Невидимий зв’язок між життями.

Сон ,який розкрив крила у світи.

Три роки до того, як 24 лютого 2022 року розірвало мою реальність, мені снився один і той самий сон. Це було не просто видіння, а покрокове знайомство з майбутнім. Щоразу я відчиняла скляні вхідні двері, проходила крізь невеликий хол до наступних скляних дверей, за якими відкривався величний простір заввишки у два поверхи.

​Справа — напівкруглі сходи, що ведуть на балкон. Я пам’ятаю, як стояла там і дивилася вниз на диван у глибині холу, невеличкі столики та високі широколисті квіти. А за спиною простягався довгий коридор із дверима по обидва боки. Дім був шикарним, але в ньому відчувався подих часу: він потребував турботи й чистоти. І щоразу в нових снах я починала діяти — прибирала, мила, готувала цей дім до життя.

​В одному з таких снів я чітко пам’ятаю, як протирала стіни вздовж сходів і помітила процарапане кимось ім’я. Я прочитала його, але, прокинувшись, забула. Проте відчуття залишилося: якась невидима сила шепотіла мені крізь сон: «Ти ж не вірила? А це ось — реально твій дім».

​Тоді я жила в рідній Антонівці, у мальовничому місці біля Дніпра під Херсоном. Початок повномасштабної війни змусив тікати — з домівки, з міста, з країни. Дорога привела мене до Німеччини.

​Зараз я живу в триповерховому величному будинку 1905 року,в просторій квартирі з двох кімнат, кухня, ванна ,коридор.. Вона у чудовому стані, і всередині вона точно така, як у моєму сні. Прозора, світла квартира, великий хол при вході, ті самі сходи... Тепер я розумію: мій Дух роками готував мене до цього переміщення. Поки я була в Херсоні, моя підсвідомість уже обживала цей простір, щоб фізичний переїзд не став для мене нищівним ударом. Ці сни були містком, який допоміг мені вижити й знайти новий дім там, де я вже давно — хоч і невідомо для себе — була господаркою.

​Сьогодні я щодня дякую Долі за цей дивовижний подарунок — за те, що вона не покинула мене в невідомості, а вела за руку через сни. Я безмежно вдячна Німеччині, яка прийняла мене і створила всі умови для життя без стресу, давши відчуття стабільності та поваги.

​Ці стіни, які я «мила» у своїх снах три роки поспіль, тепер дарують мені справжній спокій. Кажуть, що дім — це там, де твоє серце. Але іноді дім — це місце, яке твій Дух вибрав для тебе задовго до того, як ти туди дісталася. Я нарешті вдома, і цей невидимий зв’язок між минулим в Антонівці та сьогоденням у Німеччині став моєю силою, моїм тихим прихистком і моїм новим початком.