ЗАЯВА ПРОТЕСТУ ТА ВИМОГА ЮРИДИЧНОГО ЗАХИСТУ ЕТНІЧНОЇ НАЦІЇ

Я, мешканка окупованого та залишеного владою міста Херсон, звертаюся до Міжнародного кримінального суду (Гаага) та органів державної влади України.

​Я категорично відмовляюся приймати нав’язану мені роль «приватного детектива», який має поодинці доводити в міжнародних судах очевидні факти геноциду та окупації. Я стверджую, що існуючий механізм індивідуальної подачі заяв є ідеальним механізмом позбавлення свідків.

​1. Анонімність агресора як пастка для цивільних

​У Херсоні я бачила тисячі одиниць техніки та озброєних людей, маркованих лише символами Z та V. На них не було жодного російського державного прапора. Російська Федерація свідомо використовує анонімність, щоб уникнути ідентифікації за нормами міжнародного права. Вимагати від мене, простої людини, «довести», що це були саме російські війська — це юридичне знущання. Це має доводити державна розвідка та супутникові дані, а не мати, яка рятувала дитину від смерті.

​2. Зрада та порушення Конституції

​На очах у мільйона херсонців поліція, СБУ, прикордонники та судді, порушуючи Конституцію України, залишили місто без захисту. Ми були покинуті своєю державою на поталу ворогу. Тепер та сама держава, яка не виконала свій обов’язок із захисту, розділяє нас і змушує кожного окремо доводити факт депортації чи асиміляції. Це спроба приховати системну здачу Півдня за мільйонами приватних паперів.

​3. Відсутність статусу Етнічного Народу

​Міжнародне право та Римський статут захищають етнічні групи. Проте в Україні досі не створено закону про статус етнічних українців. Ми захищаємо корінні народи та меншини, але залишаємо титульну націю без «колективного юридичного щита».

​Через відсутність цього статусу, в Європі ми є лише «біженцями» з гуманітарними картками, а не представниками народу, чию ідентичність намагаються стерти.

​Без цього закону міжнародне право не бачить цілісного злочину проти нації, а лише розрізнені випадки «порушення прав людини».

​МОЯ ВИМОГА:

​Я не буду подавати заяву в Гаагу як самотня жертва. Я вимагаю:

​Прийняття Закону про статус Етнічних Українців, що визнає нас об'єктом цілеспрямованого геноциду.

​Створення державної юридичної платформи, яка буде подавати колективні позови від імені всього народу, а не змушувати кожну жінку з дитиною виправдовуватися перед європейськими бюрократами.

​Визнання факту примусової асиміляції як наслідку злочинної бездіяльності тих, хто здав Херсон, та агресії тих, хто прийшов під знаками Z і V.

​Я не дозволю розпорошити свою трагедію в архівах Гааги. Поки держава не захистить свій народ юридично, будь-яке «правосуддя» буде лише імітацією.

​Підпис:

Громадянка України, представниця українського етносу, мешканка Херсона.