Перша стаття з серії про радянсько-російську авіаносну прогаму
Вступ
Російсько-радянський флот. Що ви бачите в уяві, коли чуєте ці слова? Великі підводні човни? Чи, може, ще більші ракетні крейсери? Це все правда - ті ознаки, які з імовірністю майже 90 відсотків скажуть вам, що це російський флот. Або радянський. Проте є ще одне, що може говорити про велич флоту - авіаносці. Коли ви читали про аварійність «Кузнєцова», єдиного діючого авіаносця на російському флоті, проблеми з ним, чи не спадало вам на думку, а що ж з ним не так? Можливо, користувач у обличчі ВМФ РФ, чи, може, прокляття від Нептуна (не ракети, а божества, звісно ж)?
У цій статті (точніше серії статей), як ви зрозуміли з назви, не буде лише про конкретно цей корабель, а загалом про цю по-справжньому дуже амбітну ідею. Яку саме, ви дізнаєтесь у статті. Для початку, ми розглянемо проєкт 1143 загалом, і його перші три кораблі. У другій статті буде розказано про четвертий корабель та його перше і друге життя (не менш цікаве), в третій про флагмана російського флоту та його брата, а остання стане підсумковою. Отже, починаємо.
Мрії та плани
Радянський союз мріяв про авіаносець ще до початку Другої світової війни, але до побудови так і не дійшло. В повоєнний період адмірал Кузнєцов неймовірними зусиллями зміг включити до десятирічних планів проектування авіаносці. Але на той час були більш актуальними інші проекти. Насправді, це було абсолютно розумним рішенням - авіаносець без супроводу інших кораблів буде легко знищений. Сам авіаносець є в першу чергу носієм авіагрупи, а потім вже - виконувачем функцій протиповітряної чи протичовнової оборони.
На користь Кузнєцова зіграло КБ Яковлєва. Після успішних випробувань Як-36 (прототип Як-38) вище військове керівництво вдалось переконати у необхідності створення протичовнового корабля з авіаційним озброєнням.
Декілька слів про 1123
Протичовнові крейсери-вертольотоносці проєкту 1123 мали виконувати функції протичовнової оборони проти АПЧ у дальніх морських зонах у взаємодії з корабельними групами та палубною авіацією. Було збудовано два кораблі цього проєкту - «Москва» та «Ленинград». Третій корабель під назвою «Киев» було закладено у 1968 році, але спустити на воду «Київ» цього проєкту не довелось. Але про це згодом.
Основою ударного комплексу стали ракетний комплекс «Вихрь» та ракети 82Р. Планувались торпеди, але на етапі проектування від них відмовились. Тож максимальна дальність роботи по підводним човнам умовного противника (тобто США) складала лише 24 км без можливості зміни цілі. Виключно інерційна система і 10-кілотонна ядерна бойова частина.
Крім того, на «Москві» та «Ленінграді» було встановлено 2 РБУ-6000 на 240 бомб для завдання ударів по підводним човнам та перехоплення торпед. Протиповітряна оборона забезпечувалась 4 пусковими установками ЗРК М-11 «Шторм» з загальним боєзапасом 96 ракет (7-55 км). З артилерії - дві спарені 57-мм АК-725 та дві 45-мм 21-К. Але найважливіше у цьому проєкті авіагрупа - 12 Ка-25ПЛ та 2 Ка-25ПС та велика кількість гідроакустичного і радіоелектронного обладнання.
Задачі 1143. Озброєння та обладнання
Перед тим, як почати говорити про озброєння та обладнання, варто звернути увагу на завдання, які ставились перед цим проєктом. До них входили: протиповітряна оборона корабля та колективна ППО корабельних груп, забезпечення безпеки підводних човнів у районах несення бойової служби, виявлення та ураження підводних човнів та надводних сил та підтримка висадки десанту.
Задачу ППО здійснював вже згаданий ЗРК «Шторм». У якості другого ешелону було встановлено пускові установки під ЗРК «Оса-М» або «Кинжал» - комплекси з доволі схожими характеристиками - 12-15 км, дозвукові цілі. І останній рубіж - 8 30-мм автогармат АК-630.
