише хвилі сонні,
що плавно з чорних стануть сіро-голубі.
То знову хвиля вдарила чи дзвін? Тобі
схід вабить зір і ти стаєш, мов сонях.
24-25.III.2012
Шума
Крига скресла на ставу.
Грає вiтер у шуму,
хвиля пiниться скляна.
По водi iде весна!
31.III.2010
13
Тонший пасм сивого волосся —
майже промінь, лише кривий,
в небі місяць з'явився зовсім-
зовсім новий.
2.IV.2014
14
Як гуляли у ніч на сьогодні,
переміни застали погодні:
коли хмари порідшали в небі,
cолов'ї заспівали квітневі.
заспівали-затьохкали ранні,
зізнаючись коханим в коханні.
4.IV.2012
Сонет з набережної
Дівчата грали над водою пі́сні.
Гітара у одної, папірці
із текстами у другої в руці.
І голоси у них, як хвилі, — різні.
І наче хвилі — міняться із плином.
Про що ті пі́сні — з далеку не чуть.
А води мелодійні все течуть
і з ними човник паперовий лине.
Чи є на нім хоч слово, а чи ні,
і чий він, звідки він? — того не знаю.
Співа́чок він неспішно оминає
і тихо запливає у пісні́.
Не хвиля, а струна його колише.
І не в воді розчиниться, а в тиші.
14.IV.2012
О, небо (переспів Мандельштама)
О небо, небо! Ти мені наснишся.
Не зможе час тебе так просто стерти!
День догорів. Згорають і сторіччя,
а небо змінюється і не знає смерті.
22.IV.2013
17
В досвітній час є дивні ритми й співи,
то може сняться місту вірші давні.
І сміттєвози — замість третіх півнів,
і замість місяця і хмар мигають фари.
5.V.2011
Остання ніч весни
Травнева ніч заходить,
як у дім
хазяйка, в місто — гордо,
вільно:
проходить дощ по вулицям
і грім
відкочується далі за
будівлі,
за пагорби, з яких іще
стіка
вода із запахом бузку
і цвітом,
а ніч вдоволена і тихшає,
і так
і засинає десь в кутку
до літа.
5.V.2020
19
За Тернополем потяг заповз
під ковдру хмарності, мряки.
Ми проїжджаємо повз
пагорби, над полями.
За вікном твої любі маки,
немов мальовані плями.
І так молода, та ще й
зволожена зелень грає
під вітерцем і дощем,
І, що варте подяки, –
тримає в живій оправі
твої любі маки.
Забраний в шибку безкрай.
А квіти ті, мов озерця –
не крові, бо світлі, живіші,–
а того, що живить життя,
почуття, що й у наших серцях,
що в двокольорних пісні й вірші
журбі протиставлене чорній.
V.2011-12.I.2012
20
Свіжий цвіт лип в алеях, облетілий,
рясно лежить так, начебто чекає
кип'ятку червневої зливи,
щоб заваритися міцним чаєм.
11.VII.2021
Літо (пер. з Алкея)
Влийте в горлянку глек вина прохолодного!
Кожен в Елладі знає, що це за псяча пора:
Вдосвіта зблискує пес Оріона оком,
А слідом сонце, і падає спека страшна.
В’януть рослини. Лиш у цій тиші пекельній
Гучно співає цикада між віття дерев де-не-де.
Крильцями лиш поворушить – стрекотом стрельне.
Колючка чортополоха співає беззвучно – цвіте.
Жінка тепер шаленіє, та муж – мов блаженний,
З ложа не встане його “помічник” для утіх.
Жінка тепер шаленіє. – Та що мені, жено?
Голову твою і киях мій Сиріус спік.
20.VII.2012
22
Для деяких півтонів
кольорів цього неба,
ще не придумали слів.
Можливо, слів і не треба.
Доста було би барв,
якби вміти класти фарби.
Якби лиш я малював,
лиш небо і малював би.
21.VII.2012
Більченя
В невисокій траві
більченя — вогником.
Слід його кругом —
всі лінії криві.
Його home sweet home —
ген, на яворі.
