Це маловідоме протистояння по-справжньому вражає. Просто уявіть що в ІІ до н.е. ханьці (китайці) зіткнулись з еллінами (греками) у війні за право володіти “небесними скакунами” на землях Центральної Азії. Звідки на далеких від Еллади просторах взялись греки та що ми не знаємо про ту добу? В цій статті я обіцяю Вам мандрівку по маловідомих сторінках історії.
На превеликий жаль, джерел про ті події ми маємо вкрай мало, тому в цій статті я для Вас буду збирати пазл після якого ми дізнаємось наскільки мій заголовок є правдою або перебільшенням.
Що ж починаєм…
У 1966 році під час розкопок дуже древнього міста знайшли цей камінь з грецьким текстом:
На одному з фрагментів ми можемо прочитати відому Дильфійську максимуму (147 афоризмів/мудростей Аполлона):
У дитинстві вчись благопристойності; В юності вчись керувати пристрастями; У зрілості вчись справедливості; У старості вчись бути мудрим порадником; А коли дійдеш кінця помирай без журби.
Здавалось би, що тут такого? Однак уявіть здивування археологів, коли вони прочитали еллінський текст, знаходячись не в Середземномор'ї чи ба навіть Україні на руїнах якоїсь Олівії, а на землях Північного Афганістану…
Мої публікації з іншої рубрики “Жінки в історії”:
Жіноча лейбгвардія індійських царів. Амазонки. Жіночий підрозділ античності.
Найстрашніший ворог Риму. Королева Боудіка. Войовниця іценів.
Богиня Македонії - Олімпіада Епірська. Мати Александра Македонського – вбивця царя Філіпа?
Клеопатра Македонська. Принцеса в золотій клітці.
Греки в Центральній Азії. Звідки прийшли?
Для багатьох це прозвучить дивно, але греки в Центральній Азії жили ще з доби царя царів Ксеркса. Саме він на початку V століття до н.е. переселив жреців Бранхідів з Мілету, які приймали участь в розоренні Дідімів, (священного для еллінів місця) до Бактрії таким чином захистивши їх від помсти. Цю історію описує немало античних істориків, зокрема, Курций Руф та Страбон, роботи яких є одними з основних джерел про подвиги Александра Македонського. Саме він зустрів потомків Бранхідів в Центральній Азії в другій половині IV століття до н.е. Причому за свідченнями істориків вони зберегли мову та культуру.
У книзі “The Greeks in Asia” професора археології John Boardman з Lincoln College, Oxford зазначає, що еліни глибоко проникли в імперію Ахеменідів (Персія). Зокрема, перси селили грецьких заручників та полонених у найвіддаленішу частину імперії, а саме до Бактрії (нині Афганістан - Центральна Азія):
Нам невідомо, яка кількість греків там проживала, але можна припустити, що вони мали свої відносно ізольовані поселення. Однак далеко не тільки ці свідчення говорять нам про присутність еллінів на далеких від батьківщини землях. В книзі того ж професора він наводить багато археологічних свідчень, що говорять про присутність грецьких ремісників та робітників, що особливо видно по залишках архітектури, до яких явно докладалась їхні рука:
На додачу були й грецькі робітники, що лишили після себе цікаві графіті в столиці імперії персів – Персеполі ще до появи там військ Александра:
Але всі ці значущі памятники відходять у тінь перед добою розквіту еллінської цивілізації в Центральній Азії. Він настав одразу після вторгнення Александра Македонського, який завоював всю Персію (грецька назва, перси іменують себе Іраном). На своєму шляху величний македонець засновував нові міста, де лишав не тільки гарнізони, але й грецьких колоністів. Таким чином весь регіон вступив у нову для себе добу, де еллінські образи будуть впливати не тільки на всіх сусідів, але й залишать після себе масу пам'ятників архітектури, нумізматики і тп, що стануть прикрасою для всієї доби Античності.
