Для путінського режиму відносини з афганськими талібами, яких у Росії виключили зі списку терористів, - можливість позлити Захід і перетягнути на свій бік «глобальний Південь», вважає Костянтин Еггерт.
Верховний суд Росії в четвер, 17 квітня, очікувано задовольнив позов Генпрокуратури РФ про припинення заборони діяльності радикального ісламістського руху «Талібан» на території країни. За рік до цього з такою пропозицією до президента Росії звернулися МЗС РФ і Мін'юст РФ. Те, що справа йде до виключення «Талібану» зі списку терористичних організацій, стало зрозуміло влітку минулого року. Тоді Володимир Путін розповів журналістам на саміті Шанхайської організації співробітництва (ШОС), що таліби активно співпрацюють із Росією в боротьбі проти «Ісламської держави» (ІД).
У грудні Путін підписав законодавчий акт, що дає змогу виключити рух «Талібан», який зараз править Афганістаном, зі списку терористів. Напівофіційні контакти з талібами Кремль підтримує давно, тож рішення суду, по суті кишенькового, у Москві - це чиста формальність. Але формальність характерна, що ілюструє сьогоднішнє мислення російського режиму.
Чому Кремль змінив ставлення до талібів
Кремль вніс «Талібан» до списку терористичних організацій ще в далекому, в усіх сенсах цього слова, 2003 році. Тоді, після подій 11 вересня 2001 року, Росія морально підтримувала Захід у боротьбі з ісламістським тероризмом. Путін у той час багато говорив про спільність інтересів з Америкою саме в цій сфері. Кремль, загалом, позитивно оцінював повалення режиму «талібів» американцями та присутність міжнародного контингенту під керівництвом НАТО в Афганістані. Учасники ток-шоу на російському ТБ хоча й зловтішалися інколи з приводу того, що Захід переживає ті самі проблеми, які колись переживав в Афганістані Радянський Союз, але загалом про західну присутність там відгукувалися як про корисну для російських інтересів.
У 2002 році на саміті Північноатлантичного альянсу поблизу Риму було створено Раду «НАТО - Росія», покликану, серед іншого, координувати взаємодію Москви і західних союзників у сфері глобальної безпеки. Усе це сьогодні здається невимовною науковою фантастикою.
В очах Путіна поспішний, погано спланований і продуманий відхід Сполучених Штатів з Афганістану влітку 2021 року, став одним із підтверджень ослаблення глобального впливу і можливостей Америки. Я схильний погодитися з тими аналітиками, які вважають: саме під враженням від цієї слабкості Вашингтона російський диктатор ухвалив остаточне рішення про повномасштабне вторгнення в Україну. Таліби в очах Кремля - переможці, «сильні хлопці», гідні певної поваги.
Формально ж Москва, як і більшість держав світу, не визнала талібів законною владою. Але фактично це так. У Кабулі працює російське посольство, а Москва акредитує для роботи в Росії афганських дипломатів. Представники Кремля регулярно зустрічаються з представниками талібів і обговорюють потенційну співпрацю. Останнім часом кабульський режим наполегливо просить Росію зайнятися ремонтом побудованих ще Радянським Союзом доріг і тунелів. Якщо Путін відповість позитивно, то це стане ще одним кроком до фактичної нормалізації відносин, що триває не перший рік.
Навіщо Путіну «Талібан»?
Після ганебного краху режиму Башара Асада в Сирії Путіну особливо важливо зберегти на Близькому і Середньому Сході образ все ще впливового гравця з можливостями. Єдиним регіональним союзником Кремля тепер залишився шиїтський Іран. У Тегерана з радикальними сунітами-талібами відносини дуже напружені. Присутність у Кабулі для Путіна - один з інструментів впливу на іранців. Хоча, щоб не дратувати іранських «друзів», Кремль навряд чи скоро піде на офіційне дипломатичне визнання талібського «емірату».
Те, як в Афганістані йдуть справи з суспільним життям, торгівлею наркотиками або, скажімо, правами жінок, Москву не хвилює. Крім того, це цілком у руслі російських трендів - орієнтації на «режим сильної руки» і остаточно перетворені на карикатуру «традиційні цінності». Минулого року сам Путін дав високу оцінку талібам, які, за його словами, прагнуть того, щоб в Афганістані «все було стабільно, спокійно і підпорядковано певним правилам». Яким саме - публічні страти і катування, безправ'я жінок - Кремлю неважливо. Навмисно неконкретна згадка «певного порядку» - класична ілюстрація прихованої колоніальної зневаги до «диких людей». Члени російської правлячої верхівки, які вважають себе «справжніми європейцями», зараховують до «дикунів» не тільки афганців, а й більшість мешканців країн «глобального Півдня» - тих самих, чиєї прихильності вони водночас активно домагаються на тлі агресії в Україні та протистояння із Заходом.
Збільшення взаємодії з талібами - одна з можливостей продемонструвати: путінська Росія готова приймати найогидніші режими «глобального Півдня» такими, якими вони є, аби вони «дружили» з нею.
Джерело — DW
