США почали масштабну операцію проти Ірану, і глобальні наслідки ми вже спостерігаємо. Проте як бойові дії на Близькому Сході вплинуть на Україну?
Автор: Ігор Авдєєв, ГО «Спалах!».
Вступ
28 лютого 2026 року Сполучені Штати та Ізраїль розпочали масштабну військову операцію проти Ісламської Республіки Іран (далі – ІР Іран) із заявленою метою знищення її ядерної та ракетної програм, а також зміни політичного режиму в Тегерані.[1] Президент США Дональд Трамп оголосив про початок операції «Епічна лють», спрямованої на знищення іранських військових об’єктів і послаблення Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР).[5]
Однією з найбільш резонансних подій перших днів війни стала загибель верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї 28 лютого 2026 року, який очолював державу з 1989 року.[5] Протягом майже 37 років при владі Хаменеї сформував унікальну систему політичного контролю, у якій релігійні інституції, військові структури та економічні мережі були тісно переплетені. Саме за його правління Іран став ключовим геополітичним актором на Близькому Сході, підтримуючи мережу союзників і проксі-груп, зокрема, ліванську «Хезболлу», єменських хуситів та шиїтські угруповання Іраку.
Війна в ІР Іран стала важливою подією не лише для регіону, а й для глобальної системи міжнародних відносин. Для України, яка вже понад чотири роки протистоїть російській агресії після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, цей конфлікт має особливе значення. Іран був одним із ключових партнерів росії у військовій сфері, а також частиною ширшого кола держав, які часто описують як неформальний альянс авторитарних режимів.
Проте вплив війни в Ірані на Україну є неоднозначним. З одного боку, вона може сприйматися як чергова віха в послабленні мережі союзників рф. З іншого – агресія США та Ізраїлю проти Ірану сприяє ерозії міжнародного права, створює економічні вигоди для росії та відволікає увагу США від підтримки України. До того ж, існує безліч відкритих питань щодо доцільності такої агресії загалом. Це питання, як і вищезазначені аспекти, будуть детально розкриті протягом статті.
1. Позитивний вплив
1.1. Послаблення «осі автократій»
Одним із потенційних позитивних наслідків війни в Ірані для України є послаблення неформального альянсу авторитарних держав, до якого можна зарахувати росію, Іран та Китай. Ці держави часто розглядаються як частина ширшої геополітичної коаліції, що прагне обмежити вплив Заходу та переглянути існуючий міжнародний порядок.
Іран відігравав важливу роль у підтримці російських військових зусиль у війні проти України. Саме іранські безпілотники Shahed-131 та Shahed-136, які росія почала масово використовувати з осені 2022 року, стали чи не найголовнішою зброєю, використовуваною рф під час атак на українські міста та енергетичну інфраструктуру.[3] Хоча до 2026 року рф значною мірою локалізувала виробництво цих безпілотників[3], співпраця з Іраном залишалася важливою складовою російської військової стратегії. Ослаблення Ірану може підірвати цю співпрацю. Якщо іранська держава буде змушена зосередитися на внутрішній стабілізації або обороні власної території, її можливості підтримувати зовнішні військові проєкти значно скоротяться.
Крім того, останні роки демонструють певну тенденцію до послаблення режимів, які мають тісні зв’язки з росією. У грудні 2024 року впав режим Башара Асада в Сирії, що стало серйозним ударом по російському впливу на Близькому Сході та виявило ознаки нездатності Москви, яка загрузла у війні проти України, надавати належну підтримку дружнім автократичним режимам задля збереження останніх при владі. У січні 2026 року американські сили захопили президента Венесуели Ніколаса Мадуро, одного з найближчих союзників Москви в Латинській Америці. Незважаючи на загальне засудження російською верхівкою вторгнення США у Венесуелу та висловлення з боку міністра закордонних справ рф Сергієм Лавровим «рішучої солідарності» з південноамериканською державою[1], росія також фактично залишила режим Мадуро напризволяще. Якщо Ісламська Республіка Іран також зазнає серйозної дестабілізації, це може стати черговим елементом поступового послаблення міжнародної мережі союзників Кремля.