Але повернімось до Александра: як нам відомо, він помер в молодому віці і його державу розділили між собою діадохи:
Всі вони продовжили політику Александра, який селив ветеранів своєї армії на завойованих землях. Фактично в цей період кількість еллінського населення в Центральній Азії, cкоріш за все, значно зросла, аби стати опорою македонської влади в регіоні.
Логічно може виникнути питання, що забули греки на краю світу, що їх заманювало в Бактрію та Согдіану? Це питання абсолютно логічне, коли нині той ж Афганістан та його сусіди, м'яко кажучи, економічно відсталі та є територіями де царює насилля та домінують релігійні правила. Але так було не завжди: в добу Ахеменідів та Александра цей регіон був одним з найбагатших. Ба більше, він був не тільки сільськогосподарським центром, за рахунок багатих водних ресурсів річки Окс (Аму-Дарья), яка дозволяла зводити розвинену іригаційну систему, але й кладезем унікальних ресурсів. Наприклад, камінь лазурит, красу якого ми всі знаємо по прикрасах фараонів Єгипту, добувався саме в Бактрії (Афганістані):
Цікавий факт, що при розкопках грецького міста Пані Місяця (Ай Ханум), в Афганістані, у його скарбниці знайшли 75 кг блоків лазуриту:
Цікава примітка: В Афганістані й нині є багато корисних копалин, які можна назвати унікальними, зокрема літій, який хоче контролювати КНР. Однак регіон може ховати ще більшу кількість ресурсів, але він погано розвіданий в силу постійної війни. Тому якби народ Афганістану відкинув релігійні правила і озирнувся на свою доісламську історію, то цілком ймовірно, що вони б досягли якщо не повного процвітання, то бодай миру та перспектив.
Через багатство Бактрії та політичну вагу їй було приділено багато уваги з боку Александра. Зокрема, скоріш за все його дружина Роксана була х цих земель. Згодом, коли ця сатрапія перейшла його діадоху Селевку, він також зайнявся налагодженням зв'язків та безпеки регіону, а згодом і його наступників з династії Селевкідів. Зокрема, його син Антіох перші свої роки, як соправитель батька, провів в Бактрії, але не на відпочинку, а на будівництві (регіон східного Узбекистану, Таджикистану та Киргизії):
Залізні ворота займають природне місце оборони на гірській дорозі між Термезом і долиною Сурхан-Дар'ї та Самаркандом і долиною Зеравшана, неподалік від сучасного села Дербент (прим. селище в Узбекистані, не плутати з Дагестаном). Древня оборонна система складалася з ровів і масивної стіни. Перші етапи будівництва стіни відносяться до греко-бактрійського періоду, можливо, навіть до діяльності селевкідського царя Антіоха I в регіоні
Джерело: Rachel Mairs. The Hellenistic Far East Archaeology, Language, and Identity in Greek Central Asia. University of California Press. P. 166
Хоч професорка Rachel Mairs і пише, що “можливо”, але у нас є багато свідчень, що Антіох І під час свого знаходження на Сході імперії займався активним будівництвом. Зокрема, в тій ж книзі професора John Boardman “The Greeks in Asia” він зазначає, що відоме місто Мерв було перебудоване та укріплене Антіохом І, на що вказує археологія. Також існують свідчення підтверджені археологією про створення величезної сітки укріплень, які іменують як “Велика бактрійська стіна” й скоріш за все вона була зведена в добу Антіоха. Зокрема, група російських археологів на чолі з Нігорою Двурєчєнскою розкопали приблизно 20 км стін, башт та укріплень в горах Узбекістану.
Важлива примітка: На жаль, чоловік Нігори імперський шовініст, але разом з тим їхній внесок у дослідження фортифікацій Греко-Бактрії колосальний, а деякі знахідки можуть сильно вплинути на історію цієї еллінської держави.
