Знайомство з минувшинами через історії імператорів чи полководців може залишати поза увагою багато чинників, які впливали на їхні рішення. Таких як географія та епідемії, тому в цьому циклі статей я спробую заповнити цю прогалину.
Не є таємницею те, що аграрні економіки залежать від кліматичних умов. Це той випадок, коли все дуже просто: посуха чи раптове похолодання неминуче ведуть до падіння врожаїв, відповідно, помірний або теплий клімат до їхнього зростання. Тож коли відбувається порушення встановленої рівноваги – чекай біди.
Саме це і сталось приблизно в ХХІІ столітті до нашої ери, коли посуха атакувала Аккадійську державу і впродовж 300 років панувала на її землях та регіоні вцілому:
На пунктирній частині, яка знаходиться на Близькому Сході в Месопотамії, існувала Аккадійська держава, яка буквально висохла в добу зміни клімату. На сайті Yele University [1] ми можемо знайти невеличку статтю про дослідження стародавньої цивілізації. Там пишуть, що в 2200 році до н.е держава ослабла та за кілька десятиліть зникла з мапи назавжди. Після аналізу грунту та писемних джерел (глиняні таблички) археолог Єльського університету Harvey Weiss разом з колегами, прийшов до висновку, що різка зміна клімату спровокувала кризу в державі.
Аккад першим показав руйнівній ланцюг або “ідеальний шторм” при якому більшість древніх цивілізацій зазнавали руйнації або навіть знищення. Весь процес починався зі змін клімату. Спочатку наставала посуха або похолодання, що нищила врожай, прововкувавши голод, який в свою чергу загострював боротьбу за ресурси між елітами. Потім, вже під зовнішніми ударами, держава падала.
Ще однією цікавою роботою, яка показує взаємозв'язок кліматичних змін та людських цивілізацій, є дослідження професорки G. Margaritelli та співавторів [2]. Вони досліджували Середземномор'я та дерева для виявлення температурних аномалій за останні 7000 років. Отриманні дані виявили сильну кореляцію між змінами клімату та падінням людських цивілізацій впродовж стародавньої історії (“Катастрофа Бронзової доби”) та навіть Римської імперії.
Однак не поспішайте робити висновки, що географія усьому голова. Вона справді є важливим фактором, але не єдиним для пояснення успіху тих чи інших держав як минулого так і сьогодення в першу чергу тому, що багато цивілізацій знаходились у відносно однакових кліматичних умовах, але не всі з них досягли успіху.
Аби переконатись в цьому, ми можемо зазирнути до дуже цитованого дослідження Дені Родріка та співавторів [3]. Географія є важливим фактором, бо визначає клімат, доступ до природних ресурсів, поширення хвороб, транспортні витрати і тп. Тому вона має великий впливає на продуктивність сільського господарства та навіть багатство (забери у Московії ресурси, то Європейська історія позбавилась би головного зла). Проте як в контексті сьогодення, так і минулого не географія є тим чинником, який пояснює чому одні країни успішні, а інші ні.
Дені Родрік та колеги взяли три вибірки країн сьогодення: 64, 80 та 140. Провівши свої розрахунки, вони дійшли висновку, що саме якість інститутів краще за все пояснює різницю економічного розвитку між країнами. Ба більше, якість інститутів може безпосередньо впливати й на інтеграцію держави у світову торгівлю. Бо там, де царюють рівні правила (верховенство закону/незалежні суди) та розвинені інститути контракції, там і більша економічна активність, бо економічні агенти відчувають, що їхня діяльність захищина.
Примітка: Сюди ж можна додати і “Парадокс Лукаса”, який теж звертає увагу на якість інститутів.
В свою чергу Родрік та колеги визнають, що географія може впливати на якість інститутів. Зокрема, вони погоджуються з висновками роботи економістів Easterly, W., and R. Levine та їхнього дослідження “Tropics, Germs, and Crops: How Endowments Influence Economic Development”. Зокрема, що більш сприятливі умови клімату могли простимулювати розвиток якісніших інститутів.
