Це історія про травматичне дитинство, це історія про маніяка, вбивцю, садиста, некрофіла і брехуна, який жив у післявоєнній Америці.
І ні, я не любителька моторошних історій, просто це дуже цікавий кейс, який я вважаю, варто розглянути і зробити висновки.
Страх і брехня.
Тед народився у 1946 році, свою матір він вважав своєю сестрою десь до шкільного віку. І ні, вони не були в розлуці, вони спілкувались все життя. І ні, вона не народила його дуже рано, їй було 22 роки, коли народився Тед. А чому ж тоді свою маму можна вважати своєю сестрою? Ну, якщо коротко, то дідусь і бабуся дуже були релігійні і соромлячись позашлюбної вагітності дочки, виховували його як рідну дитину, тобто заміняли йому маму і тата, а мама була як сестра. Отак от. Тед в 3 роки мав незвичайне захоплення від гри з ножами. Перші дзвіночки чи чому з дитиною не говорили, може не цікавитись ним?
Дідо бив його та матір регулярно. Цікаво, чи відчував він від цього сором?
Коли Теду було 5 років - мама збирає Теда і вони втікли до родичів - у Вашингтон. Там його всиновив офіційно новий чоловік мами - Джоні Банді і дав своє прізвище. Він був кухарем у лікарні. Теду він не подобався, Тед його зневажав: «він не дуже розумний і мало заробляє».
Йому не цікаво було з однолітками, бо в нього інші проблеми в цьому житті. Йому до душі шукати порнографію на смітниках і підглядати за жінками у вікно. Він добре вчився в школі. Був дуже здібним. Але його дитинство розвило в ньому емпатію: мені здається, коли дитина росте в нестабільності і фізичному насиллі, мозок дитини шукаючи безпеки починає відчувати людей більш глибше, щоб бути на пару кроків вперед, втертись в довіру, контролювати ситуацію. Далі він вивчився на психолога і був успішним в цій сфері. Також він працював на гарячій лінії для суїцидників. Ще поступив на юридичний факультет, але не продовжив навчання. Здавалось би, от він - розумний і заробляє багато. А він знайшов справжню свою пристрасть - вбивати жінок.
Де він знаходив жертв і що з ними робив.
В нього була машина - Volkswagen Beetle 1968 року. Він знімав переднє сидіння і ховав його на заднє сидіння, або в багажник, щоб залишити порожній простір на підлозі, щоб його жертва могла лежати поза полем зору, коли він їде. Пасажирське сидіння(або місце під нього) ще прозвуть “місце ада”, бо там їхали напів притомні, зв’язані, побиті жертви.
Він часто носив руку в перев’язці або ногу в фальшивому гіпсі та ходив на милицях. Потім він використовував свою вдавану інвалідність, щоб переконати своїх жертв допомогти йому нести книги або вивантажувати предмети з його машини(наприклад, парусник).
Він також був відомий тим, що видавав себе за авторитетних осіб, таких як поліцейські та пожежники, щоб завоювати довіру жертв перед нападом.
Деяких жертв він забирав додому, і спав (і в прямому, і в переносному сенсі)з трупами, поки сморід від них ставав нестерпним. З когось робив попільнички(з черепів).
Як його заарештували.
Коли кількість загиблих зросла, а описи свідків поширились, кілька людей зв’язались з владою, щоб повідомити про Теда як про підозрюваного. Однак поліція постійно виключала його з-поміж підозрюваних, здавалося би, через чесний характер та чітку зовнішність. Він міг бути непоміченим, навчившись не залишати фактично жодних доказів, які можна було б відстежити за допомогою все ще рудиментарних методів криміналістики 1970-х років.
Ну, взагалі, його кілька разів ловили він знову втікав. Один раз після втечі у 1977 році він зміг дістатись до Флориди та продовжити вбивства. Він зґвалтував або вбив ще щонайменше шість жертв, п’ятьох з яких були студентки Університету штату Флорида. А зловили його, коли він порушив правила дорожнього руху у 1978 році.
