Перед тим, як поринути у Римський світ, давайте згадаємо що ж з себе представляє Північна Африка сьогодні? Думаю, ніхто не образиться на досить поверхневі тези: арабська весна, лівійська війна, нафта, бідність, місця для ризикованого туризму. Та бонусом регіон етнічної дискримінації корінних жителів - берберів.
Сьогодні ніхто не заздрить шкільній системі цього регіону або рівню життя його населення. Північна Африка, після завоювання арабами, просто зникла з економічної мапи, а її людський капітал більше не сяє як 1000 років тому.
Ця розповідь про те як Римська Африка сяяла перед тим, як потонути в “Темних віках”.
Образ Римської Африки.
Святий Августин в IV столітті писав, що, знімаючи кімнату в Мілані, він не міг собі дозволити придбати масляну лампу на місцевому ринку. Натомість на його рідних землях в Північній Африці він ніколи собі не відмовляв в нічному освітленні [1].
Ця маленька історія відсилає нас до того, що Північна Африка була одним з центрів виробництва оливкової олії. А ще в свій час жителі Галії та Італії заздрили її шкільній системі та захоплювались її вихідцями, які зробили колосальний внесок у медицину.
Однак про це все трішки далі. Давайте спочатку змалюємо в своїй уяві лик цього регіону по його пам'яткам.
Всім знайома головна будова Риму - Колізей. Мені достатньо написати це слово, а у Вашій уяві вже постали його арки, арена та фасад. Що ж… Римська Африка теж може похизуватись подібною спорудою в місті Тіздрус. Вона мала другу за розмірами в усій імперії циркову арену та четвертий за місткістю амфітеатр:
Другим, але вже інфраструктурним дивом, був найдовший в імперії акведук, який вів у Карфаген (згадував в минулій статті):
Перлинами цього регіону були досконалі античні міста. Від краси Лептіс-Магни з її надзвичайними театрами та форумом:
До будинків у місті Волюбіліс (територія Марокко), де розкіш цього регіону - вода, використовувалась, як декор для внутрішніх двориків, а самі вони мали опалення підлоги:
Всю красу цього регіону можна перераховувати безкінечно починаючи від театральних сцен Theatre at Iol Caesarea до чисельних величних арок та форумів десятка покинутих античних міст:
Цікаво, але деякі уламки від античної держави все ще використовуються за призначенням. Зокрема, в Алжирі функціонують терми римської доби, де можна буквально пірнути в минуле регіону:
Все це багатство знаходилось в одному з найстабільніших регіонів імперії, який зробив великий внесок в Західну цивілізацію, а згодом ледве не безслідно зник.
Клімат Північної Африки. Іригаційні система Римської Африки.
Землі, що відносились до Середземноморської області (виділені на карті по узбережжю), були найбільш сприятливими для вирощування різних зернових культур і особливо оливкових дерев.
Історик Пітер Хізер зазначав [2], що більшу частину північної Африки займає пустеля, що покриває 10,25 млн кв. км. Тільки на півночі від неї (сьогоднішній Туніс, Північ Алжиру та Марокко) є опади достатні для ведення сільського господарства.
Середземноморська область Африки в добу Риму отримувала в деяких місцях 400 мм опадів на рік й цього було достатньо для вирощування пшениці. А там, де опади були від 100 до 200 мм на рік, садили оливкові дерева. Фактично навколо цих земель і розвивались міста та будувалась оборона.
З минулої статті нам стало відомо, що посуха навідувалась в Північну Африку регулярно. Зокрема, під час візиту імператора Адріана вперше за п'ять років пішов дощ. Однак як тоді виживали врожаї? Все досить просто – римляни навчились протистояти природі розбудовою іригаційної системи:
Історик Rhoads Murphey [3] пише, що Римська Харга (оазис на Заході Єгипту) приносила багатий дохід від торгівлі, а також від експорту винограду, фініків, пшениці та ячменю, і те ж саме, в дещо менших масштабах, відбувалося в оазисах Північної Африки. Розмір і кількість римських будівель у цих оазисах, іригаційні споруди та сліди римського землеробства свідчать про чисельність населення і площу сільськогосподарських угідь, що значно перевищують сучасні.
Візантійські записи V ст. н.е. описують Харгу в Єгипті (втрачена римлянами в першій половині VI століття) як місце, де вирощують два врожаї ячменю та три врожаї проса на рік, а також рис і фініки. Така плодовитість оазису пов'язана з розвиненою іригаційною системою, залишки якої знаходять і досі в Єгипті [4]. Однак вже в XI та XV століттях нашої ери арабські записи свідчать, що оазис практично обезлюднів.
