В цьому циклі статей я буду розповідати про представників еліт, які, спираючись на свої чесноти, змінювали образ власних держав. Кожен з цих героїв має свої переконання, історію та місце, з яких я буду підсвічувати лише окремі, але найважливіші складові їхнього образу. Зокрема, які чесноти могли допомогти їм змінити лик своїх держав, подарувавши їм велике майбутнє.
Ця стаття є моїм маленьким внеском в україномовний інтернет. Вона розповість Вам про унікальний образ греко-індійського царя Менандра І Сотера.
Греко-індійське царство. Нариси держави.
Про появу греків в Центральній Азії та Індії я писав в окремій статті, тому хто хоче дізнатись про такий елліністичний феномен як Греко-Бактрійське та Греко-Індійське царство, то дивіться тут:
В двох словах: греки жили на просторах Персії ще задовго до завоювань Александра Македонського. Після ж приходу македонців і створення поселень для ветеранів грецька діаспора почала зростати та навіть зуміла заснувати власні держави в Центральній Азії та Індії.
Цікавий факт, що деякі міста засновані Александром потрапили на сотню років під владу індійської імперії Маурїв. Цар Ашока в своїх едиктах про поширення і патронаж буддизму залишив напис грецькою мовою в Александрії-Арахосії, яку тоді контролювала його держава.
Аби у Вас сформувалось уявлення про масштаб греко-індійської держави або “Білої Індії”, як їх називали парфяни, я пропоную Вам познайомитись з описом столиці греко-індійського царства Євтидемії очами індійців:
Є в країні грецькій, багатій поселеннями, місто під назвою Сагала (прим. так індійці називали Євтидемію); (...)
майстерно збудовано; не страшні йому недруги та вороги, не загрожує йому облога; його стіни й сторожові вежі збудовані вигадливо міцно; ворота з надбрамними баштами - найпрекрасніші з прекрасних; білокам'яною стіною обнесений і ровом глибоким обведений царський палац;
дороги, вулиці, розвилки, роздоріжжя правильно прокладено; повні торгові ряди чудовими й різними товарами, розкладеними на продаж; під сотнями навісів нужденним роздають дари; сто тисяч чудових будівель, що виблискують, як Гімалайські гірські вершини, прикрашають місто; слонами й кіньми, пішоходами й колісницями запружені вулиці; багатолюдне місто, сповнене вродливих чоловіків і жінок.
Тут збираються у всіляких науках знавці, живуть тут вчені чоловіки; тут торгують різними тканинами - бенареськими, котумбарськими та іншими; тут повітря наповнене пахощами безлічі пишних квітів і ароматних товарів, розкладених на продаж; тут самоцвітів дорогоцінних вдосталь; у торгових рядах, розташованих по країнах світу, купці - торговці коштовностями розкладають свій товар; сріблом і золотом, каршами і каршапанами ними вулиці мостити можна; осяяні комори блиском скарбів; багатства в надлишку накопичуються, засіки і комори повняться, їжі в достаток; усіляких страв - твердих, м'яких і рідких, напоїв і змішаних - тут можна покуштувати; видом місто подібне до Країни північних куру, хлібом багате, як Алакаманда, божественний град…
Джерело: Вопросы Милинды. Академия наук СССР. 1989. С. 64
Розбудова столиці та велетенської держави на Півночі Індії лежала на плечах Менандра І Сотера в середині ІІ століття до нашої ери. При цьому самі елліни та елінізовані ними скіфські династії (кушани, кшатрапи) проіснували на цих землях ледь не до V століття нашої ери. Тобто фундамент закладений Менандром протримався понад 600 років. Зокрема, в буддійському храмі (печера Карла), що була зведена в І - ІІ столітті нашої ери є написи подяки жертводавцям серед яких були (yavanasa) греки, а сам храм зведений під еллінським архітектурним впливом:
Саме по причині масштабу особистості та свідченнях про нього я починаю цикл про образ еліт. Просто уявіть рівень виклику для потомка європейців, чиї предки сотні років тому прийшли на землі Бактрії, а потім і до Індії, де збудували власні держави. При цьому ця держава не розтворилась етнічно та культурно, а зуміла знайти баланс, залишаючи риси еллінізму та зберігаючи місцеве багатоманіття. В таких умовах досягнути успіху є справжнім дивом, тому одразу виникає питання, ким же був Менандр?
Менандр І Сотер.
Важливе застереження: При розгляді його постаті варто враховувати контекст часу в якому жив цар.
Я не буду зупинятись на подробицях біографії, бо вона дуже неточна. Є свідчення, що він був царського роду, за іншими свідченнями він був полководцем одного з греко-бактрійських царів. Для нас важливо, що він правив землями в Північній Індії впродовж 35 років, можливо, і більше (165-130 роки до н.е.).