До слова, можна сказати, що географія в контексті Римської держави (як доби республіки так і імперії) і справді могла посприяти створенню більш якісних інститутів, які зменшували трансакційні витрати для економічних агентів, але той ж Карфаген та держави Еллінів (греків) були у відносно схожих умовах, проте перемогу здобув лише Рим.
Римський кліматичний оптимум. Тоді було тепліше, ніж сьогодні?
Назвою в підзаголовку іменують кліматичні умови, які існували в добу панування республіканського та імперського Риму. В роботі G. Margaritelli та співавторів вони створили графік кліматичних умов різних частин Середземноморського басейну від Альборану (Марокко) до Егейського моря (Греція):
Як ми бачимо, графіки різних регіонів Середземномор'я ледве не зійшлися в період з 1 н.е. по 500 рік н.е. (сам оптимум тривав з 250 до н.е. по 400 н.е.). Саме в цей час на просторах імперії панував теплий клімат зі стабільними температурними умовами, який сприяв аграрній економіці. Цей факт підтверджують не тільки дані з регіонів Середземномор'я, але й з Атлантичного океану.
Додаткові дані, які відтворили по дослідженню дерев (дендрохронологія - досліджує кільця дерев) вказують, що в Європі з 50 року до н.е - 250 рік н.е. панував вологий, але теплий клімат:
Примітка: Щоб не отримати сильні локальні сигнали від одного або кількох дерев у конкретному лісі чи гірській місцевості, команда дослідників використовувала дані щодо тисяч дубів по всій Центральній Європі. Для реконструкції опадів було використано понад 7000 дубів у Франції та Німеччині.
З 250 року н.е і до падіння Західної Римської імперії (476 рік), відбулось збільшення кліматичних коливань, що ми і бачимо, як по графіку так і з джерелах тої доби. Наприклад, наступ більш волого клімату міг згубити врожаї, ба більше саме ці кліматичні примхи могли спровокувати війни за ресурси серед сусідів імперії. Але це вже інша історія.
Римський кліматичний оптимум був щедрим до жителів імперії і тому римляни могли вирощувати деякі культури та рослини там, де сьогодні, наприклад, набагато холодніше. Саме про це розповідають знахідки з міста Сагалассос, яке було розташоване в гірській місцевості Малої Азії:
З середини ІІІ століття до н. е. до середини VII ст. н. е. цей період був відносно теплим та характеризувався чергуванням сухих та вологих періодів. Це яскраво ілюструється великою кількістю римських/ранньовізантійських оливкових пресів і ваг на висоті до 1 400 м, тоді як сьогодні в цьому гірському регіоні понад 900 м надто холодно для вирощування оливок [4].
Якщо зазирнути на Північ імперії – до Британії, то там можна знайти чисельні факти існування розвиненої виноробної галузі римлян на Півночі Англії. Деякі з винарень були настільки великі, що могли давати 10 тис. літрів вина на рік [5]. Сьогодні британці продовжують римську традицію, але здебільшого на Півдні держави, де розмістились досить імениті винарні. Для прикладу відзначені чисельними відзнаками ігристі вина виробника Gusbourn з Гемпшира.
Примітка: Додам, що в другій половині ХХ століття у зв'язку з глобальним потеплінням частково виноградники повернулись і на Північ, але серце англійської винарні б'ється на Півдні.
На Півдні імперії, а саме в Африці, історик Rhoads Murphey, який написав своє дослідження про Північну Африку в середині ХХ століття писав:
“Загальний річний обсяг зерна, яке відправляється з усієї Північної Африки (прим. крім Єгипту) до Риму, було достатньо для того, щоб прогодувати близько 350 000 осіб” [6].
Примітка: В середині ХХ століття та навіть зараз ніякого розвинутого сільського-господарства в цьому регіоні немає. Ба більше, розвинена іригаційна система римлян використовується і по сей день або закинута.