Однією з найбільш досліджених частин цих укріплень є твердиня Узундара (розкопана лише частково, на фото нижче можете побачити скільки ще сховано матеріалу під землею):�
З особливо цікавого було розкопане складське приміщення, де зберігали воду у замороженому виді (лід). Цікавою особливістю цього місяця в тому, що його стіни були покриті свинцевими пластинами, що були посаджені на бронзові цвяхи (або посаджені на бітум) для створення гідроізоляції. В саме приміщення розміщувались глиби льоду, які поступово танули тим самим забезпечуючи гарнізон водою (більш детально в лекції Нігори Двурєчєнскої):
Також неподалік від Узундари є розкопаний фрагмент стіни, що по-справжньому розкриває масштаб робіт в добу імперії Селевкідів та Греко-Бактрійського царства:
Примітка: Бактрійська стіна має і більші відрізки, ніж 125 метрів, але ця частина просто добре збереглась. При цьому по всіх гірських проходах встановлювались башти чи твердині для їхнього контролю, а на окремих ділянках зводились кілометрові ділянки стін.
Укріплення кордонів Бактрії від ворогів та її багатство згодом стали фундаментом для зведення цілих еллінських держав в самому центрі Азії, де перетинаються два великих світи: Індії та Китаю.
Еллінські держави в Центральній Азії та Індії.
Як Ви думаєте, в якій державі в обігу (серед купців та держави) була найбільша золота монета? Рим, Парфія, Афіни, Карфаген? Ні, така монета була створена в Греко-Бактрії (землі сучасного Афганістану) 169.2 г. золота, 58 мм в діаметрі:
Нижче я пропоную подивитись на приблизні кордони еллінських держав, що були створені за тисячі кілометрів від колиски їхньої цивілізації. В різний період вони досягали дуже значних територій. Першою державою стало Греко-Бактрійське царство, яке отримало незалежність від еллінської імперії Селевкідів у 250 році до н.е.:
Примітка: Однак в добу царя Антіоха ІІІ Великого, коли імперія Селевкідів зібрала всю свою міць в кінці ІІІ століття до н.е., Греко-Бактрія, як і Парфія, знову корились столиці Селевкії на Тигрі (поруч був Вавилон).
Історики античності, зокрема, Страбон вказують ще більш цікаві подробиці територіального розташування держави (до старих назв земель я додав їхнє поточне розташування):
Бактрія простягається вздовж кордону Арії (прим. нині північно-східний Іран) у напрямку на північ, більша ж частина лежить над Арією на схід. Бактрія виробляє багато різних товарів, крім оливкової олії. Внаслідок родючості земель греки, які схилили Бактрію до повстання (прим. проти імперії Селевкідів), набули такої могутності, що стали володарями не тільки Аріани, а й, за словами Аполлодора з Артеміти, також і Індії; вони підпорядкували собі більше племен, ніж Александр; особливо Менандр (якщо правда, що він перейшов Гіпаніс на сході та пройшов аж до Імаю (прим. Гімалаї)); деякі племена він підкорив сам, інші ж - Деметрій, син Евтідема, цар бактрійців. Вони оволоділи Паталеною (прим. Східний Пакистан) і так званим царством Сараоста і Сігердіди (значні території Індії, що знаходяться за Індом вздовж узбережжя). Взагалі Бактрія, каже Аполлодор, є красою цілої Аріани. І більше того, бактрійські царі розширили свою державу аж до Серіка і Фринів (Західний кордон Китаю).
Strabon. XI.11.1
Посилання на мапу вікі: Паталена, Сараоста, Серіка, Фринів.
Друге царство, про існування та війни якого нам відомо з індійських джерел, вражає ще більше своїми розмірами. Його царі зайшли дуже глибоко в Північну Індію, куди не ступала ні нога Александра Македонського, ні Селевка І Нікатора, ні Антіоха ІІІ Великого:
Важлива примітка: Цікавий факт, але саме греко-індійська держава була останнім вільним еллінським царством, бо проіснувала мінімум аж до початку І століття н.е.:
В ІІ столітті до н.е. існували одночасно мінімум два царства: перше Греко-Бактрія і друге Греко-Індія. Звісно, ці назви як і Київська Русь чи Візантія виключно створені в межах академічної науки. Як саме себе називали еліни, що жили за тисячі кілометрів від Еллади, сказати важко. Однак археологічні знахідки нам говорять, що вони все ще пов'язували себе з батьківщиною, зокрема, вірили в еллінських божеств, що ми можемо побачити на монетах їхніх царів:
Також самі міста мали еллінські атрибути починаючи від гімнасій, театрів та скульптури. Місто Пані Місяця (Ай-Ханум) наглядно це показує й, зазначу, що його було зруйновано приблизно в другій половині ІІ століття до н.е.