Найпотужнішою зброєю стали 8-12 протикорабельних ракет П-500 «Базальт». Ці ПКРи мали швидкість до 2,5М на висоті та до 2 М на низьких висотах - до 50 метрів над водою. Максимальна дальність ураження складала 550 км. З майже півтонною вибухівки така ракета могла легко потопити великі кораблі, але вона мала спільний з усіма надзвуковими ракетами недолік - вразливість на маршовій ділянці польоту. Початково, засоби радіоелектронної протидії «Базальта» доволі вдало протидіяли зенітним керованим ракетам, що потребували постійного опромінення корабельною РЛС. Проте з появою таких ракет, як SM-2, вірогідність бути не ураженою значно зменшилася. До того ж, у комплексі з палубними ДРЛВ та винищувачами F-14, протиракетна оборона проти «Базальта» не стала б особливою проблемою для американської авіаносної ударної групи.
Корабельна РЛС - трикоординатна МР-710М «Фрегат-М», що працювала у діапазоні 2-2,5 ГГц та могла виявляти типову ціль на дальності до 150 км.
Максимальна швидкість - 32 вузли, осадка - 8,95 м, водотоннажність - 37000 тон.
Авіагрупа та конструкція корабля
Носову палубу займало озброєння, тож вона не була льотною, на відміну від палуб класичних авіаносців. Усі операції здійснювалися з кутової палуби. Під нею знаходився ангар розміром 130 х 22,5 х 6,6 метрів та приміщення для зберігання ПММ та боєприпасів.
Авіакрило мало різні конфігурації, але загалом мало складатись з 36 літальних апаратів - це були палубні гелікоптери Ка-25 та Ка-27 та штурмовики вертикального злету і посадки Як-38. З цікавого, що Як-38 єдиний з тогочасних радянських літаків мав автоматичну систему катапультування. Це значним чином допомогло зменшити кількість льотчиків, що виживали після чисельних катастроф - 13 льотчиків загиблими та 11 літаків втраченими.
Якщо невеликий радіус дії озброєння міг компенсуватись тактикою застосування і навченістю особового складу, то відсутність бортової РЛС - ні. До того ж, майже завжди літаки не злітали за високих температур та вологості. Тож історія про те, як при показових діях перед американською корабельною групою Як-38 не зміг злетіти, радже правило, а не виключення з них.
А бойове навантаження літака теж не було особливо вражаючим - 1000 кг, порівняно з його конкурентом Hawker Siddeley Harrier з понад 3 тоннами. Окрім ГШ-23Л на 250 снарядів, Як-38 міг нести:
два чи чотири блоки УБ-16-57-УМП-73 (загалом 32-64 С-5);
два блоки УБ-32А-73 (64 С-5);
два блоки Б-8М1 (40 С-8);
чотири С-24Б.
Була велика номенклатура бомбового озброєння - наприклад, ФАБ-250-230 чи РБК-500. Літак також був носієм тактичної ядерної зброї.
Кероване озброєння представлене ракетами ближнього бою Р-60 та Х-23, що наводились за допомогою системи «Дельта-НГ» радіокомандним способом.
Перший «Київ»
Будувався головний корабель проєкту 1143 на Чорноморському суднобудівному заводі у місті Миколаїв. Під нього та майбутні кораблі цього ж проєкту почалась і модернізація заводу - нові добудовувальні набережні, поглиблення дна Дніпро-Бузького лиману, закупівля колісних трейлерів у Німеччині, заміна кранів на стапелі, який став найбільшим у тогочасній Європі.
На закладній дошці було написано: «Противолодочный крейсер с авиационным вооружением КИЕВ. Создан советским народом для обеспечения безопасности и защиты государственных интересов Союза Советских Социалистических Республик».
На будівництві щодня працювали майже півтори тисячі людей.
Через два роки, 26 грудня 1972 року, авіаносний крейсер було спущено на воду для добудови. Того ж дня відбулася ще одна подія. Про неї згодом.
Випробування
Вже в липні 1974 року почались перші випробування систем пожежогасіння, головних енергетичних установок та іншого обладнання. 15 квітня 1975 року над «Києвом» було піднято прапор ВМФ СРСР, а вже за два дні крейсер вирушив на ходові випробування до Севастополя з бортовим номером 852.