Навіть реакція Росії на війну в Ірані демонструє обмеженість її можливостей. Попри Договір про всеохопне стратегічне партнерство між росією та Іраном, який набув чинності у жовтні 2025 року[1], Москва фактично не надала Тегерану жодної суттєвої військової допомоги. Незважаючи на надання рф Ірану розвідданих щодо місця розташування американських військових активів на Близькому Сході,[6] переважно позиція росії щодо атаки Сполучених Штатів на Іран проявляється у словесному засудженні нападу. Так, президент Володимир Путін обмежився дипломатичними заявами, а речник Кремля Дмитро Пєсков назвав дії США «прямою агресією».[2] Така риторика офіційної Москви, яка, до того ж, прямо не засуджує ані Сполучені Штати, ані Ізраїль[1], свідчить про те, що рф неабияк намагається уникнути погіршення відносин із Дональдом Трампом. А це у свою чергу свідчить про те, що Ісламській Республіці Іран навряд чи варто сподіватися, що Кремль допоможе їй зберегти чинний іранський режим за будь-яку ціну.
Китайська Народна Республіка як інша держава умовної «осі автократій» незважаючи на попередні заяви щодо свого зобовʼязання підтримати Іран у разі нападу, також обмежилася виключно словесним дипломатичним засудженням американського-ізраїльської атаки. Як і по відношенню до рф, ІР Іран є стратегічним партнером Китаю: у 2021 році між країнами була підписаний Пакт про всебічне співробітництво терміном на 25 років.[4] Однак у Китаї все більше розчаровані кволістю реакції Ірану на попередні атаки США та Ізраїлю на Ісламську Республіку: починаючи від ліквідації Сполученими Штатами Касема Сулеймані – командувача підрозділом «Аль-Кудс» Корпусу вартових ісламської революції – й закінчуючи бомбардуваннями іранських військових і ядерних обʼєктів у липні 2026.[4] До того ж, КНР, для якої велике стратегічне значення мають поставки близькосхідної нафти та необхідність відкритості Ормузької протоки, навряд чи відчує суттєві втрати в разі швидкого падіння режиму ІР Іран. Усі ці чинники вказують на тріщини в «осі автократій», що стає дедалі більш хиткою, а це у свою чергу не може не бути позитивним наслідком для України.
2.Негативний вплив
2.1.Ерозія міжнародного права
Незважаючи на можливі стратегічні переваги для України, війна в Ірані створює серйозні ризики для міжнародної системи. Найважливішим з них є подальша ерозія міжнародного права. Після Другої світової війни міжнародний порядок будувався навколо принципів, закріплених у Статуті Організації Об’єднаних Націй. Один із ключових принципів цього порядку полягає в тому, що жодна держава не може застосовувати силу проти іншої держави, за винятком випадків самооборони або рішень, ухвалених Радою Безпеки ООН.[1]
Однак військова операція США та Ізраїлю проти Ірану була розпочата без такого мандату. Більше того, рішення президента Дональда Трампа про початок війни було прийнято без попереднього схвалення Конгресу США, що викликало критику навіть усередині американської політичної системи.[1] Подібні дії сприяють формуванню небезпечного прецеденту. Якщо великі держави починають дедалі частіше використовувати силу без міжнародного мандату, це поступово нормалізує практику односторонніх військових інтервенцій. За таких умов застосування сили може стати стандартним інструментом зовнішньої політики.
Для України така тенденція є особливо небезпечною. Основним аргументом міжнародної підтримки України у війні проти росії було саме грубе порушення міжнародного права та державного суверенітету. Якщо ці норми перестануть сприйматися як обов’язкові для всіх держав, позиція України може значно послабитися.
2.2. Економічні вигоди для Росії та відволікання уваги США
Ще одним суттєвим наслідком агресії США щодо ІР Іран є економічні вигоди, які може отримати росія. Через конфлікт на Близькому Сході ціни на нафту різко зросли. Так, зокрема, в кінці лютого – на початку березня ціна на світовий нафтовий еталон Brent перевищила 85 дол. США за барель[3], тоді як вартість російської нафти Urals перевищила позначку в 70 доларів за барель станом на початок березня вперше з 2025 року.[8] До того ж, потрібно додати, що середня вартість нафти Urals у російському бюджеті зафіксована на рівні 59 доларів за барель.[7] Водночас 9 березня 2026 року ціна на нафту марки Brent узагалі досягла 119,5 доларів за барель.[7] Оскільки експорт нафти з Ірану та Венесуели скоротився, багато нафтопереробних заводів змушені шукати альтернативні джерела важкої нафти. Одним із таких джерел стає саме росія. Це означає збільшення доходів російського бюджету, значна частина якого спрямовується на фінансування кривавої агресії рф проти України.