Однак так як нам мало відомо про те, як відбулося падіння еллінських держав (чи було це класичне завоювання або все ж серія союзів еллінських володарів чи сатрапів з кочівниками, аби скинути царську владу). Зазначу, що основна характеристика грецьких держав в тому, що вони постійно розпадались та ворогували між собою, сточуюючи свій потенціал. Внаслідок чого ставали здобиччю кочівників чи могутніх держав сусідів.
Причина сумнівів у припущенні про завоювання кочівниками земель Греко-Бактрії з подальшим знищенням чи асиміляцію еллінів є в античних джерелах. Зокрема, в добу вже імператора Августа І століття н.е. Ісидор Харакський, описуючи землі сучасного Пакистану (Арахосії), зазначав:
Звідси Арахосія, що простягнулася на тридцять шість схойнів. Парфяни називають її Білою Індією. Тут міста Біут, Фарсана, Корохоаб, Деметрія. Потім грецьке місто Александрополь, столиця Арахосії, через нього протікає річка Арахота. До цього місця володіння парфян.
Isidore of Charax. Parthian Stations. 19
Себто через сотню років міста, що входили до Греко-Бактрії, а потім і Греко-Індії, все ще зберігали свій еллінський образ. Ба більше, завойовники цих царств, зокрема, Кушанська імперія довгий час, ледве не до ІІ століття н.е., матиме другу державну мову саме грецьку, на якій буде вестись вся адміністративна робота. Все це нам говорить що історію, яку я повідаю Вам далі, можна й справді назвати як першу війну між вихідцями з Європи та Китаєм. І тут вже не так важливо чи були елліни спадкоємці Александра повністю незалежні політично, чи знаходились в союзі або залежності від кочівників.
Війна за небесних скакунів. Перші контакти ханьців (китайців) з потомками еллінів в Центральній Азії.
Китайський дипломат Чжан Цянь, за наказом тодішнього імператора імперії Хань У, відправився на Захід, аби зібрати відомості про далеких сусідів та пошукати серед них союзників у протистоянні з імперією Хунну (гуни). Він мав дуже непростий шлях, але його відомості є надзвичайно цінними. Після довгої мандірвки він натрапив на землі Даюань, де зустрів досить урбанізоване населення, а його столицю, за його описами, пов'язують з Александрією Есхатою, найдальшою з усіх, що заснував Александр Великий. Пройшовши ворота цього міста, він так описав побачене:
Вони обнесли стінами міста; великі і малі міста, що належать їм, числом всього сімдесят, містять загальне населення в кілька сотень тисяч. (...) Хоча території від заходу Даюаня до Аньсі говорять досить різними мовами, їх звичаї загалом схожі, а мови взаємно зрозумілі. У всіх чоловіків глибоко посаджені очі, густі бороди та бакенбарди. Вони вправні у торгівлі і готові торгуватися за кожну копійку. Жінки користуються великою повагою, а чоловіки приймають рішення за порадами своїх жінок.
Джерело: Han Shu. Selections from the Han Narrative Histories. The Mission to the West by Zhang Qian.
Цей запис дипломата дає нам розуміння, що на території цього міста проживали жителі європеоїдного типу. При цьому вони мали досить цікаві соціальні норми, зокрема, жінка була допущена до прийняття рішень. Хоча нам чітко відомо про традиції в самій Елладі, де у жінки була своя частина будинку (для ведення хатніх справ), а всі рішення приймали чоловіки. Виходить, що греки в Центральній Азії запозичили частину норм від місцевих жителів.
А де ж знаходиться це місто греків? Нижче Ви можете побачити його на мапі.