Менандр або, як його іменують індійці, Мілінда єдиний герой з європейським корінням, хто зробив колосальний внесок у розвиток буддизму. Книга з ним є 18-тою у складі священних текстів Кхуддака-нікая, яка називається “Питання Мілінди” саме вона й стане головним джерелом про історію царя. Унікальність цього твору в тому, що вона зберегла його розмову з індійським мудрецем (монахом) Нагасеною. Вона дивом збереглась і пережила гоніння з боку імперії Гуптів, яка переслідувала буддистів та насаджувала індуїзм - релігію, де домінують токсичні релігійні правила над світськими законами (кастова система).
Цікавий факт, але панування греків на Півночі Індії та їхня підтримка буддизму подарувала цим землям сотні років розвитку та людської гідності, бо після падіння вже елінізованих скіфських родів, а разом з ними і панування буддизму, на цих землях почався шлях Індії до того образу, який нам відомий й нині. А саме колосальний токсичний спадок кастової системи, який не дав колись перлині Азії вирватись з бідності.
Але повернімось до самого Менандра. Нам відомо про нього не тільки зі згадок в західних джерелах, але й індійських, які не були знищені. Зокрема, “Yuga Purana” нам розповідає, що армії греків та індійців захопили майже всю Північну Індію, а масштаб тих походів був співмірний з вторгненням Александра у Бактрію та Індію. Таким чином цар не просто розширив кордони держави, але й приносив з собою свої правила та порядки.
Цікавий факт про джерела: Багато з них були знищені ще V столітті нашої ери, коли імперія Гуптів (індійці) захопила Північну Індію. Вони сповідували ненависть до греків, персів та скіфів і знищували про них будь-які згадки та пам'ятки.
Проте не завойовницькі війни роблять з Менандра образ еліт, а чесноти та те, як він мислив і чим цікавився. Тому не даремно після його смерті індійські та грецькі міста в долині Інді затіяли суперечку, де буде спочивати його прах:
всі міста, виконавши за звичаєм похоронні почесті, затіяли суперечку про його останки, що насилу закінчилася угодою, за якою вони розділили на рівні частини попіл, і всі спорудили надгробні пам'ятники цьому цареві... - писав античний історик Плутарх в роботі Moralia. Praecepta gerendae reipublicae.
У цьому вшануванні є віддзеркалення релігійного забарвлення до покійного, що означає сприйняття його як чакравартіна - праведного царя-покровителя буддизму. Однак не варто сприймати його як релігійного фанатика, навпаки його діалоги показують нам людину, що шукала відповіді: сенс життя, чому варто чинити добро та багато іншого. Ба більше, те, що він, можливо, прийняв буддизм є чудовим прикладом шукача відповідей, який знайшовши їх, зробив свій вибір.
Ще одна цікава примітка: Хоч Менандр і став частиною буддійських текстів, його монети все ж берегли в собі грецькі образи, зокрема Афіни:
Монети Менандра І були знайдені навіть на Британських островах, а одну з них знайшли в обігу на ринку Індії в ХХ столітті.
Його спадкоємці також брали собі за покровительку саме Афіну:
Проте можна знайти монети з будиськими символами (колесо Дхарми), що може свідчити про прийняття буддизму або про повагу до підданих, хто сповідував цю релігію.
Важлива риса Менандра була в тому, що він постійно розмовляв та обмінювався думками з вченими своєї доби. Зокрема, в його добу він культивував диспути на філософські теми з популярними монахами та філософами. Це відображено в книзі “Питання Мелінди” словами самого царя:
"Як добре в місячну ніч! До якого б шрамана чи брахмана піти нам сьогодні, питання поставити? Хто зможе зі мною поговорити, сумнів мій розвіяти?"
При цьому самі розмови відбувались на одному рівні, себто Менандр не користувався перевагами свого титулу. Це можна побачити в розмові з одним з головних героїв “Питань Мелінди” монахом Нагесеною.
Цар мовив: - Поважний Нагасена, ти будеш зі мною розмовляти?
- Якщо ти будеш розмовляти по-вченому, царю, то буду, а якщо будеш розмовляти по-царськи, то не буду.
- А як, шановний Нагасена, розмовляють вчені?
- У вченій бесіді, государе, противника заплутують твердженнями, він виплутується, висуває спростування, робляться зустрічні ходи і вчені при цьому не сердяться. Ось так, царю, розмовляють учені.
- Ну а як, шановний, царі розмовляють?
- Царі в бесіді відстоюють якесь своє становище, царю, а тим, хто їм перечить, наказують дати палкою: дайте-но, мовляв, такому-то палками. Ось так, царю, царі розмовляють.
- Будемо, шановний, розмовляти по-вченому, а не по-царськи.
Цей фрагмент діалогу показує нам, що Менандр цілком толерантно відносився до таких сучасних понять як свобода думки та слова. При цьому, якщо хтось сам вже вирішить почитати “Питання Мелінди”, то хоч поважний тон до царя і зберігався, але по суті Нагасена спростував багато тверджень царя, при цьому він не поніс ніякої за це відповідальності. Якщо порівняти це з сьогоденням, то знайдеться мало політиків, хто піде на подібну розмову. В той же час Менандр цього не боявся, а вважав, що свої переконання варто постійно перевіряти та вдосконалювати.