Паралельно з цим у селищі Новофедорівка, що в Криму, на початку 1974 року почалось формування 279 окремого корабельного штурмового авіаційного полку (окшап), яке тривало до наступного року. Перший політ здійснив полковник Ю. М. Козлов 3 березня ще на прототипі майбутнього Як-38 - Як-36М.
Аеродром Саки отримав майданчики для висіння, злетів та посадок. Вже 18 травня на рейді Бельбека два Як-36М (О. Г. Кононенко та В. П. Хомʼяков) здійснили посадку на «Київ». Третій борт сів «класично» на аеродром.
У квітні 1976 року відбулись перші польоти з палуби крейсера, а з 16 липня «Київ» вирушив у перехід до Сєвєроморська - порту приписки на Північному флоті. За час переходу було здійснено 45 літако-вильотів, в тому числі в Середземному морі. Вже на півночі було проведено пуски П-500 «Базальт», комплексні випробування радіоелектронного обладнання та польоти авіагрупи. У лютому 1977 року крейсер офіційно увійшов до складу ВМФ та заступив на бойову службу. В серпні Як-36М було також прийнято на озброєння - під назвою Як-38.
Озброєння
2 АК-726
8 АК-630
8 П-500 «Базальт»
2 ПУ ЗРК «Шторм»
2 ПУ ЗРК «Оса-М»
2 ПУ РК «Вихрь» (по 2 ракети)
2 РБУ-12000
2 533-мм торпедні апарати ПТА-53 (2, 3 чи 4 торпеди)
12 Як-38
12 Ка-25 або Ка-27
Служба
Походи крейсера-авіаносця тривали до 1991 року. За цей час він взяв участь у 6 навчаннях, відвідував Алжир та Югославію. За чотири місяці бойової служби з грудня 1978 до березня 1979 було здійснено 355 польотів.
У 1982-1984 перебував у Миколаєві на середньому ремонті, після цього продовжив нести бойову службу.
Під час десятої служби (січень- червень 1987), що стала останньою, сталось одразу два інциденти - зникнення моряка з корабля супроводження у Біскайській затоці під час шторму, і найгірше - з 8 силових установок лише дві вдавалось підтримувати у робочому стані. «Київ» зміг дійти своїм ходом до Сєвєроморська, а після цього в сухий док на важкий ремонт.
Списання та подальша доля
21 березня 1990 року на крейсері сталась пожежа внаслідок порушення техніки безпеки під час зварювальних робіт. Через півтора роки сталась ще одна пожежа - вигоріли дві каюти.
До кінця 1991 року «Київ» виходив в море, але вже не міг нести службу. До того ж, в умовах розпаду Союзу та фінансових проблем, підтримка авіаносця стала занадто витратною, тож з нього було демонтовано озброєння і системи, списано та продано невідомим особам за 1,6 мільйонів доларів, які перепродали його майже в чотири рази дорожче китайському уряду.
У 2001 році почались роботи зі створення корабля-музею. Було виконано макети озброєння, літаків та вертольотів, встановлено інформаційні стенди, на яких можна було дізнатись про історію корабля.
Вже в 2011 році музей було переобладнано в готель на 148 номерів.
«Мінськ»
Будівництво, випробування
Коли в Миколаєві спускали на воду «Київ», на тому ж стапелі заклали «Мінськ».
За проєктом було проведено певні зміни у озброєнні - знято одну пускову РК «Вихрь». Таким чином, «Мінськ» був здатен прийняти вже 16 літаків та 18 вертольотів.
30 вересня 1975 року його було спущено на воду для добудови, а вже в жовтні 1977 року почались перші швартові випробування.
19 лютого 1978 року було піднято прапор ВМФ СРСР, а вже за два дні «Мінськ» рушив до Севастополя. Було приведено польоти авіагрупи та стрільби з усіх видів озброєння. Також відпрацьовувались спільні дії з кораблем постачання «Березина» проєкту 1833 - передача та прийняття пального, боєприпасів, продуктів.
Служба
27 вересня 1978 «Минск» було включено до складу Чорноморського флоту, але не надовго. За два місяці він отримав новий порт приписки - Фокіно. Але в море вийшов він лише через чотири місяці - Середземне море, Ангола, Мозамбік, Маврикій, Ємен. У переході брали участь БПК «Ташкент» і «Петропавловск» (1134Б), та БДК проєкту 1174 «Иван Рогов».