На фоні досить миролюбивого опису виникає питання, а чому ж почалась війна? Тут все досить заплутано, але зрозуміло. Як я вже зазначав, Династія Хань в той час була виснажена війнами з гунами, тому шукала нових союзників. Імператор У вирішив відправити посольство на Захід, аби з однієї сторони зібрати більше інформації про сусідів, а з іншої, можливо, знайти вдалі альянси. Очолює посольство дипломат Чжан Цянь, цитату якого про жителів Александрії Есхати я наводив.
На той момент землі Александрії Есхати були під владою держави чи союзу племен (статус невідомий) Даюань, основою якої були кочові племена та, як не дивно, греки в містах. Однак, судячи з відомостей тої доби, греки нормально співіснували з “варварами”, що, як я зазначав, вище не викликає подиву.
Але повернімось до дипломата. Під час своєї подорожі Чжан Цянь записував все, що бачив. Такі відомості були особливо цінні і далі Ви зрозумієте наскільки. Дипломат якось помітив коней вершників Даюань і його настільки захопило побачене, що він присвятив їм немало сторінок у своїх записах. Такий інтерес до скакунів був не простим – гуни, які здійснювали набіги на Китай, мали в основі кінноту. При цьому коні, які мали китайці, мало що могли їм протиставити. Тож побачивши коней Даюань, він зрозумів, що вони можуть стати основою для оновленої китайської армії.
Зібравши всі відомості, він попрямував назад в Китай. На звіті у імператора він дуже багато розповідав про “небесних скакунів”, заклавши в його голову ідею про необхідність їх отримати за будь-яку ціну. Імператор подумав і відправив в Даюань нову місію, аби та домовилась про купівлю коней. Здавалось, що може призвести до війни? Тут два варіанти: або дурість, або віроломство.
За даними китайських джерел, Даюань відмовив їм в продажі коней і, ба більше, вбив посланців. Такий поворот, звісно, викликає певні сумніви, бо хоч кочівники і мали свої особливі традиції, тим не менш свідомо вбивати послів було б занадто різко навіть для них. З іншого боку, між Даюань і Китаєм була величезна відстань і пустеля з містами-оазисами. Тому вони могли не боятись наслідків. Використовуючи принцип анекдоту: “Чоловік перед тим, як піти купатися в морі, залишив на своїх речах записку: “майстер спорту по боксу, спробуй візьми”. Скупавшись він повернувся, але замість речей побачив іншу записку: “майстер спорту з легкої атлетики, спробуй дожени”.
Внаслідок загибелі послів імператор У був розгніваний і наказав приготувати військо до походу. Приблизно в 104 році до нашої ери імператор У з імперії Хань, у відповідь на вбивство Даюанем своїх послів, відправив військо, аби захопити небесних коней силою.
Примітка: За різними даними з книг, Греко-Бактрійське царство ніби ще існувало та навіть комунікувало з ханьцями.
На мапі Ви можете знайти напрямок походів військ династії Хань у 104-102 роках. Сама армія мала 20 тисяч піхоти та 6 тисяч кінноти на чолі з генералом Лі. Відстань, яку йому з військом потрібно було подолати, несла у собі масу випробувань. Фактично, армії треба було пересікти одну з найскладніших пустель Такла-Макан (територія сьогоднішнього Сіньцзяню):
Майже одразу як армія покинула території контрольовані Китаєм вони зіткнулись з колосальними проблемами. Зокрема, в них швидко закінчився провіант та вода, що було наслідком непродуманої логістики. На відміну від Александра Македонського, який вів з собою ціле місто (інженери, логісти, припаси тощо), китайці цього не мали і не знали.
Скоріш за все, китайське командування сподівалося, що міста в пустелі, які були на їхньому шляху, будуть забезпечувати їх провіантом. Натомість міста відмовились і китайцям прийшлось їх штурмувати. Цікавий факт, але поведінка китайців в цій частині історії натякає, що можливо їхні хроністи вигадали вбивство китайських послів Даюанем. Можливо, в реальності дипломати імперії Хань хотіли не купити коней Даюаня, а отримати їх як “подарунок”.