Його робота особливо цікава, бо відкриває не тільки те, що клімат досить довго був сприятливим для отримання хороших врожаїв в Африці, але й привідкриває історію на те, що римляни звели чудову іригаційну систему, яка допомагала сільському-господарству вижити в добу посухи. Себто імперія була досить адаптивна до кліматичних викликів. До слова, саме руйнування в добу арабів іригаційної системи і пов'язують з занепадом сільського-господарства в регіоні.
Підкреслюю, що завдяки сприятливому клімату у римлян були колосальні запаси капіталу (землі) для розширення виробництва продуктів харчування. Це в свою чергу було одним з факторів імперії, що допомагало оминати “Мальтузіанську пастку”, як мінімум до початку “Чуми Антоніна”.
Примітка: Про “Мальтузіанську пастку” детальніше в цій статті.
Цікаве доповнення про сьогоднішню дискусію щодо змін клімату: Хоч температури в добу Риму в окремих регіонах Європи і були вищі ніж сьогодні (наприклад, Іспанія була гарячіша на 2 градуси), але не варто сприймати ці факти як те, що потепління, що насуває на світ сьогодні, є цілком природним або циклічним процесом. Маса досліджень говорить не тільки про вплив людини на клімат (СО2), але й те, що до “Промислової революції” регіони планети мали різну швидкість нагрівання чи остигання. Себто теплий клімат в Середземномор'ї та Європі були локальним явищем [7], а не глобальним. Це важливо розуміти, коли ми в цілому говоримо про кліматичні зміни. Також, якщо подивитись на температуру на планеті, то ми побачимо аномальний стрибок саме в нашу добу:
Важливо розуміти, що кліматичні умови на всіх землях імперії не були однаковими впродовж 500 років. Певна стабільність характерна лише в ранньо добу імперії (себто до кризи ІІІ століття). Наприклад, історик Kyle Harper [8] вказує на деякі документальні свідчення, які згадують посуху в Північній Африці вже в ІІ столітті нашої ери. Історик посилається до одного з древніх біографів імператора Адріана, що правив з 117 року по 138 рік:
"Коли він прибув до Африки, вперше за п'ять років пішов дощ, і за це Адріан став улюбленцем африканців"
Kyle Harper в своїй книзі також вказує, що віддаленим відлунням суворості тої засухи можуть слугувати ціни на пшеницю в Єгипті: з десяти підтверджених цін на пшеницю в римському Єгипті до Антонінової чуми найвищий показник було зафіксовано у 128 р. н.е. (лише за чотири роки до цього в тому самому маєтку пшениця продавалася на 25% дешевше).
Для боротьби з посухою в Африці імператор Адріан розпочав будівництво великого акведука, що доставляв воду в Карфаген. Простягнувшись загалом більш ніж на 120 км, він входить до числа найдовших водопроводів коли-небудь побудованих римлянами:
Додам, що акведук це не просто сама конструкція, яка спрямовує потік води це ціла маса додаткових споруд на кшталт басейнів та сховищ. Це була колосальна інвестиція в інфраструктуру у ту добу:
Широкомасштабні африканські посухи 120-х років н. е., можливо, були першими поштовхами кризи посушливості, яка охопить регіон протягом наступних кількох століть. Цей епізод - лише одне нагадування про те, що золотий вік ранньої імперії не усбди був періодом безтурботного спокою.
Однак римляни, завдяки ефективним ринкам, інфраструктурі та розвитку іригаційних систем в Африці та на Близькому Сході, вчились протистояти природі.
Управління ресурсами та протистояння голоду.
Так як одним з головних джерел палива в ту добу була деревина, масова вирубка була дуже поширена. Ліси розчищали під сільське господарство, а римська економічна машина споживала величезні обʼєми деревини як для будівництва, так і для палива. Самі римляни були свідками цієї величезної вирубки лісів і вважали її невід'ємною частиною процесів в цивілізації.