В 1980 році виходив у Південно-Китайське море для демонстрації прапора та відвідував Вʼєтнам. Після повернення став на модернізацію на «Дальзавод». Значних змін у конструкції чи озброєнні не було.
Після цього відвідував Аден, Бомбей та Вонсан.
Хоч корабель і молодше, але прожив він менше
Того ж 1990 на рейді Владивостока на крейсері сталась розгерметизація систем пожежогасіння. І якщо перший поганий знак на «Києві» був лише двома обгорілими каютами, то на цьому кораблі була негайна потреба у заміні агрегатів носової частини. Фактично, «Мінськ» став небоєздатним.
Замість Миколаєва «Мінськ» відправили на відстій у бухті Постова Хабаровського краю. 30 червня його було виключено зі складу ВМФ.
Проте на цьому його історія не закінчилась - його і ще один крейсер (про нього згодом) було продано китайській приватній компанії, яка в 2001 році відкрила музейний комплекс, який і до нині існує у місті Нантунь на річці Янцзи.
«Новоросійськ»
Будівництво
Цей крейсер став представником нового підпроєкту 1143М. За задумом, він мав отримати можливість транспортувати десант, приймати важкі транспортні гелікоптери, мати більшу авіагрупу та у перспективі, нести перехоплювачі Як-38П. Для цього довелося відмовитись від торпедних апаратів. Вже звично, 30 вересня 1975 року, у день спуску на воду «Мінську» на тому ж стапелі було закладено новий корабель.
У ході будівництва його кілька разів переплановували, навіть хотіли змінити авіагрупу на тоді ще перспективний Як-41. Для цього було змонтовано три газовідвідні пристрої, проте у 1979 році їх було демонтовано. Замість 1979 року, корабель був спущений на воду лише в вересні 1981 року. Після цього відбулись швартові випробування та формування екіпажу.
5 січня 1982 року «Новоросійськ» вийшов в море. Проте не все було ідеально. Під час переходу до Севастополя вийшов з ладу турбонаддувний агрегат, його було замінено. З квітня до початку червня у Севастополі відбувались випробування - ракетно-артилерійські стрільби, польоти авіагрупи. Вперше корабель цього проєкту прийняв на борт Ми-6 та Ми-8. Один з Ка-27 зазнав аварії.
15 серпня 1982 року було піднято прапор ВМФ СРСР, а в листопаді його було включено в склад Тихоокеанського флоту.
Служба
На повноцінну службу крейсер заступив в травні 1983 року. З Сєвєроморська через Атлантику та Індійський океан перейшов до Владивостока. В 1985 він брав участь у навчаннях поблизу Гавайських островів. За 4 роки він пройшов два ремонти на «Дальзаводі», а в травні 1991 року вийшов у останній похід. За час майже десятирічної служби з «Новоросійська» було проведено понад 1900 літаковильотів, а ще більше - польотів Ка-27.
За місяць, за наказом командування ВМФ СРСР, Як-38 було знято з експлуатації. Вже тоді стало очевидно, що Союз починає розвалюватись, тож всім було не до авіаносних крейсерів - «Новоросійськ» став на відстій.
Подальша доля
Разом з «Мінськом» його було продано корейській «Yound Distribution Corp». Проте далі їхні шляхи розійшлися - «Новоросійськ» було порізано на метал у Кореї. Таким чином, цей авіаносець є єдиним з усіх існуючих представників цього проєкту, корпусу якого вже не існує.
Замість епілогу
І на цьому ми завершуємо цю статтю, але не розповідь про радянсько-російські авіаносці.
Чи можна сказати, що цей проєкт був приречений? Не впевнений. Він не був ідеальним, але й він не був жахливим. Джеймс Волкер та Джон Шеффер, американські адмірали, вважали ці кораблі загрозою. Звісно, ані ударний комплекс, ані, тим паче авіагрупа, не були найкращими світі, проте вони були доволі потужними. Ці крейсери мали свої недоліки. Проте вони мали і свої переваги. Єдине питання, як ці переваги треба правильно використати, і як ці недоліки знівелювати.
У наступній статті ви дізнаєтесь про корабель, який мав чотири назви та належав двом різним країнам. Не забувайте підписуватись на наш канал та поширювати нашу статтю! Дякуємо за читання!