В середині вже ХХ століття історик Rhoads Murphey, спираючись на доступні йому свідчення, зазначав, що переважна більшість колодязів в оазисах колишньої Римської Африки датується римськими часами, і вони чудово збереглися. Були також знайдені чисельні місця схожі на зрошувальні канали, викладені каменем або деревом акації, багато з яких були зруйновані й пересохли. У більших оазисах, зокрема, в Харзі, римляни побудували підземні канали, багато з яких проходили через тверду породу, щоб концентрувати воду з поверхневих і приповерхневих водоносних горизонтів пісковика і подавати її в бічному напрямку на оброблювані землі на різних рівнях.
Прикладом такого каналу є акведук Гадара (нині в Йорданії, 106 км його шляху лежить під землею):
Він був зведений по технології кяризу. Як ми бачимо нижче зі схеми, її особливість в вертикальних шахтах доступу до самого каналу з водою:
Весь тунель зроблений під нахилом, який й забезпечує достатній потік води. Також ця ж технологія дозволяла створювати охолоджені підвали, де зберігали продукти:
Один із каналів у Харзі, як зазначає історик Rhoads Murphey, було очищено у 1908 році як експеримент, і було отримано постійний потік води, достатній для зрошення 20 акрів (8 гектарів) сільськогосподарських земель. Закинуті римські колодязі набагато чисельніші в усіх оазисах, ніж ті, що використовуються нині.
Однак давайте ж подивимось на приклад іригаційної системи одного з районів Римської Африки. Наступний фрагмент взятий із дослідження Anna Leone [5], яке значною мірою спирається на археологічні знахідки. Для початку подивіться на картинку нижче, там по назвах можна орієнтуватись про яку частину цієї місцевості я веду опис:
Невелий акведук знаходився поруч з містечком CILLIUM. Цей водопровід брав воду з невідомого джерела в DJEBEL SEMMAMA та перенаправляв її у велику цистерну для подальшого розподілення на потреби району. Як виглядали римські цистерни можна побачити нижче (нині Туніс):
Але не тільки підземні джерела забезпечували регіон водою. Сектори під номером 1 та 3 мали на пагорбах водозбірні бази для збереження води з дощів. Хоча більша частина води в цей район надходила з підземних джерел, потоки від сильних дощів можна було збирати і перенаправляти, використовуючи як допоміжний ресурс. Також знайдені ірригаційні системи свідчать про використання їх як для потреб низини, так і для угідь, що знаходились на пагорбах.
Таким чином, завдяки відносно сприятливому клімату та розвиненій інфраструктурі, Римській Африці вдавалось мати розвинене сільське-господарство та високі доходи з реалізації продукції.
Цікаве доповнення про те, як римляни ще використовували воду: Був знайдений цілий комплекс водяних млинів, який мав потужності на 4.5 тони муки в день. Сама технологія зображена на картинці нижче:
А так виглядав приблизно сам комплекс, який розташовувався на схилі скелі:
Авкведуки подавали на нього воду, яка приводила до руху водяні колеса, що в свою чергу запускало механізм самого млина.
Нам невідомо скільки подібних комплексів було побудовано по всій імперії, але цілком ймовірно, що десь й в Північній Африці були подібні виробничі центри.
Експорт Римської Африки.
З I століття н. е. Рим дедалі більше залежав від імпорту зерна з Єгипту та Африки. Фактично, щороку протягом 300 років Північна Африка відправляла до Риму півмільйона тонн зерна, щоб нагодувати народні маси. За цей експорт провінції не отримували жодних трансфертів - це вважалося їхньою щорічною даниною Риму.
Таким чином, після того, як збирачі податків забирали свою частку, залишалося достатньо ресурсів для подальшого продажу закордон і заробітку. А якщо Ви пам'ятаєте красу цих міст, то можна з упевненістю сказати, що доходи з експорту були значними. На фоні цього згадується стара історія, про яку писала Louise Cilliers:
Цінність оливи ілюструє анекдот про селянина із Суфетули (прим. сьогоднішній Туніс): коли полководець арабів захопив місто він був вражений кількістю скарбів, що потрапили в його руки, тому він запитав звідки в них стільки багатств. Селянин, не знаючи що відповісти, озирнувся навкруги, немовби шукаючи якогось схованого предмета, а потім підняв оливку і, поклавши її перед полководцем, сказав йому, що цей маленький плід був причиною їхнього процвітання.
Примітка: Оливкову олію використовували для різних цілей по всій імперії - наприклад, для приготування їжі, мила і парфумів, а також, що важливо, як паливо для освітлення. Тому вона мала колосальний попит.
Археологічні дані [6] свідчать про те, що масштаби оливкових пресів і їхня загальна щільність у деяких регіонах Північної Африки значно перевищують ті, що зустрічаються в інших регіонах римського світу, і що вирощування та переробка оливок, без сумніву, були основним внеском в економіку Африки.
