Ода людині, яка проїбала все

Колись вогонь був богом, жертва — формою мислення, а життя — не timeline, а міст між тваринним і небесним. І людина — homo sapiens, мислездатний, блядь, гомінід — ішла крізь лід, кров, Гільгамеша, Платона, Аристотеля, Августина, Данте, Ніцше, Сартра, щоб дійти… куди?

У 2025 рік, де апофеоз цивілізації — це мультики з іронічним манулом, який рекламує NFT-знеболювальне.

Історія — це не прогрес. Це колекція психозів, що називали себе ідеалами. Греки вірили, що світ побудований на логосі — слові, розумі, гармонії. А зараз? Світ побудований на клікабельності, публічній шизофренії й побоюванні, що хтось десь думає інакше.

Ми вбили богів, щоб поклонятися рейтингам. Ми втопили сенс у морі з мемів, де “деконструкція” — просто синонім “не розумію, але звучить модно”.

Всі революції історії — спроби людини вирватись із вічного колеса влади, болю й абсурду. Французи стинали голови, але не страх. Росіяни скинули царя, але не самодержавство в ДНК. Американці вигадали свободу, але запакували її в патент і продали.

Література? Колись — сповідь душі. Тепер — контент із тегом #екзистенційнийтреш.

Коли Кафка писав “Процес”, він кричав: «система поглинула особистість!» А ми — просто реєструємося на ще одну платформу з умовами, які не читаємо.

Шевченко молився Богові, щоб зберегти в людині свободу. Сучасна людина молиться Push-нотифікаціям, щоб не залишитися наодинці з думками.

Філософія — це мертве тіло, яке носять на панелі TEDx, кажучи:

Ми — покоління, що говорить про травму, але не читає трагедій. Ми — діти світу, який знає все, але ні про що не думає. Ми — метастази епохи, що перетворила буття на сервіс, любов — на опцію, а смерть — на баг в системі.

Ми не живемо. Ми моделюємо життя на основі очікувань інших симуляцій, які самі не живуть.

І це не "погано". І не "трагічно". Це просто кінець.

І якщо ти ще можеш сміятись — смійся. Бо сміх — останній акт свідомості перед забуттям.