Автор: Артем Гецко, журналіст ГО «Спалах!».
Феномен української оборонної компанії Fire Point вже давно вийшов за межі України — як заявляла технічна директорка Ірина Терех, дрони FP-1 та FP-2 від Fire Point нині забезпечують близько 60% ударів України вглиб росії.
Однак на тлі публікації виданням “Українська Правда” нових розшифровок розмов підсанкційного бізнесмена Тимура Міндіча — фігуранта справи “Мідас” від НАБУ — компанію вкотре почали звинувачувати у причетності до підприємця. На нових “плівках” Міндіч розмовляє з колишнім міністром оборони Рустемом Умєровим, нині секретарем РНБО, і жаліється на “недофінансованість” Fire Point. З огляду на це він декілька разів просить Умєрова пришвидшити надання компанії державних коштів, на що посадовець нібито погоджується.
Після цього Громадська антикорупційна рада при Міністерстві оборони України закликала відсторонити Умєрова, а головне заявила, що якщо Fire Point все ж виявиться причетною до Міндіча — компанія більше не зможе постачати дрони для українського війська. За словами ради, єдина можливість “врятувати” компанію — частково націоналізувати, що дозволить продовжити співпрацю із Силами оборони.
Утім, чи не зруйнує націоналізація, хай і часткова, всю ідею подібних до Fire Point компаній — приватних виробництв, які залучають як державні, так й іноземні донорські кошти, виконують держзамовлення і не страждають від зайвої бюрократії?
Навіщо потрібні приватні компанії?
Як відомо, основна перевага будь-якого приватного бізнесу над державним — швидкість, від сфери і часу відрізнятиметься чого саме — виробництва чи адаптації. На прикладі української і світової оборонки можна сказати, що межа між приватним і державним часто розмивається — приватний сектор потребує держконтрактів та замовлень, адже ні для кого більше дрони “штампувати” не можна.
У Fire Point зазначена швидкість помітна саме по критерію адаптації. Компанія займалася дронами ще з осені 2022 року, а вже у 2023 після довгих, але необхідних випробувань держава замовила першу партію дронів FP-1, а зараз, зокрема, виробляє ракети FP-5, FP-7, FP-9 та оголосила про постачання у військо власної системи ППО, аналогу Patriot. За декілька років штат компанії зріс із 18 людей до близько 4000.
Адаптації оборонки під потреби війни у державному виробництві тривали би роками. Роль держави у виконанні оборонних контрактів, які залежать від її схвалення, часто зводиться до повільного ухвалення рішень, і прикладом цього є кейс з літаками F-35.
Так, лише у 2024 році американська влада офіційно погодила повномасштабне серійне виробництво літаків-винищувачів F-35 від приватної компанії Lockheed Martin, які вже й так у виробництві з 2007 року. Крім того, через постійну модернізацію програмного забезпечення літаків TR-3 на вимогу американського уряду їхню доставку до країн Європи і на озброєння самих США затримували на сотні днів. F-35, виготовлені і готові до поставки, через очікування наказу від уряду, просто стояли в ангарах, сотнями штук. До того ж, вже передані F-35, зокрема, у Велику Британію ще до 2030 року не зможуть мати на озброєнні далекобійні ракети “повітря-повітря” на 200 км Meteor та “повітря-земля” Spear 3, знову ж через вимоги США щодо оновлення програмного забезпечення.
У цьому і специфіка саме оборонних приватних компаній — їм доводиться виконувати набагато більше державних “правок”, адже товар йде переважно суто для держави.
Чому ж не працювати на експорт?
Проблема оборонного бізнесу в Україні — він просто не може працювати на експорт. Або, скоріше, не міг поки було актуально.
На тлі війни США та Ізраїлю проти Ірану та бойових дій на Близькому Сході світ різко зацікавився українськими дроновими технологіями й експертизою. Україна надсилала десятки, а кажуть близько 200, фахівців із протидії іранським шахедам на Близький Схід, як показник певної м’якої сили, але нового зразка.
Далі Близьким Сходом почали цікавитися українські приватні підприємства, які виробляють нагальну оборонку — дрони та засоби для їх протидії. Проте українська бюрократична система не могла пропустити вільний експорт безпілотників, і відомо про випадки, коли приватні виробники отримували замовлення від іноземних компаній, але далі цього нічого не пішло — потрібно чекати схвалення держави.
Зокрема, коли війна в Ірані тривала вже понад місяць, генеральний директор української технологічної компанії UForce Олег Рогинський заявляв, що морським дроном Magura дедалі частіше цікавляться на Близькому Сході, проте без очікування на схвалення уряду України нічого не відбудеться. Про це ж говорили і в інших компанія-виробниках дронів, зокрема Wild Hornets і SkyFall.
А виконавча директорка Tech Force in UA, асоціації з майже 100 українських оборонних компаній, заявила, що “Є ризик втратити момент, адже міжнародний ринок не чекає”.