Лови його, лови
тільки поглядом.
Почуття свої
не стискай в руках,
відпусти на всі сторони.
Почуття живі —
мить і у віках —
лиш не скорені, лиш не скорені.
23.VII.2019
Хмарі
Що — ти́?
Лиш декількасот тон води.
Не війська небесного курява,
не витівка біса похмурого,
не колісниця св. Іллі, і не
розкішне тіло Нефе́лине.
Поетові вгледіти ні́чого:
Нічо́го метафізичного.
28.VII.2019
25
Синім бе́зкраєм сонце котиться,
пестить променем зе́млі лагідно.
Щирим золотом жито родиться,
келих повниться соком ягідним.
VIII.1998
26
Східну скоринку пів-
неба румянив світанок.
Жар закипів
і розтопив
над морем тумани.
Лиш не розтанув
місяць тонкий,
такий,
мов остання
нитка туману,
що тіка від світання.
11.VIII.2015
Річці Аурі в місті Турку
Я би хотів, щоб це місто
берегло свою Ауру чистою,
щоб лише справжні райдуги їй
поверхню собою забарвлювали.
14.VIII.2019
28
Так журно й голосно заграв старий вівчар,
мов янгол оповістив згубу світу.
І поки він тримав свою трембіту
піднялось сонце з гір і з хмар.
І поки сонце сходило із глибу
долин земних на гору-небосхил,
старий під казаном вогонь палив.
І запах чаю з трав оповивав колибу.
7.VIII.2012
Буває різне
Буває різне. Все — нормально.
Ніщо не в ранзі абсолюту
навічно. Вічного немає.
Пару ідей дісталось люду,
найголовнішіша: "Буває
різне". Все мине, все щезне.
Хз, як довго ти протянеш
та ніфіга більш точне й чесне
від купелі і аж до тризни
ти не узнаєш про життя, ніж:
"Буває різне".
3.IX.2020
30
Дорóго, дорóго, тримай, тримай
мене міцно, красуне! О, як же я хочу
пройти тебе повністю: з краю в край.
Лиш ти і я тут, ми двоє сьоночі.
12.IX.13
31
О, як же вправно фарби майстер
змішав і клàде мастихіном
по небу, як пелюстки айстр —
рожевих, жовтих, білих, синіх.
І сонце грає в світло й тінь,
летить, згасаючи у грі тій.
і майстер засинà, зігрітий
любов'ю власних же творінь.
13.IX.2018
Звістка Фінна мак Кумала (переспів)
(присв. Шонові, Артуру Сіренку)
Вість моя вам.
Оленів клич.
Сипле зима.
Минув Самайн.
Сівер вгорі.
Сонце низьке –
йде хутко день.
Море гуде.
Ржа корчить лист
папороті.
Звичним стає
гусячий крик.
Б'є вліт птахів
холоду спис.
Злі стали дні.
Ось моя вість.
28.IX.2013
33
Гнати від себе
безсоння та божевілля!
Бо ніде подіти правди:
місяцеве небо —
це зілля
і-таки сильне,
не слід із ним грати.
2.X.2012
Львівський вальс
Вітер здіймає хвилі у нас під ногами і
золоте море хвилюється листви опалої.
Золота піна на хвилях булижника чорного,
хвилі назустріч і ми — у обіймах, як в човнику.
Човник у волі хвиль — без весел, без вітрил.
Човник танцює на хвилях: раз-два-три, раз-два-три.
З вітром, мов зорі, знов падає листя, глянь —
скільки ми можем у цей зорепад загадать бажань!
В цей зорепад, на човні серед моря із золота —
вічну любов загадаємо, щастя і молодість.
Вже не забудеться нам львівська теплосінь ця —
вік золотий, у який зможем знов переноситься.
25.X.2013
Перше хайку (переклад свого з російської)
Зоряна ніч.
Запалив свічу,
але вітер — ревнивий.
2001-30.X.2013
Річковий плач (переклад свого з російської)
Не буди у ріці звіра,
не роби із ріки моря
і відпусти на волю.
Не завдавай їй болю,
не чини дурного.