Відсутність доступу до провіанту та чисельні невдалі спроби атакувати міста-оазиси призвели до значних втрат китайського війська. Внаслідок чого генералу Лі не залишилось більш нічого як повернутись додому в імперію Хань.
Невдача не зупинила Імператора У і він доручив своїй бюрократії розпочати нову підготовку. Китайським чиновникам не сподобався такий поворот і вони спробували вплинути на імператора. Зокрема, апелюючи до того, що армію треба готувати до походу проти гунів, які системно атакували північні землі, але їхні голоси не були почуті.
Аби уникнути повторення поразки, китайці зробили висновки і через два роки були готові відправити нове військо. На цей раз до походу було залучено 100 тис. волів та 20 тис. верблюдів/ослів. Вони повинні були нести на собі не тільки провіант, але й додаткову амуніцію. Сама армія зросла в понад три рази - аж до 60 тис. піхотинців та 30 тисяч кінноти. Задача війська також змінилась: тепер воно повинно було забезпечити не просто доставку коней з Даюаня, але й прокласти безпечний маршруту до Александрії Есхати.
В 102 році до нашої ери Генерал Лі вирушив з другим військом у напрямку Даюаня. Як тільки ця “армада” ступила в пустелю майже всі міста-оазиси визнали верховенство імперії Хань і надали все необхідне. Лі одразу почав розміщати гарнізони в цих містах, аби налагодити свого роду маршрут та логістику для свого війська. З усіх міст-оазисів лише одне вирішило чинити опір і дорого за це заплатило. Лі осадив місто і після взяття зрівняв його з землею разом з жителями.
Похід Лі, на перший погляд, складався вдало, але на момент досягнення кордонів Даюаня в армії Лі залишилася лише половина війська. Це було викликано і поганим офіцерським складом (погане ставлення до особового складу) і високими невиправданими втратами. Тим не менш, але цих сил йому вистачило, аби взяти в облогу Александрію Есхату.
Даюань вирішив майже одразу діяти і контрааткував китайців під Александрією Есхатою, але атака була розбита китайськими арбалетчиками. Фактично ледве не вперше стрілецький підрозділ зумів відбити атаку кінноти.
* Примітка: Китайський арбалет був дуже грізною зброєю і в Європі ще досить довго не було йому аналогів.
Цікава примітка: На розкопках Узундари були знайдені арбалетні болти ханського виробництва:
Після того, як тиск на китайські війська послабшав, Лі почав планувати штурм. Перше, що він зробив, наказав китайським інженерам так це залишити Александрію Есхату без доступу до води. Джерела не говорять що конкретно вони зробили, але місто-таки залишилось без води. Внаслідок чого моральний дух захисник впав, а атаки китайців тільки збільшувались. За 40 днів такої облоги військам генерала Лі вдалось пробити діру в кріпосній стіні і увірватись в місто. Цікавий факт, але судячи з усього китайці зуміли перетягнути під стіни Александрії свої метальні машини, яким і вдалось їх пошкодити. Однак на цьому облога не закінчилась і захисники відступили в цитадель.
Знать міста, яка скоріш за все значною мірою складалась з греків та інших народностей, розуміючи патову ситуацію, вступили з Лі у перемовини. Аби змусити китайців дослухатись до голосів переможених, вони відсікли голову своєму царю і разом з нею послали генералу Лі меседж, що вони вб'ють всіх коней, якщо він не виведе війська з території Даюаня. При цьому якщо він погодиться, то вони передадуть йому бажаних імператором У коней (або зобов'язуються кожного року їх постачати) та визнають його формальне верховенство. Лі, оцінивши ризики, на це погодився.
Цікаво, що в імперію Хань з усієї тієї армади повернулось всього 10 тис. солдат, при цьому з 3000 коней лише 1000 були придатними для військової служби. Однак те, що в Європі назвали б “Піррова перемога”, імператор У назвав перемогою і більше того всіх, хто залишився живий, за неї нагородив. Історія покаже, що ці жертви в якомусь сенсі були виправдані, але разом з тим і зафіксує, що китайці не рахують життя своїх людей.