Це президент України Зеленський, однак, спростував. За його словами, такі заяви є неправдивими і навів приклад компанії, яка вже продала тисячу дронів-перехоплювачів одній із країн на Близькому Сході на суму близько 3,5 млн доларів. Він додав, що це підприємство має державний контракт на 300 мільйонів євро.
Зеленський обгрунтував необхідність контролю експорту у тому, що окремі оборонні компанії таким чином намагаються будувати виробництва за кордоном “за спиною у держави”, від чого страждає державний ВПК. А керівник Офісу президента й ексочільник ГУР Кирило Буданов вважає, що Україна зараз може продавати лише ті види озброєння на експорт, які є у надлишку, зокрема морські дрони та застарілі БпЛА, а “вільний продаж зброї в умовах гарячої фази війни неможливий”.
Однак, вже 29 квітня президент оголосив — експорт української зброї буде реальним. Так, він вже затвердив опрацювання автоматичних дозволів для бізнесу щодо експорту зброї. За його словами, профіцит виробничих спроможностей в Україні за деякими її видами досягає 50%.
Варто розуміти, що у питанні експорту свобода дій приватних виробництв може і закінчитися. Їм все ж доведеться узгоджувати з державою продаж і проходити через “кола пекла” схвалень постачання, наприклад, дронів за кордон. Зокрема, Зеленський заявив, що СБУ, ГУР та МЗС визначать перелік країн, до яких зброя ніяк не зможе експортуватися — це раз. Два — весь процес контролюватиме РНБО, а саме рада буде переконуватися, що на експорт йде саме надлишок, а пріоритетна частина все ж на військо. У цій кількості, хоч і необхідних, обмежень і виникатимуть нові складнощі державних схвалень.
Що ж буде із Fire Point?
Громадська антикорупційна рада при Міноборони закликала до селекторної (часткової) націоналізації Fire Point. Це означає, що певний відсоток приватного підприємства залишиться, проте частину, і, ймовірно, більшу, держава націоналізує. У ГАР МОУ це називають єдиним рішенням, яке б дозволило продовжити роботу підприємства у війську (згадаймо про 60% уражень), адже частина компанії, яка відповідає безпосередньо за фінансування та постачання, перейде до рук держави. Ймовірно, що приватна частка залишиться для внутрішніх питань, для представлення компанії й питань експорту, однак її роль буде обмеженою у прийнятті рішень і впливі на виробництво.
Це, ймовірно, становитиме проблему для Fire Point, адже досі було відомо про трьох ключових управлінців компанії — Єгора Скалигу (відповідає за зв'язки з військовими), Ірину Терех (технічна директорка) та Дениса Штілермана (власника і головного конструктора). Перелаштувати під державний лад із незрозумілою кількістю директорів та відповідальних одне з наймасштабніших підприємств з виготовлення дронів та ракет — основного озброєння України — буде нелегко, ба більше — точно вплине на масовість виробництва, якщо не на якість.
Як говорив у численних інтерв’ю Штілерман, у Fire Point вони намагаються наблизитися до певної “незалежності” від постачання комплектуючих, і поки основною потребою, яку потрібно купувати за кордоном, є “хімія”, адже в Україні такого не роблять. Інші частини дронів і ракет, зокрема твердопаливні двигуни, вони роблять самостійно, що зменшує витрати. Невідомо, чи не втрачається ефективність такого самозабезпечення при втраті зв’язків головних управлінців Fire Point.
Варто також повторити, що головна особливість приватних оборонних підприємств у тому, що вони близько пов’язані із державою і її представниками. Це, у свою чергу, може зменшити вплив націоналізації, проте не істотно.
Fire Point надавали найбільші контракти та фінансування що за Умєрова на посаді міністра оборони, що зараз, через ефективність і масовість виробництва. Це сприяло швидкому підйому серед інших компаній — чим більше давали грошей, тим більша була відповідальність і бажання, щоб Fire Point виправдав очікування. Саме тому, як підтверджують власники, їх так чи інакше “просували” чи лобіювали перед владою. Чи був серед цих лобістів Міндіч, якщо зважати на його численні зв’язки із чинною владою усіх масштабів — питання риторичне.
"Багато людей сприяли тому, щоб у нас все вийшло і, можливо, Міндіч у їх числі. Це вийшло не одразу, але після того, як всі побачили наш продукт, який він чинить вплив і як ми швидко розвиваємось, за нас замовляли слово у кабінетах дуже багато людей", — каже Ірина Терех.
Втрати компанії все ж не можна точно передбачити, адже держава не так часто націоналізує великі оборонні підприємства. Незважаючи на це не можна заперечувати одне — Fire Point зараз є “токсичним” і для держави, і для ВПК, і для спонсовування від країн-донорів — закупівлі у компанії стають просто небезпечними. Тому продовжувати таку ж роботу, як до публікації розшифровок “плівок Міндіча” він не може.
