Я жодного разу не була на виборах президента. Моя рука не тримала ручку над списком виборців, і я не ставила там свій підпис. Я не кидала бюлетень у скриньку — ту саму «урну», яка більше нагадує сміттєву, ніж інструмент правди.
1. Відмова від панування
Моя позиція проста: я не давала права над собою панувати. Влада намагається переконати нас, ніби наше мовчання — це згода. Але я не даю і цієї «мовчазної згоди». Моя присутність у правовому полі обмежується Конституцією, яка є Головним Законом. Президент — це лише тимчасова фігура, початок системи силовиків та нескінченних постанов. Президенти змінюються, а Конституція залишається. Я визнаю Закон, але не визнаю право конкретних осіб керувати моїм життям.
2. Підпис як акт продажу волі
Люди не замислюються, що своїм підписом вони фактично купують собі неволю. Це акт відчуження власної свободи. Чому вони не намагаються купити хмари в небі чи хвилі в океані? Бо це неможливо. То чому ми віримо, що людина може бути куплена чи передана в управління через папірець?
3. Ілюзія вибору
Коли ми ставимо підпис у реєстрації виборців, ми власноруч дозволяємо їм розпоряджатися всім — навіть Землею. А сам бюлетень у скриньці — це лише фінал вистави. Це ілюзія вибору без вибору. Вам пропонують папірець, але не пропонують справжньої волі.
Мій висновок:
Я не є частиною цієї схеми. Мій підпис не стоїть під їхніми повноваженнями. Я залишаюся вільною від системи, якій ніколи не делегувала право вирішувати за мене.