Ця мозаїка Dominus Julius, знайдена недалеко від Карфагена, дає гарне уявлення про заможне сільськогосподарське життя V століття н.е.: ми бачимо дім господаря, з баштами по кутах та купольною лазнею за ним; житлові приміщення розміщені на другому поверсі для безпеки; довкола дому - сад зі злаковими культурами й оливковими деревами, свійські тварини й птахи, слуги та сільськогосподарські робітники.
Звісно, далеко не тільки сільськимгосподарством відома була Римська Африка, авторка великого дослідження по Північній Африці Louise Cilliers виділяла:
- керамічне виробництво: по всьому Середземномор'ю вдосталь продавалася червона кераміка прозвана як «африканський червоний посуд» (African red slip ware); фактично, починаючи з II століття н. е., ця напіврозкішна кераміка (наприклад, лампи й вази) домінувала на ринках Західного Середземномор'я. Африканські лампи та амфори все ще користувались попитом навіть у VII столітті, незважаючи на економічний занепад в інших частинах римського світу:
- Ліси Мавретанії експлуатувались заради деревини, з якої робили найвишуканіші столи: Цицерону привезли один із них з Африки за непомірною ціною в півмільйона сестерцій.
- Мармур для будівництва також був дуже популярний він мав гарний жовтий колір з червоними прожилками (його також називали giallo antico), який використовували для оздоблення, наприклад, Пантеону в Римі:
- дороговартісний пурпурний барвник отримували з одного з видів морських равликів. Відомо про існування імператорської пурпурової фабрики на острові Менінкс (нині Джерба) за часів імператора Клавдія.
- Нумідійські коні, які часто трапляються в написах на перегонах у Римі, славилися в усьому римському світі. Також активно експортували диких тварин: пантер, левів, слонів (які вимерли до IV століття через надмірне полювання за слоновою кісткою), ведмедів й берберійських мавп, всіх їх використовували в амфітеатрі в Римі, а їхнє хутро було незмінно популярним товаром.
- Серед продуктів харчування, що відправлялись на експорт, важливе місце посідав інжир - він був важливим елементом у раціоні бідняків Африки. Також відомо про експорт груші, фініків, меду, гранат, солі та рибних продуктів (наприклад, солоний соус під назвою гарум).
Примітка: Рибна галузь взагалі була досить розвинена в імперії, відомо про масу своєрідних фабрик:
Людський капітал
Важко провести кількісні оцінки щодо людського капіталу в імперії, однак у нас є ціла маса фрагментів, які говорять, про те, що римляни розуміли його важливість.
Є чудовий приклад [7] записи в Lex Metalli Vipascensis, що регулює діяльність шахтарської громади у Vipasca (Алжуштрел, Португалія), міститься положення про звільнення шкільних майстрів від податків. Логічно, що навряд вони могли навчати когось, крім дітей шахтарів, плавильників і робочої сили, зайнятої на підсобних роботах у шахтарському поселенні.
Північна Африка не просто володіла високим людським капіталом, але й конкурувала своїми школами з визначними центрами імперії (Александрія, Рим, Афіни).
Письменник Апулей (початок ІІ століття), захоплено вихваляв освіту Карфагену. Сальвіан, християнський письменник із Галлії (початок V століття), також із великим захопленням відгукувався про якість шкіл у Карфагені до вандальського вторгнення; за його словами, у них викладали гуманітарні науки, грецьку й латинську літературу та філософію. Тому не дивно, що вже згаданий мною Августин, вивчав риторику і філософію в Карфагені.
Прихід вандалів (в середині V століття) порушив становище Африки як осередку культури, але не похитнув його остаточно. Дослідниця Louise Cilliers згадувала, що навіть вандальський поет Флорентін вихваляв місто: Carthago studiis, Carthago ornata magistris («Карфаген годиться для навчання, Карфаген годиться для вчителів»). Школи пережили вандальське завоювання. І римляни, і вандали навчалися в одних і тих самих класах.
У 534 році, одразу після повернення Африки в лоно імперії, імператор Юстиніан роздав окремі розпорядження щодо укріплення освітньої системи Карфагену.
Французький учений Guy Sabbah зазначив, що в період з 370 до 450 рр. н. е. найбільша кількість медичних праць, створених у римському світі, загалом, була написана чотирма авторами - Helvius Vindicianus, Theodorus Priscianus, Caelius Aurelianus та Cassius Felix - усі вони мешкали у Карфагені чи поруч з ним. Одна з головних причин такого “співпадіння” він повязував з чудовою системою освіти Північної Африки.