Краще сім раз відміряй
і відпусти на волю.
Не дивись, що її — по коліна,
що повсюди видно мілини.
Не наступай їй на горло.
А то з неї ж хильнеш горя,
краще сам відпусти на волю.
Хай помалу сама стіка,
перетворюючись знов в ріку
І тече собі як така.
Мудрим будь чоловіком:
не роби із ріки моря,
відпусти її всю на волю.
XI.2008-17.II.2017-28.IV.2020
37
Дивишся у вікно, гарно так:
на пагорбі, у ярах
кожне дерево у своїх кольорах,
яскравіші за більшість людей.
Дивишся на людей, марнота:
хто пішки, а хто в авто
людство рухається, хоча ніхто
не знає напряму. Й те, й
інше — живе, але
від дерев зло, якщо й є, то мале.
Не те що від нас, людей.
9.XI.2020
38
Бувають вулиці: йдеш такою
і дуже цікаво, чим це закінчиться,—
може проломленою головою,
може і чимось гіршим, чим це.
Але, як правило, просто — нічого:
йдеш собі, йдеш, що далі — не ясно.
Лиш ворон чорний, мов стяг на щоглі,
і ліхтарі над тобою гаснуть.
10.XI.12
39
Поки хмари Місяця не стерли
й у темінь неба не втоптали зірок перли,
подивіться
і на Місяць,
і на зорі, хтозна, чи
ми найдем без них дорогу уночі!
12.XI.2013
Присвята моєму смутку і пуску за програмою Артеміда
А десь там, за тридев'ять небес
плесо кратера пилом вкрите й весь,
мов запилений, пейзаж там. Крім небес.
Та, крім небес.
О, крім небес!
Небеса там — наче тридев'ять кришталь!
Та який кристал, навіть і не газ,
грубо кажучи, там вакуумна даль.
Жаль, що смуток мій зі мною, а не там.
Вмить, в один нечутний хлопок
смуток мій
би пилом випав і статичний струм,
слабко тріскаючи, в вихорах би змовк.
Втім, звичайно, він би там і не звучав.
Сірим пилом,
сірим-сірим пилом
в прірві вакуумно чистого ніщо
розпилився б вмить.
А тут сніг.
І на ці рядки його розкласти зміг.
17-18.XI.2022
41
А ще було б добре, якби ми усі
своїй долі за те були вдячні,
що бачили світ в його кращі часи,
попри всі негаразди — в найкращі.
6.XI.2020
Сьоночі
Сьоночі на воді став перший лід.
Такий тонкий, що й птаха би не втримав,
такий тонкий, неначе ритм і рима,
такий тонкий, неначе вітру слід.
1.XII.2011
Перший сніг
Сьоночі випав сніг. І всі ті
набридлі явища і речі наче стерши,
він білим левом ліг, немов на світі
такий чудовий, чистий, перший
сніг.
У цю передзимову ніч — ну,
у ніч з тридцятого на перше, —
і затишніш, ніж в новорічну,
й спокійніш, а тепер ще
й красиво, як не кожен Новий рік
бува красиво: світло й всі ті
набридлі риси міста всипав сніг,
такий і чистий і легкий, мов перший в світі.
1.XII.2018
44
Вам може ні, а мені видне
красиве небо призахідне
на фотку ви б сказали "вах!"
я ж опишу вам на словах:
на тлі блакитнім хмари-смуги
рум'яні й жовті, й силуети
мов вирізьблені — птах у леті,
будинків торси, дерев руки…
низ темний йде на світлий верх,
ще мить і вид уже померк.
24.XII.2017
45
Знаючи, що вже скоро відлига,
грав у сніжки проти дорожніх знаків.
І там, де я черпав жмені снігу,
є сліди — мов силуети птахів.
Найчастіше не в ціль, але близько,
кидав через плече, вбік і прямо.
І подекуди є сліди — білі риски
на стовпах — мов би шрами.
Я позначив той вечір рядками літер,
пальці мерзли, хоч вітер уже не злий дув.
З телефону твірш надіслав у twitter.
Все відлига змила, крім цього сліду!
24.XII.2012
