10 липня 1690 року поблизу Темзи, в районі Бічі-хед, стався морський бій між англо-голандською ескадрою, з одного боку, та французькою, з іншого. Французами командував один з кращих адміралів Франції - Анн Іларіон граф де Турвіль. Ця битва стала розгромом для британців: з 56 суден було втрачено 15, а супротивник не втратив жодного. Вороги Англії отримали шанс для сухопутного вторгнення вперше з часів Вільгельма Завойовника та Людовика VIII Лева. Страх оповив суспільство. Спішно готувалося ополчення та 6 тисяч солдатів. Вільгельм ІІІ Оранський потребував грошей, але жоден банкір чи багатій не хотів давати грошей в кредит. Тоді з’явилася ідея створити банк, який став би кредитором для держави.
27 липня 1694 з’явивилася королівська хартія. У її пояненні були такі слова: “Банк було засновано для «сприяння суспільному благу та користі нашого народу».” Приватний акціонерний банк став рятівним колом для держави. 1,2 мільйона фунтів було зібрано за 12 днів. Акціонерами банку стали 1268 осіб. Їхні акції були відомі як “банківські акції” і до націоналізації банку в 1946 році вони були в приватній власності.
Цікавим є соціальний статус осіб, що внесли свої кошти як акціонери. Більшість з них були представниками «меркантильного середнього класу Лондона», тобто торгівці та меншою мірою ремісники. Понад дві третини акціонерів зробили внесок менше 1000 фунтів стерлінгів, але якщо говорити про те, яку суму дав кожен зі класів суспілства, то 25% суми було надано «сквайрами» (дрібна аристократія), 21% надійшло від купців і 15% - від титулованих аристократів. Невелика кількість була тих, хто інвестував максимальну суму - 10 000 фунтів. Серед них був король, королева та низка інших найбагатших осіб королівства.
Левова частка суми пішла на відновлення знищеного флоту. Було інвестовано кошти в металургію. У першу чергу, кошти були спрямовані на виробництво цвяхів, які були необхдіні для побудови лінійних суден. Також інвестиції були скеровані в сільське господарство.
Першим керуючим Банку був Джон Гублон, а першим заступником керуючого - Майкл Годфрі. 330 років потому, у 1994 році, Банк емітував банкноту номіналом 50 фунтів стерлінгів із зображенням Гублона, щоб відзначити своє трьохсотріччя. Управління банку покладалося на управителя, його заступника та раду директорів. Директори обиралися щорічно «Загальним судом» усіх зареєстрованих акціонерів Банку. Рада директорів призначала трьох старших чиновників банку: секретаря, головного бухгалтера та головного касира. Протягом наступних 250 років ці троє управлінців будуть відповідати за основні аспекти банківської діяльності. З 1694 року бере свій початок й легендарна печатка банку: Британія, що сидить і пильнує гроші.
Банк Англії також відіграв важливу роль в монетарній політиці країни. Він довгий час зберігав позицію монополіста в банківській сфері, а також з 1742 року був єдиниим емітентом банконот в Метрополії. І хоча компанія Південих морів ледь не розорила Банк Англії, він все ж таки вистояв. Більш детально про цю аферу Ви можете почути в нашому відео про фінансові піраміди. У 1734 році банк змінив свою адресу, за яким він й досі знаходиться.
У 1780 році натовп люмпенів ледь не знищив цю у станову. Причиною бунтів, які увійдуть в історію як “бунти Гордона”, було послаблення антикатолицьких законів та важка військова ситуація для Британії. Натовп міської бідноти розгромив тюрму. Були загрози, що буде захоплений банк та знищено всю його документацію. Тоді мер Лондона звернувся до короля, аби той призначив нічну варту зі своїх гвардійців. Ця практика тривала аж до 1973 року.
У 1797 р. почалася війна Другої коалції. Так сталося, що невеликому французькому загону вдалося висадитися у Британії. Тоді суспільство охопила паніка. Побоювання масштабного вторгнення швидко поширилися серед населення Сполученого королівства. Протягом цього часу громадськість кинулася до Банку Англії, щоб конвертувати свої банкноти в золото, що було можливо на той час. Обсяг золота, що зберігається Банком, знизився з 16 мільйонів фунтів стерлінгів до лише 2 мільйонів фунтів стерлінгів. Щоб спробувати зберегти вже вичерпані запаси золота, прем’єр-міністр Вільям Пітт молодший видав наказ Таємної ради щодо Банку Англії, наказавши йому припинити виплату банкнот золотом.