Як поява небесних скакунів в китайців вплинула на історію Європи?
Одразу зазначу, що висновки не мають 100% точності, але містять у собі цікаві факти. Зокрема, після здобутку “небесних скакунів” кіннота імперії Хань підвищила свій бойовий потенціал. Принцип тут дуже простий: порода нових коней витриваліша та сильніша. Тим самим китайці здобули певну перевагу над своїм головним ворогом - Хуну. До речі, за даними імперії Хань, древні гуни мали 300 тис. кінних лучників, що вельми значна цифра. Наскільки вона реальна інше питання, але з урахуванням способу життя гунів, цілком ймовірно, що все чоловіче населення в них було воїнами.
Цікавий факт І: Мультик Mulan про дівчинку, яка перевдягнулась в хлопчика, аби стати воїном і боронити свою землю, знятий саме на основі історії протистояння імперії Хань та Хуну.
Цікавий факт ІІ: Китайська велика стіна будувалась проти Хуну, але могла бути скопіювана за ідеєю у Греко-Бактрійського царства (ця думка є припущенням).
З появою нових коней та реформ з боку імператорів династії Хань їхня армія здобула таку силу, що могла наносити хуну відчутні поразки. Проте сам прогрес від появи коней до перемог тривав не одну сотню років. Як наслідок, лише через 250 років після війни “За небесних скакунів” хуну програли свою останню війну Хань і розпались на чотири лінії. Одна з них вже у 158 році нашої ери досягне Європи і дасть про себе знати, що навіть римські хроністи (Діонісій Періегет) запишуть про появу нового варварського племені.
Таким чином поразка Даюаня (держава “греків в містах та кочівників навколо них”) призвела до поштовху у розвитку китайської військової машини, яка зуміла розбити свого головного ворога і спровокувати гунів на міграцію в Європу та навіть Сасанідську імперію. Внаслідок чого одні лінії хуну розчинились, а інші як гуни зуміли поставити на межу існування ослаблену Західну римську імперію.
В кінці ще зазначу про Шовковий шлях. Він з'явився саме через появу контролю у імперії Хань над “Західними землями” (містами Оазисами та протекторатом в Даюань) через які вони зуміли провести торгові маршрути в Середню Азію, а звідти в Європу. Нагадаю, що сам “Шовковий шлях” між Китаєм та Римом пролягав по територіях Кушанської імперії, де жили греки, а грецька мова сотні років була державною, та Парфії (схід якої вони називали “Білою Індією” через грецьке міське населення в Арахосії). Такими чином саме еліністична Середня Азія могла спровокувати появу шляху, де перетинався Захід та Схід величного континенту Євразія…
Епілог. Сподіваюсь, ця історія була Вам цікава, бо розкрила багатьом невідому та забуту сторінку Античності. На мій погляд, з тих даних, що у нас є, можна з упевненістю сказати, що еллінські підрозділи з високою ймовірністю приймали участь у війні з Ханьським Китаєм, бо вцілому міста, засновані Александром, сотні років зберігали еллінське населення. Також, зазначу, що греки в ту добу і навіть після падіння Бактрії та Греко-Індії воювали в складі армій Парфії, Кушанської імперії та інших, тому вірогідність участі греків у війні з китайцями дуже висока. В свою чергу кочівники, яким платили греки данину чи були в союзі, могли навіть не втручатись у справи еллінських міст. Причина такої можливої поведінки кочівників дуже банальна, елліни були дуже вмілими ремісниками, що вплинули не просто на архітектурний стиль сусідів, але й володіли іншими цінними знаннями, що допомагали кочівникам. Однак час, війни, хвороби та прихід ісламських завойовників остаточно зруйнував бодай залишки цього острівку цивілізації, що залишив по собі колосальний спадок, про який ми ще не раз поговоримо.
Дякую за увагу, це була довга мандрівка!
Підписуйтесь як читач (безкоштовно) на Patreon, там я викладаю додаткові цікаві матеріали.