Проте згодом вони замислились, що безконтрольна вирубка веде їх до нестачі цілого ряду типу деревини, тому вони зупинились. Історик Kyle Harper згадує в цьому контексті цікаву історію:
"День за днем вони змушували ліси відступати в гори і поступатися своїм місцем обробленим землям". (...) Адріан був достатньо стурбований скороченням запасів довгомірної деревини, тому оголосив деякі сирійські ліси імператорською власністю задля контролю їхню експлуатації.
Цей приклад привідкриває нам ще одну важливу деталь минулого: римляни досить непогано управляли ресурсами. Не усюди їм це вдавалось, але вони намагались раціонально підходити до своїх потреб та можливостей природи.
Для управління ризиками примх природи римляни вибудувати цілу мережу зберігання продуктів харчування з масою постачальників та виробників, аби посуха в тому чи іншому регіоні не поставила імперію на коліна.
Найвідомішою системою стійкості було продовольче постачання Риму. Залишки монументальних громадських зерносховищ (хореум), у яких зберігалися запаси продовольства метрополії, досі вражають уяву:
Наприклад, Хореум Galbae в Римі використовувалося не тільки для зберігання зерна, а й оливкової олії, вина, одягу і навіть мармуру. Horrea Galbae мало 140 кімнат (тільки на рівні землі) загальною площею близько 21 тис. кв. м². Обсяг сховищ у громадських складах можна оцінити на основі згадок про Септимія Севера, коли він, помираючи (211 р. н. е.), заявив, що залишає місто з достатньою кількістю їжі, щоб утримати мільйонне населення упродовж 7 років. Менша, але подібна хореа була побудована для кожного римського міста, містечка чи фортеці по всій Римській імперії [9].
Kyle Harper в книзі пише, що у ІІ близько 200 000 громадян Риму щомісяця отримували по 5 модій пшениці - це становить 80 000 тонн пшениці на рік тільки на суспільні потреби. Щоб нагодувати мільйони столичних ротів, море перетинала ціла флотилія глибоководних суден-зерновозів. Сигнальні човни в авангарді олександрійського флоту були видовищем, яке приводило радісні натовпи до берегів Італії, щоб подивитися на їхнє прибуття. Але найприкметніше, що перевезення зерна до Риму залишалося в приватних руках: купці отримували субсидії на перевезення зерна до міста, але в зерновий ринок була закладена така стійкість, що в період розквіту імперії Рим можна було прогодувати без застосування складної системи реквізицій (проте, Єгипет платив зерном свої податки).
В свой монументальній праці “The Roman Market Economy” історик економіки Peter Temin якраз досліджував ринкову економіку імперії. За його даними [10] принаймні половина пшениці, імпортованої до Риму за часів Августа, а можливо, і більше, була ввезена “підприємцями” того часу. Він посилається до одного з істориків, що стверджував, що частка зерна, ввезеного до Риму для Cura Annonae (державне підприємство імперії, яке забезпечувало Рим зерном), була приблизно 15%, що робить приватну частку сильно переважаючою.
Ба більше, Peter Temin, аналізуючи поведінку цін та писемні дані прийшов до висновку, що ринок зерна (ячмінь, пшениця і тп) більшість часу ним керувався виключно попитом та пропозицією. Втручання уряду у ціни відбувалось лише в часи турбулентності. До слова, Рим був не першим, який покладався на риночок, багато років до цього еллінський Вавилон також забезпечувався приватними постачальниками. Як доказ, він наводить вцілілі записи цін на зерно в Вавилоні (ячмінь):
Ціни в Вавилоні на вовну:
Період 464 рік до н.е. по 74 рік до н.е. це доба коли місто було підконтрольне спочатку імперії Ахеменидів, а потім після війн Діадохів перейшло до імперії Селевкідів (еллінська династія, засновником якої був діадох Александра Македонського на ім'я Селевк).