В той час в газетах Англії з”явилась карикатуру, яка розповідає про спробу Вільяма Пітта молодшого «виманити» золото у старенької жіночки, яка представляє Банк Англії.
Зрозуміло, що ця заборона була спробою допомогти фінансувати майбутню війну з Францією. З цієї дати Банк Англії став відомий як «Стара леді з Треднідл-стріт». Загроза вторгнення обумовила створення в лавах Банку Англії спеціальної охорони, яка мала вивезти золото і все устаткування подалі від французів. Під час війни також була жорстка практика боротьби з фальшивомонетництвом та підробкою банкнот. Банк Англії вперше випустив купюри низького номіналу (1 і 2 фунти стерлінгів), щоб компенсувати дефіцит золотих монет. З цими купюрами працювали люди, які не звикли до паперових грошей і часто не розуміли як розрізнити оригінал від підробки. Підробка банкнот Банку Англії каралася смертю, і за цей період було повішено понад 300 осіб. Архів Банку Англії містить значну частину листування з в’язниці Фрешфілдс між Банком Англії та в’язнями, яких звинувачують у підробці документів. Фальшивомонетники частіше намагалися змінити банкноти, які вже були в обігу, а не друкувати нові. Одним із прикладів була спроба змінити купюру в 10 фунтів стерлінгів на 20 фунтів стерлінгів, «подвоюючи» її вартість.
Після Наполеонівських війн Британію накрила хвиля банкрутств через кризу ліквідності. Завдяки інвестиціям Натана Ротшильда вдалося стабілізувати банк. Для тог, аби запобігти кризі, яка виникла в 1825 році, було відркито першу філію банку в 1826 році. Однією з головних причин створення банківських філій було бажання взяти подальший контроль над банкнотним обігом. Перший банк - філію Банку Англії - було відкрито в Глостері 19 липня 1826 року. Відділення проіснувало недовго, оскільки воно ніколи не було дуже прибутковим. У 1849 році бізнес було передано брістольській філії. Закон про банківську хартію 1844 року пов’язав випуск банкнот із золотим резервом і надав Банку Англії виключні права щодо випуску банкнот в Англії. Приватні банки, які раніше мали це право, зберегли його за умови, що їхні штаб-квартири були за межами Лондона, а також за умови, що ці фінустанови можуть гарантувати банкноти золотом. При цьому уряд спонукав інші банки відмовитися від права емісії коштів. Останнім приватним банком в Англії, який випустив власні банкноти, був банк Fox, Fowler and Company у Веллінгтоні Томаса Фокса , який швидко зростав, аж поки не об’єднався з банком Lloyds Bank у 1927 році.
І хоча банк мав кризи й 1866 р., й в 1870 р., він таки зберіг своє становище як центробанку. Були й спроби терактів у Банку. У 1913 році було підірвано саморобну бомбу суфражистками. Під час Першої Світової війни загинув 71 працівник банку. При цьому тим, хто служив, було надано відпустку зі збереженням заробітньої платні. У вересні 1931 року Великобританія призупинила дію золотого стандарту. Довіра до фунта стерлінгів зазнала краху, і подальше зниження курсу фунта стерлінгів означало, що Банк Англії втратив значну частину своїх резервів. У 1946 році, незабаром після завершення терміну перебування Монтегю Нормана (останнього управителя призначеного приватними акціонерами), лейбористський уряд націоналізував банк. Після 1945 року Банк Англії переслідував численні цілі кейнсіанської економіки, особливо «легкі гроші» та низькі відсоткові ставки для підтримки сукупного попиту. Він намагався зберегти фіксований обмінний курс і намагався впоратися з інфляцією та слабкістю стерлінгу за допомогою кредитного та валютного контролю.
Політика лейбористів, а саме їхній популізм, сильно нашкодили як Банку Англії, так і економіці Сполученого Королівства. За часів Маргарет Тетчер було проведено реформу в дусі неоконсерватизму. Тетчер бачила Банк Англії як головний банку світу, тому намагалася максимально відновити вплив цієї фінустанови.
Банк Англії досі залишається важливою фінансовою інституцією у світі. Його вплив виходить далеко за межі Британських островів. За свою понад 300-літню історію банк пережив злети та падіння, не одну фінансову кризу, але залишається впливовим гравцем у світовій банківській сфері.