Крім того, конфлікт на Близькому Сході відволікає увагу США від російсько-української війни. За словами президента Володимира Зеленського, тривала війна в Ірані може вплинути на постачання ракет для систем Patriot, які Україна використовує для перехоплення російських балістичних ракет.[2] Частина цих ракет уже перенаправляється союзникам США на Близькому Сході, які зазнають атак іранських ракет. Таким чином, у разі затягування конфлікту Україна може зіткнутися з дефіцитом систем протиповітряної оборони.
3. Неоднозначність ідеї розвʼязання війни
3.1. Ризик виникнення чергового джерела дестабілізації регіону
Окремої уваги заслуговує питання стратегічної доцільності війни в Ірані та ідеї зміни політичного режиму в цій країні. Попри заявлену мету адміністрації Дональда Трампа про повалення ісламської теократії, яка перебуває при владі з моменту перемоги в країні Ісламської революції 1979 року, реалістичність такого сценарію викликає значні сумніви. Смерть верховного лідера Алі Хаменеї, безумовно, стала серйозним ударом по іранській політичній системі. Проте ліквідація однієї політичної фігури, навіть такої впливової, не означає автоматичного краху всього режиму. Ісламська Республіка Іран має складну та глибоко вкорінену інституційну структуру, що включає релігійні органи влади, потужний Корпус вартових Ісламської революції, численні парамілітарні формування та розгалужену систему економічного контролю.[5] Інакше кажучи, режим у Тегерані – це не лише один лідер, а ціла система інституцій, яка формувалася протягом майже півстоліття. Навіть після смерті Хаменеї ця система продовжує функціонувати.
Крім того, історія міжнародних відносин демонструє, що спроби змінити політичний режим у чужій державі за допомогою військової сили рідко призводять до швидкого і стабільного результату. Досвід Іраку після вторгнення США у 2003 році або Лівії після повалення Муаммара Каддафі у 2011 році показує, що ліквідація авторитарного режиму часто створює вакуум влади, який може призвести до тривалого періоду нестабільності. У випадку Ірану ризики подібного розвитку подій є навіть більшими. Ісламська Республіка Іран є великою багатонаціональна держава з населенням понад 85 мільйонів осіб, у якій проживають різні етнічні та релігійні групи, зокрема курди, белуджі, азербайджанці й туркмени.[1] Багато з цих груп мають власні політичні рухи та історичні претензії до центральної влади. У разі ослаблення або краху державних інституцій ці суперечності можуть швидко перерости у внутрішні конфлікти, що може призвести до фрагментації країни або навіть громадянської війни. Подібний сценарій становитиме серйозну загрозу для всього Близького Сходу. Іран є одним із ключових регіональних акторів регіону, й дестабілізація такої великої держави неминуче вплине на сусідні країни, такі як Ірак, Туреччину, Азербайджан, Пакистан та держави Перської затоки.
Особливе занепокоєння висловлює Туреччина. Анкара побоюється, що хаос у сусідньому Ірані може створити нові можливості для курдських автономістських рухів, пов’язаних із Робочою партією Курдистану (РПК).[1] До того ж, у випадку успішного повалення режиму ІР Іран існує суттєвий ризик повторення іракського сценарію. Нагадаємо, що після вторгнення США в Ірак у 2003 році та повалення президента Саддама Хусейна внаслідок політики Тимчасової коаліційної адміністрації (CPA) значна кількість колишніх членів партії Баас була політично маргіналізована, що призвело до їхнього приєднання до ісламістських угруповань, які пізніше утворили Аль-Каїду в Іраку (ще пізніше – ІДІЛ). Це у свою чергу може спричинити нову масштабну безпекову й гуманітарну кризу на Близькому Сході.