І так, його основні жертви були студентки, але ніби то була одна 12 річна жертва.
Смертна кара.
Його матір не вірила, що її син здатен на ці всі жахливі злочини, поки він сам не зізнався. Також він мав дружину, яка йому теж вірила, виправдовувала, і ще він мав маленьку доньку.
Але пам’ятаєте, я на початку писала про страх і брехню? Так от, він брехав постійно і всім, і були люди, натовпи людей, що йому вірили, що він невинний. На кожне вбивство - він мав причину, кожна смерть за його словами була за щось. Також він казав, що він такий, бо банально передивився порно. Офіційно на ньому 30 вбивств, але ж ми розуміємо, що їх набагато більше.
Чому його бабуся і дідусь брехали йому, що він їх син? Бо соромно, страх і брехня.
Чому він брехав про себе, і для місцевих був ідеалом, з чесним характером і йому всі довіряли? Бо страх і брехня.
Чому він продовжував брехати, навіть вже перед стратою? Бо страх і брехня.
Він не боровся зі своїми вадами, він боровся тільки з жінками, коли їх зв’язував, мучив і вбивав. Він був слабий. Слабий морально і слабий на голову.
Якось я намагалась собі пояснити, от чому люди взагалі брешуть? І от власне і вийшла на те, що за брехнею в більшості випадків ховається страх.
Страх, що не зрозуміють.
Страх, що засудять.
Страх, що покарають.
Страх, бути не таким як всі, або навпаки.
Його стратили на електричному стільці і що найжахливіше, в нього була своя армія фанаток, які йому далі вірили. Вони продовжували роками писати і надсилати листи на його адресу. Де писали, що його не так зрозуміли, що це все неправда, зізнавались в любові і хотіли б мати від нього дітей.
Немаленький вклад в це зробили і тодішні ЗМІ. Вони завжди робити акцент на тому, що він гарний, що симпатичний і напевно це і підгодовувало його шанувальниць. Думка, повторена безліч разів в’їлась їм у підкірку і очаровані його прихильниці вже не бачили нічого.
Висновок.
Моторошно було читати про історію Теда Банді. Але ця історія має навіть сьогодні вчити суспільство починати з себе, бо ми тут торкнулись не тільки історії підсмаженого Теда.
Курси самооборони . Це перше, про що я подумала, ознайомившись з цією історією. Всі мають знати пару прийомчиків аби змогти когось вирубити якщо що. Ще я бачила в одному телефонному додатку(жіночому календарі) кнопку тривоги, типу сигнал до поліції, якщо тебе раптом везуть не в той бік, або тобі хтось загрожує. Також прям на вулицях українських міст, до речі, зараз встановлюють такі кнопки.
Виховання. Все починається з виховання, в яких умовах росте дитина, хто з нею і про що говорить, як їй показують цей світ і можливості в цьому світі.
Довіра. Кому і головне чому ми маємо довіряти, чому зовнішність оманлива і треба дивитись глибше, саме дивитись, знявши рожеві окуляри, бо “він гарний, розумний і харизматичний”.
Відвертість і зізнання. Зізнатись, собі та комусь ще(бажано спеціалісту) що з тобою щось не так, що маєш проблеми, схильності. Це не слабкість. Почати боротьбу зі своїми тарганами - це сила.
Відповідальність. Відповідальність тих, хто розповсюджує і виголошує інформацію. Не окей романтизувати цю історію і закріплювати заголовками типу “улюбленець Америки”, “прекрасний, але жахливий”, “американська ікона”, “звабливий і там ще якийсь”. Здається, про нього є багато фільмів і навіть на Netflix. Ще не дивилась і мабуть не захочу, краще подивлюсь щось, що мені надасть натхнення, енергії, нових ідей, в цій історії і так все ясно.