Тепер давайте подивимось на графік цін на єгипетську пшеницю. Зазначу, що як не дивно, але даних по цінах Риму не настільки деталізовані, як по Вавилону (краще збереглись в силу обставин). Однак, ми знаємо, що після Антонінової чуми імперія потонула в інфляції, й ці обривисті дані, що на графіку нижче й справді реагують на цей фактор, якщо дивитись на тренд:
Коливання, які ми спостерігаємо на всіх графіках чудово співпадають з політичними та фінансовими кризами, кліматичними змінами та іншими катаклізмами, які впливали на сторону пропозиції товару. Фактично перед нами й справді класична поведінка ціни, яка реагує на ринкові сили.
Якщо повернутись до державного підприємства Cura Annonae, то вона активно покладалась на приватних перевізників. Що нам говорить про досить розвинений ринок вантажних перевезень (просто уявіть потреби міста з мільйонним населенням). Cura Annonae укладала договори з приватними товариствами на поставку пшениці, а також пропонували купцям брати участь у цьому процесі.
Стимулами для залучення приватних перевізників були державні привілеї. Наприклад, імператор Клавдій різними способами винагороджував купців, які використовували власні кораблі, що перевозили щонайменше 10 000 модій, для імпорту зерна до Риму протягом п'яти років. Якщо купець був громадянином, він звільнявся від Закону Папія-Поппея, який карав бездітних. Якщо купець був жінкою, вона могла скласти заповіт без втручання опікуна-чоловіка. А якщо купець не був громадянином, йому надавалося громадянство. Згодом вже імператор Адріан розширив ці привілеї.
Цікаве доповнення про роль еліт: Окрім ринку та втручання уряду ще одним стабілізатором ринку пшениці виступали еліти. Зокрема, історик Kyle Harper в своїй книзі наводить ще один цікавий момент. У класичних містах існувала сильна ідеологічна настанова на те, що багаті люди вкладатимуть свої кошти у видимі суспільні блага. Ми дізнаємося про вельможу з римської Македонії, який обіймав посаду верховного жерця: власним коштом він ремонтував дороги, влаштовував ігри та змагання для народу, спонсорував полювання на звірів і гладіаторські бої; що особливо показово – він продавав зерно за ціною, нижчою від ринкової, в часи гострої потреби.
Епілог. Ми майже не можемо зробити ніяких кількісних оцінок імперії, бо у нас не вистачає даних, тому наші знання фрагментарні. Тим не менш, ці фрагменти складають враження, що перед нами держава абсолютної величі, яка придумала все до деталей, яка вміло використовувала свій час та природу, ефективно застосовувала принципи “ризик-менеджемнту”. Здається, що може бути не так? І тут на допомогу нам прийдуть археологічні дані, які повідають про хворобливе населення, епідемії та жахливу антисанітарію. Наступного разу зазирнемо на інший бік цієї золотої монети.
Підписатись на телеграм канал автора | Patreon
Джерела:
1.
2. G. Margaritelli, I. Cacho, A. Català, M. Barra, L. G. Bellucci, C. Lubritto, R. Rettori & F. Lirer. Persistent warm Mediterranean surface waters during the Roman period. 2020.
3. Dani Rodrik, Arvind Subramanian & Francesco Trebbi. Institutions Rule: The Primacy of Institutions over Geography and Integration in Economic Development. Journal of Economic Growth. Volume 9, pages 131–165. 2004.
4. Eva Kaptijn. The impact of climate on daily life. 2012.
6. Rhoads Murphey. The Decline of North Africa Since the Roman Occupation: Climatic or Human?. Annals of the Association of American Geographers: Vol 41, No 2. 1951.
7. Raphael Neukom, Nathan Steiger, Juan José Gómez-Navarro, Jianghao Wang & Johannes P. Werner. No evidence for globally coherent warm and cold periods over the preindustrial Common Era. 2019.
8. Kyle Harper. The Fate of Rome Climate, Disease, and the End of an Empire. Princeton University Press. 2017.
9. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D1%80%D0%B5%D1%83%D0%BC
10. Peter Temin. The Roman Market Economy. Princeton University Press. 2013.
