Вільна Духом.
Я людина з власним «компасом» чеснот. Я керуюся внутрішнім відчуттям справедливості та етики, які виплекані власним досвідом, а не книжковими догмами. Чітко бачу межі дозволеного і вмію впевнено каза ти «ні», завжди аргументуючи свою позицію — для мене важливо, щоб відмова була не просто бар’єром, а актом поваги до істини. Моє спілкування — це рівноцінний обмін. Я вмію захоплювати розповідями, але так само щиро вмію слухати тих, хто має що сказати. Для мене важливо, щоб співрозмовник був джерелом нових смислів, адже я постійно перебуваю в пошуку цікавих особистостей
Тоді, під прицілом їхньої ненависті, я дала собі обіцянку: "Я все запам'ятаю. Кожне обличчя, кожен постріл, кожну хвилину нашого пекла. І я розкажу про це світові". Біль не вщух — він просто став моєю силою. Жоден російський окупант не вартий сльози херсонської собаки.
Це опис написаний моєю внучкою,якій зараз 11 років .Живе вона далеко від України.Можна писати романи, про те що сталося з нами ,але дитячий спогад , це як святиня святих.
Коли дитина бачить, як пляшка горілки лягає в кошик поруч із молоком, її інстинкт самозбереження вимикається. Система інвестує в "дитячу норму": яд стає частиною раціону ще до того, як людина навчиться думати.
Це і був справжній задум: привчити народ до масок, черг та безглуздих наказів, щоб потім окупація пройшла як по маслу. Головний приз цієї репетиції — право залишитися в масці перед дулом ворога, поки твоя влада звітує про «героїзм» із безпечного кабінету
Та, що біжить по граблях. Це історія про мене. Про сильний Дух і вільну Волю і про Всесвіт і Бога. .Це вони були моєю підтримкою, опорою і моїм дороговказом в нікуда.І моя впевненність що, буде все добре, тому що ,все погане залишалось позаду.
Правда про те, хто є хто, — це найсильніша зброя, яку в нас ніхто не зможе відібрати. Херсонці ,які вижили, щоб свідчити. Херсонці залишилися, щоб пам'ятати.
Я жодного разу не була на виборах президента. Моя рука не тримала ручку над списком виборців, і я не ставила там свій підпис. Я не кидала бюлетень у скриньку — ту саму «урну», яка більше нагадує сміттєву, ніж інструмент правди.