У будь-якому разі націоналізація Fire Point майже гарантовано нашкодить ВПК України і самій компанії у тому сенсі, що унеможливить чи зробить в рази складнішим і недоступнішим будь-який розвиток та ту саму інноваційну “гнучкість”, притаманну приватним компаніям.
З іншого боку, процес націоналізації може бути швидшим, ніж закінчення роботи слідства НАБУ щодо справи “Мідас”, до якої, як виявляється, опосередковано причетна Fire Point, і беззаперечно може бути швидшим, ніж початок кримінальних справ, висування підозр і вироки залученим до протиправних дій. Очищення власності компанії може затягнутися на місяці і місяці, а рішення щодо Fire Point потрібно ухвалити вже.
Голова Антикорупційної ради при Міноборони Юрій Гудименко повторив, що єдиним виходом із ситуації є часткова націоналізація, якщо зробити її правильно. Він вказує, що сам не є прихильником державного управління, проте якщо зробити “усе правильно”, мовляв, можна зберегти і менеджерський склад, і штат інжеренів, якими Fire Point беззаперечно славиться. Відповідна часткова націоналізація в теорії може також зберегти управлінський склад, який збереже ефективність компанії.
“Я не пропоную зараз націоналізацію як покарання, я пропоную її як найменш травматичний для Сил оборони спосіб зберегти склад і максимально безперебойно постачати продукцію на фронт, так щоб Міндіча там не було. Це реально зробити, якщо все зробити правильно”, — каже Гудименко.
Інша проблема полягає у тому, що можливою націоналізацією займатиметься РНБО, секретарем якої є… Рустем Умєров, фігурант “плівок Міндіча” та безпосередньо той, через кого мова про націоналізацію почалася. Тому сам Гудименко наполягає, що спершу Умєрова потрібно відсторонити й оголосити підозру, адже без цього вийде, що “фігурант плівок націоналізує компанію іншого фігурант”.
Реакції та проблематика
Як і при будь-які атаці на близьких до влади людей, у медійній спільноті лунають різні думки, і мало з них підтримують націоналізацію. Телеграм-канали, які, зокрема, виступали за ліквідацію НАБУ і САП чи проти відставки ексочільника Офісу президента Єрмака почали ширити думки різних так званих експертів.
Так, “Українську Правду” і Михайла Ткача звинувачують у “зриванні” іноземних контрактів і постачання, мовляв журналісти грають на руку росії тоді, коли дрони Fire Point уражають найбільше об’єктів у рф.
Факт того, що, за матеріалами “плівок”, на продукції Fire Point заробляє Тимур Міндіч, сторона захисту виправдовує тим, що попри все компанія приносить користь Україні.
Водночас і великі медіа просувають наратив, що розслідування проти компанії та її націоналізація шкодять державі. Медіа “РБК” після оприлюднення плівок виклало щонайменше три новини, у яких посилається на думку журналістів, військових експертів, аналітиків, та зокрема волонтерки Марії Берлінської, яку спочатку підозрювали у причетності до “плівок”. За її словами, націоналізація Fire Point буде “величезним мінусом” для держави. А окремі журналісти навіть вважають, що компанія ніколи і не була ефективною, тому від дій щодо неї буде лише краще. Як бачимо, думки різняться.
Однак варто вирішити, чи готове суспільство схвалювати те, що найбільшою і найефективнішою оборонною компанією в Україні керує підсанкційний бізнесмен, якого підозрюють у корупції на сотні мільйонів гривень на енергетиці, і чи справді ефективність на полі бою є індульгенцією за перевищення впливу і лобіювання інтересів окремих людей, що тільки віддаляє владу від населення.
Проблематика Fire Point є значною, і можна згадати навіть випадок погрози від одного з співвласників компанії Єгора Скалиги до редакції Kyiv Independent. Тоді, у серпні-вересні 2025 року, видання випустило матеріал, де йшлося, що діяльність Fire Point розслідує НАБУ через причетність до неї Міндіча і, зокрема, завищення вартості компонентів дронів та кількості, яку підприємство постачає у військо. У відповідь на це Скалига погрожував редакції судом за “державну зраду і пособництво державі-агресору”, якщо матеріал не буде спростовано. Він також тоді говорив, що метою тексту є дискредитація і зрив ракетної і дронової кампанії України, такою ж реакція іншого співвласника Штілермана є і зараз.
Незважаючи ні на що, ефективність продукції Fire Point не можливо заперечувати навіть з огляду на “рутинність” обстрілів російської інфраструктури за сотні й тисячі кілометрів від ЛБЗ. Наступний крок за українською владою, яка вирішить, чи готова Україна до можливих втрат через націоналізацію (яка не пройде ідеально), але яка у свою чергу “відбілить” і “позбавить токсичності” компанію, водночас дозволивши продовжувати міжнародну співпрацю. Чи, можливо, продовжить замовчувати ситуацію навколо Fire Point, як це робить зараз.
