БЕРЕСТЕЙСЬКА УНІЯ 1596 Р.
Для сучасної України життєво важливим напрямом розвитку є інтеграція у європейську спільноту та інституції. Перш за все, йдеться про Європейський Союз та Північноатлантичний альянс. Цей вектор розвитку закріплений в Конституції України. Згаданий рух відбувається поступово і має потужні історичні передумови. Однією з головних історичних подій у цьому контексті стала Берестейська унія, що можна розглядати як спробу реформувати церкву в Україні в кінці XVI ст. та долучити її до структури християнської організації на чолі з папою римським.
Ключовими причинами укладання Берестейської унії були:
1) прагнення папи римського закріпити вплив у Східній Європі
2) намагання польського короля міцніше об'єднати Річ Посполиту, державу, яка виникла незадовго перед тим у результаті укладення Люблінської унії (1569 р.)
3) прагнення православних єпископів зрівнятися в правах з католицьким духовенством
4) намагання вищого католицького духовенства Польщі поширити свою конфесію на православних територіях Польського королівства, які незадовго перед тим були включені до цієї держави.
Важливою передумовою цього історичного явища один з головних дослідників історії Берестейської унії Л. Тимошенко вважає місіонерську діяльність та пропаганду католицизму, яка проводилася католицьким духовенством і певною мірою підтримувалася вищим православним кліром.
Вперше про наміри унії заявили 24 червня 1590 р. в Бресті, єпископи Луцький Кирило Терлецький, Пінський і Турівський Леонтій Пельчицький, Львівсько-Кам’янецький Гедеон Балабан та Холмський Діонісій Збируйський. Декларацію приймали в абсолютній секретностi.
Одним з піонерів, який зробив велику кількість поштовхів в сторону унії, був князь Костянтин Острозький. Незважаючи на те, що він напередодні укладення унії активно виступав за збереження православ’я, саме Острозький на початку 80-х років XVI ст. вів переговори з Римом щодо укладення унії. Також він написав в 1593 р. універсальну програму, яка містила компроміси для обох сторін. Л. Тимошенко та його попередники зазначають, що цей документ мав доволі утопічний характер, оскільки одним із головних пунктів була згода східних патріархів, Московського царства і Волощини.
В 1595 р. в Кракові були написані артикуляри або ж пункти «Договору латинського та руського духовенства», які стали головною передмовою для укладення власне унії. В цих артикулярах були чітко визначені деякі умови для створення греко-католицької церкви. Важливими умовами були згода на перехід на новий календар та зміна розуміння походження Духа Святого. Незмінними залишалися візантійські обряди та літургії, форми таїнств. Також вирішили залишити всі православні свята, включаючи ті, яких не було в католиків та весь східний богослуживий чин. Також в артикулярах зазначалося про мову, якою будуть вести літургії. При унійних церквах можна було відкривати семінарії, школи та друкарні для випуску книжок руською та латинською мовами. Окрім того, мали зберігатися правила причастя та хрещення людини. Греко-католиків не мали права примушувати до участі в ході та дотриманні обрядів і церемоній під час католицьких свят. В цих документах була домовленість на рахунок того, що церкви греко-католиків будуть мати такі ж податки, як і храми католиків. На мою думку, це свідчило про те, що обидві церкви повинні були стати рівноправними перед державою.
В заключному артикулярі під номером 33 йшлося про те, що І. Попій та К. Терлецький були делеговані вищими православними ієрархами із повноваженнями перед вступом у згоду з Римом затвердити вимоги Руської церкви. Таким чином Краківські артикуляри стали би початковим документом для прийняття унії.
В перших днях лютого 1596 р. І. Попій та К. Терлецький виїхали з Риму із радісною звісткою. Познанський архієпископ Едвард Ліковський в своїй роботі 1896 р. по Берестейській унії зазначав, що вони поверталися в Україну з відчуттями щастя та виконаної мети перед церквою та своїм народом.
Коли І. Попій та К. Терлецький в березні 1596 р. повернулися на Волинь зі звісткою про домовленості з папою римським, їх чекав князь Острозький, який за час їхньої відсутності встиг переконати частину руської шляхти проти унії. Отож в травні 1596 р. на Варшавському сеймі Костянтин Острозький виступив проти унії та її творців. Король Речі Посполитої не став слухати князя. В останній день сейму князь заявив про те, що І. Попій та К. Терлецький є зрадниками руського народу. Разом з князем Острозьким проти унії виступило Берестейське братство, яке мало вплив також і за межами Волині.
Щоб заспокоїти народ який так би мовити збаламутили брехливими чутками про унію король Польщі 14 червня 1596 р. видав розпорядження для духовенства та руського народу. В цьому розпорядженні говорилося про те, що К. Терлецькій та І. Потій цією унією просто відновили існуючий древній договір між двома церквами, а торжество підписання унії руським духовенством назначене на 8 жовтня 1596 р. в литовському місті Брест. В ньому могли приймати участь не тільки духовенство, а й усі світські особи, які є прихильні до унії. Варто відмітити, що напередодні К. Терлецький отримав в пожиттєве володіння маєтки з людьми.
9 жовтня 1596 року король Сигізмунт ІІІ Ваза разом з митрополитом київським Михайлом Рогозою за наказом Папи Климентія VIII зібралися в Бресті в церкві Святого Миколая. Окрім того, прихильниками унії зі сторони русинів були єпископи: володимирський І. Потій, луцький Кирило Терлецький, полоцький Гермоген, пінський Іван Гоголь, холмський Діонісій Збируйський, архімандрити братславський, лавришівський та мінський. З представникій папи були львівський архієпископ Ян Димітр Соліковський , луцький єпископ Бернард Мацейовський, також на допомогу їм було відправлено єзуїтів Петра Скаргу, Юстина Раба, Мартина Лятерна та Каспера Ногая. З руських єпископ не з’явилися тільки двоє, а саме львівський Гадеон Балабан та перемишльський Михайло Копистенській, щоправда вони все-таки прибули до Бреста, але у складі антиунійних соборів князя Острозького.
Під час унії екзарх Константинопольського патріархату Никифор Парасхес-Кантакузин 9 жовтня 1596 р. проголосив декрет, в якому наголосив на тому, що всі єпископ та митрополити які підписали унію позбавлялися їхнього сану за самовільне піддання папі.
Нарешті 15 грудня 1596 року король Сигізмунт ІІІ видав універсал до руського народу в якому підтвердив акт унії руської православної та католицької церков. Він закликав, щоб руський народ слухав тільки греко-католицьких єпископів та відрікся від Г. Балабана та М. Копистенського.
Отже, Берестейська унія мала системні передумови. Причини укладення були в короля, папи римського, католицьких та православних єпископів. Укладенню унії передував складний процес попереднього погодження та переговорів, які зі сторони православної церкви вели переважно К. Терлецький та І. Потій. Ключову роль у здійсненні угоди відігравали Острозький, та король Речі Посполитої