Зокрема, деяких з вчених та публічних ораторів своєї доби він ловив на протиріччях і ставив під сумнів їхнє учення. Пропоную прочитати один з таких розмов царя Менандра:
І цар Мілінда сказав Маккхали Госале:
- «Чи існують, шановний Госала, добрі й недобрі діяння? Чи є у діяннях праведних і неправедних плід, наслідки?»
— «Ні, повелителю, добрих і недобрих діянь, немає у діянь праведних і неправедних плоду, наслідків. Ті, що на цьому світі кшатрії, повелителю, ті і на тому світі стануть кшатриями; хто на цьому світі брахмани, вайші, шудри, чандали, пукуси, ті й на тому світі стануть брахманами, вайшами, шудрами, чандалами та пукусами. До чого тут добрі й недобрі діяння?»
— «Але якщо, шановний Госале, ті, хто на цьому світі кшатрії, брахмани, вайші, шудри, чандали, пукуси, і на тому світі стануть ними ж, то ні до чого й здійснювати благі та неблагі справи. Тоді, шановний Госале, ті, хто на цьому світі безруки, і на тому світі стануть безрукими; безногі стануть безногими, безносі та безвухі стануть безносими та безухими?»
На це Госала змовчав. І цар Мілінда подумав:
– «На жаль, порожньо на материку Джамбу, на жаль, одна балаканина на материку Джамбу! Немає тут ні шраману, ні брахмана, хто зміг би зі мною поговорити, мій сумнів розвіяти!»
Таким чином цар Мелінда намагався показати, що у діянь є свої наслідки, тому ті оратори, що проповідували подібні ідеї, глибоко помилялись та несли в думки людей токсичні настанови.
Якщо піти трішки далі і розвинути ідею Менандра, то можна побачити ще один цікавий момент. Зокрема, нині мало хто звертає увагу, але добрі справи чи взаємодопомога між незнайомим людьми підвищують довіру, а вона зменшує трансакційні витрати в економіці. Соціальний капітал людини чи торгової гільдії тієї доби дуже сильно впливає на укладення угод, ціну і тп. Тому цікавим співпадінням є те, що найбільша золота монета античності була створена саме греками в Центральній Азії/Індії.
Ще одна цікава розмова в якій Менандр атакував мудреців своєї доби була з Аюпалою. Зокрема, мова зайшла про життя відлюдників-монахів, які в минулому житті були грішниками. Аюпала звертав увагу, що життя відлюдників керується масою порядків, що змушували їх дотримуватись певної дієти та інших обмежень. Однак цар не бачив в цьому спокутування вини за минулі гріхи:
- Тоді, вельмишановний Аюпала, від твого відходу немає ніякої користі. Напевно, відлюдники відрікаються від світу через гріхи, скоєні в минулому народженні, і навіть наражаються на додаткові обмеження, пов'язані з тією чи іншою аскетичною практикою, наприклад, носять тільки ганчір'яний одяг, їдять тільки один раз на день або не лягають спати. У цьому немає ні чеснот, ні гідності, ні праведності життя!
В цій відповіді я б звернув Вашу увагу на те, що Менандр не бачив в їхніх діях бажання спокутувати гріхи, якщо такі, умовно, в них були. Звісно, згодом за рахунок вже розмови з Нагасеною деякі його позиції будуть скориговані для правильного відображення буддийских порядків. Однак ця розмова знову-таки показує, що Менандр скоріш за все одобрював, якби монахи своєю спільнотою приносили користь жителям, яким буцімто в минулому житті вони могли принести горе, наприклад, вчили грамоті, допомагали в адміністративній роботі тощо, таким чином виступаючи за стимулювання соціального капіталу серед своїх підданих.
Епілог. Важливо підкреслити, що ця стаття не для того, аби передати історію Менандра, як її бачать у буддизмі. Зазначу, що за різними оцінками вчених лише перші дві книги в “Питання Мілінди” можна віднести до розмови грека та монаха, а в наступних книгах Менандр стає справді Міліндою і від грека там вже нічого не залишається.
Тим не менш, образ Менандра дає нам розуміння, що еліта повинна вести діалог з громадськістю та її лідерами. Бо саме завдяки таким розмовам царя він зумів побудувати систему, в якій колесо дхарми (символ Буддизму) існувало поруч з богами Греції. Систему, яка не подавляла індійську ідентичність і підтримувала багатоманіття. Систему, де передача знань та їхнє зберігання дозволило грекам жити на цих землях ще 600 років.
Менандр І Сотер вчить нас, що еліта це не недосяжні боги, які контролюють економіку та політику, а люди, хто користуючись владою та ресурсами ініціює важливі розмови, проводить дискусії, шукаючи кращі рішення для земель, які вони поділяють з тими, хто їх населяє.