Крім того, навіть якщо іранський режим буде повалений, зовсім не очевидно, що нова влада буде більш поміркованою або демократичною. Події останнього часу лише підтверджують цю тезу. Попри ліквідацію попереднього верховного лідера Алі Хаменеї та інтенсивні удари по іранській інфраструктурі, політична система країни не продемонструвала ознак швидкого розпаду. Навпаки, вона змогла забезпечити відносно швидку передачу влади. 8 березня 2026 року Радою експертів з визначення кандидатури Лідера Ірану було обрано нового верховного лідера Ісламської Республіки – сина Алі Хаменеї Моджтабу Хаменеї. [9] Такий розвиток подій свідчить про збереження контролю над політичними процесами з боку ключових еліт режиму. Фактично замість очікуваного хаосу або боротьби між різними угрупованнями, іранська політична система продемонструвала здатність до консолідації та відтворення власної владної вертикалі. Це є важливим сигналом того, що режим у Тегерані значно стійкіший, ніж припускають деякі зовнішні спостерігачі. У цьому контексті стратегія повітряних ударів виглядає ще менш ефективною як інструмент зміни влади. Тож венесуельський сценарій, якого прагнув Трамп в ІР Іран, зазнав краху.
Висновок
Таким чином, незважаючи на можливі обнадійливі перспективи для України, існують великі сумніви щодо позитивного впливу нападу США й Держави Ізраїль на ІР Іран. Попри те, що Іран є тісним стратегічним партнером рф, який протягом російського повномасштабного вторгнення постачав чимало зброї державі-агресору, руйнівний вплив атаки Ісламської Республіки може врешті переважити позитивні наслідки. Адже ми вже спостерігаємо стрімке зростання цін на нафту, від чого рф як країна-постачальник отримує суттєву вигоду, використовуючи доходи з продажу нафти для фінансування війни в Україні. До того ж, прецедент, створений американським нападок як на Венесуелу, так і на ІР Іран спричиняє ерозію міжнародного права, розмиття поняття державного суверенітету й підживлює російських пропагандистів у їхньому виправданні агресії проти України. Також падіння Ісламської Республіки Іран може призвести до появи значно радикальніших акторів у регіоні та роздробленості величезної за територією й населенням держави, що у свою чергу створить набагато суттєвіші виклики та може спричинити ще більше відволікання уваги світової спільноти від війни в Україні.
Список використаних джерел та літератури:
After the strike: the danger of war in Iran [Електронний ресурс] // Brookings Institution. – Режим доступу: https://www.brookings.edu/articles/after-the-strike-the-danger-of-war-in-iran/ (дата звернення: 9.03.2026).
Russian oil will be sought: what are Moscow’s gains from the war in Iran [Електронний ресурс] // Al Jazeera. – Режим доступу: https://
www.aljazeera.com/news/2026/3/3/russian-oil-will-be-sought-what-are-moscows-gains-from-the-war-in-iran (дата звернення: 9.03.2026).
Russia sees war in Iran squeezing vital air defenses for Ukraine [Електронний ресурс] // Bloomberg. – Режим доступу: https://www.bloomberg.com/news/articles/2026-03-03/russia-sees-war-in-iran-squeezing-vital-air-defenses-for-ukraine (дата звернення: 9.03.2026).
Why China won’t help Iran [Електронний ресурс] // Foreign Affairs. – Режим доступу: https://www.foreignaffairs.com/china/why-china-wont-help-iran (дата звернення: 9.03.2026).
Gauging the impact of massive U.S.-Israeli strikes on Iran [Електронний ресурс] // Council on Foreign Relations. – Режим доступу: https://www.cfr.org/articles/gauging-the-impact-of-massive-u-s-israeli-strikes-on-iran (дата звернення: 9.03.2026).
Russia provided Iran intelligence on U.S. targets, officials say [Електронний ресурс] // The Washington Post. – Режим доступу: https://www.washingtonpost.com/national-security/2026/03/06/russia-iran-intelligence-us-targets/ (дата звернення: 9.03.2026).
Sterling slumps, oil surges to $120 as Iran war rocks markets [Електронний ресурс] // Reuters. – Режим доступу: https://www.reuters.com/business/sterling-slumps-oils-surge-120-iran-war-rocks-markets-2026-03-09/ (дата звернення: 9.03.2026).
Tunik-Fryz V. Російська нафта Urals перевищила позначку 70 доларів за барель уперше з літа 2025 року [Електронний ресурс] // Ukrainska Pravda. – 2026. – 5 березня. – Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/eng/news/2026/03/05/8023998/ (дата звернення: 9.03.2026).
Іран назвав Моджтабу Хаменеї наступником свого батька на посаді верховного лідера [Електронний ресурс] // Associated Press. – 2026. – 9 березня. – Режим доступу: https://apnews.com/article/iran-israel-us-march-8-2026-f0b20dbffaea9351ae1e54183ffe53ff (дата звернення: 9.03.2026)