Гальський чернець V століття до н. е. Сальвіан із захопленням писав про школи Північної Африки, де викладали грецьку, латину і філософію. Guy Sabbah навіть припустив існування «африканської школи» лікарів і медичних авторів.
Карфаген Alma mater медичної еліти античності.
Медична література розквітла наприкінці IV і V століть, тоді як грецька мова була мовою, використовуваною з моменту зародження письмової медицини. Саме північноафриканські автори в IV столітті почали перекладати, адаптувати й узагальнювати грецькі медичні праці латиною.
Ці автори зіграли важливу роль у тому, щоб зробити праці старих майстрів доступними для всіх, хто особливо не знав грецької мови. Gargilius Martialis (220-270 рр.) був, імовірно, першим, написавши працю про сільське господарство та ветеринарію «Medicina ex holeribus et pomis», «Medicines from greens and fruits». Потім видатний лікар і проконсул (у 379 або 380 р.) Helvius Vindicianus (бл. 330-410 рр.) переклав та адаптував різні грецькі праці латиною, а також відправив імператорові Валентиніану I медичний трактат. Учень Vindicianus, Theodorus Priscianus, був добре відомий своїми трьома книжками Euporista, з яких третя книжка, Гінекологія, була відома навіть у Середні віки.
У V столітті Caelius Aurelianus (425-460 рр.) переклав латиною (нині втрачені) книжки “On acute diseases” та “On chronic diseases”, а також «Гінекологію», написану лікарем та гінекологом II століття Soranus. У цей самий період жив видатний лікар Cassius Felix (400-450 рр.), який написав відому роботу «Про медицину».
Крім видатних лікарів, Північна Африка відома і своїми медицинськими закладами. До сьогодні дійшли відомості з IV-V століттях про три лікарні: одна в Каламі, інші - в Карфагені. Загалом, по імперії лікарні з'явилися тільки в IV столітті нашої ери під впливом християнства. Госпіси, які спочатку називалися ксенодохіями і будувалися для розміщення прочан і посланців між різними єпископами (в основному у східній імперії), згодом також стали розміщувати знедолених і хворих людей, а згодом перетворилися на лікарні. До IV століття ксенодохії стали відомими установами і на Заході, зокрема тому, що імператор Юліан хотів відродити язичництво й тому намагався привернути новонавернених, засновуючи ксенодохії, конкуруючи з християнами.
Епілог. Вся ця краса архітектури, досягнень виробництва та, найголовніш,е історії видатних синів та доньок (про жінок нічого не відомо, але ми можемо припустити, що такі були, особливо коли знаємо історію Гіпатії Александрійської) закінчилась після вторгнення арабів. Їхні мечі знищили людей, а отари овець назавжди змінили лик сільського господарства регіону. Звісно, ті, хто вижили, продовжили творити на благо невдячної людської цивілізації. І тому окремі відголоски про цю перлину імперії ще доходили до вух на Заході Європи. Зокрема, Константин Африканський в ХІ столітті прибув до Італії з книгами по медицині. Саме цей син своїх земель згодом переклав арабські тексти та книги з імперського спадку, які були на той час недоступні європейцям. Однак навіть цей останній промінь згодом згас. Сьогодні Північна Африка це зовсім інший регіон, який нічим не схожий на свій образ імперського чи тим паче пунічного минулого. Від тих досягнень та променів науки нічого не лишилось. Можливо, колись цей регіон поверне собі славу, але спочатку йому прийдеться відмовитись від релігійних правил та побудувати інклюзивні інститути, проте це зовсім інша та нецікава вже мені історія, бо унікальна за всіма своїми ознаками Римська Африка згинула назавжди.
Підписатись на телеграм канал автора | Patreon
Джерела:
1. (Ключове джерело статті) Louise Cilliers. Roman North Africa Environment, Society and Medical Contribution. Amsterdam University Press. 2019.
2. Питер Хизер. Падение Римской империи. Версія книги з Google Books.
3. Rhoads Murphey. The Decline of North Africa Since the Roman Occupation: Climatic or Human?. Annals of the Association of American Geographers: Vol 41, No 2. 1951.
4. Corinna Rossi, Nicoletta De Troia, Andrea Pasqui and Antonello Migliozzi. Living in a fringe environment: three Late Roman settlements in the Kharga Oasis (Egypt's Western Desert). 2022
5. Anna Leone. Water management in late antique North Africa: agricultural irrigation. 2012.
6. Mattingly, D. J. & Hitchner, R. B. Roman Africa. An archaeological review. Journal of Roman Studies. 1995.
7. Alan Bowman and Andrew Wilson. Quantifying the Roman Economy: Integration, Growth, Decline? Oxford University Press. 2009.
