Необхідно передбачити й попередити потенційний конфлікт національних інтересів щодо українських біженців. Масове вторгнення Росії в Україну змусило мільйони її громадян залишити свої домівки в пошуках безпечного місця, в тому числі за кордоном. Згідно з останніми оцінками, більшість біженців прийняла Європа — 5,8 мільйона із 6,2 мільйона, зареєстрованих у всьому світі.
У цьому контексті роль Німеччини важко переоцінити. До цього часу, країна надала притулок майже 1,1 млн українців. Серед країн Євросоюзу більшим може похвалитися тільки Польща — 1,6 мільйона.
Втечі українців до Німеччини, з самого початку, сприяв безвізовий в’їзд і тимчасове проживання без процедури надання притулку. Як наслідок, правові умови для інтеграції українських біженців є досить сприятливими, у тому числі не виключаються з працевлаштування — 18 відсотків уже працевлаштовані.
Навіть залишаючись спочатку поза ринком праці, вони отримують вищі соціальні виплати, ніж в Україні, і безпосередньо інтегруються до структур підтримки центрів зайнятості. Така офіційна гостинність, а також багато українських біженців, які мають родичів та/або друзів у Німеччині, створили сприятливі умови для більш динамічної інтеграції, ніж для інших, змушених переїхати в минулому.Але що буде, коли закінчиться війна?
Відсутність кваліфікованих робітників
Ще до повномасштабного вторгнення, Україна перебувала в глибокому демографічному спаді. З багатьох причин, до 2022 року її населення скоротилося на 20 відсотків, порівняно з 1991 роком — з 52 до 42 мільйонів. Варварський напад північно-східного сусіда різко посилив це. Тому для Києва пріоритетом після війни буде спроба повернути більшість біженців.
Проте, Німеччина відчуває значну нестачу робочої сили: майже два мільйони робочих місць були вакантними в останньому кварталі 2022 року. Була гостра нестача медичних працівників, теслярів, м’ясників та інших робітників — навіть у сфері інформаційних технологій нестача становить 100 000.
Влада країни визнала, що нестача кваліфікованих працівників може довго заважати економічному зростанню Німеччини. На Східнонімецькому економічному форумі в червні, канцлер Олаф Шольц заявив, що країна не може заповнити дефіцит робочої сили лише за рахунок внутрішньої робочої сили.
Вклавши стільки коштів в інтеграцію українських біженців, переважно жінок та переважно молодих, здорових, добре освічених і відданих справі чоловіків, Німеччина навряд чи відмовиться від них одразу. Дійсно, уряд робитиме все від нього залежне, щоб утримати тих українців, які істотно інтегрувалися в суспільство приймаючої країни.
Інвестиції в Україну
Чим довше триватиме війна і українські біженці залишатимуться за кордоном, тим більше оселяться там, де вони є. Але Україні життєво необхідно змагатися за кожного біженця — і, як це не дивно, Німеччина може допомогти Україні в цьому.
По-перше, німецькі інвестиції в Україну, як під час, так і після війни, можуть позитивно вплинути на повернення українців, але також зацікавити Берлін. Прямі інвестиції в Україну, для відновлення та підтримки її соціально-економічного потенціалу разом із оборонною промисловістю, розширять сферу дії та вплив німецького капіталу у Східній Європі. Заробітна плата на підприємствах з німецькими інвестиціями буде високою за українськими мірками, але нижчою, ніж якби такі підприємства відкривалися та працювали в Німеччині.
Можна навіть припустити, що в такій ситуації уряд Німеччини пішов би так далеко, щоб заохотити деяких українських біженців повернутися додому, щоб отримати роботу на своїх підприємствах в Україні. У будь-якому випадку, сучасні німецькі виробництва в країні, пов’язані з гідною оплатою праці, повернуть українських біженців з інших, менш заможних країн Європи. Без сумніву, Київ теж був би в цьому дуже зацікавлений.
Дійсно, Німеччина вже робить перші кроки в цьому напрямку. У травні Rheinmetall оголосила про намір створити спільне підприємство з українським державним конгломератом " Укроборонпром" для виробництва та ремонту бронетехніки в Україні.
По-друге, навіть незважаючи на постійну потребу в іноземній робочій силі, Німеччина заохочуватиме менш інтегрованих українських біженців повернутися додому після війни. Тут Швейцарія надає шаблон.
Уряд Швейцарії вже розробляє стратегію повернення, оскільки передбачає, що це зроблять 80% українських біженців. Він передбачає вікно виїзду від шести до дев’яти місяців, після скасування тимчасового захисту. Розглядається фінансова допомога в розмірі 1-4000 швейцарських франків (1050-4200 євро) на особу, в залежності від часу вильоту. Ймовірно, уряд Німеччини з часом розробить подібну стратегію репатріації, реалізацію якої Україна вітала б.
Ключові стимули
Безумовно, добре мати партнерів у поверненні біженців, але ініціатива має бути насамперед за українським урядом. Ключові стимули, якщо їх ефективно використовувати, можуть активізувати зворотню хвилю.
Земля та житло після повернення: війна, яка перетворює квітучі міста на постапокаліптичну пустку, позбавила домівок сотні тисяч українців. Ніхто не повернеться, якщо не буде куди повернутися. Отже, біженцям слід запропонувати реальний, а не гіпотетичний шанс отримати новий дім невдовзі після повернення.
Сильним стимулом може стати надання ділянки під будівництво будинку. Землі, розграбованої російськими загарбниками, зараз дуже багато. Рано чи пізно його доведеться реконструювати, то чому б не залучити самих біженців? Також має бути розроблена схема безпроцентної іпотеки на купівлю житла. Обіцянка держави вже надати біженцям квартири в нових житлових будинках, побудованих після війни, також може стати вирішальним фактором повернення.
Одноразові виплати на репатріацію : український уряд міг би діяти так само, як і швейцарські колеги, але замість того, щоб платити біженцям за те, щоб вони покинули країну, зробив навпаки — заплатив їм за повернення. Розмір допомоги може відрізнятися залежно від обставин (наприклад, повернення однієї особи або з’єднання сім’ї). Така програма може передбачати низку виплат біженцям протягом певного часу, поки вони шукають житло, роботу тощо.
Інвестиційний бум як передумова для повернення додому : масштабні інвестиційні проекти, що залучають іноземний капітал в Україну, опосередковано збільшать потік біженців, що повертаються, у середньо- та довгостроковій перспективі. Звичайно, заручитися підтримкою іноземних інвесторів для післявоєнної відбудови буде серйозним викликом: уряду потрібно буде знайти особливі аргументи та гарантії, щоб серйозні гроші були вкладені в зруйновану війною країну. Але якщо це вдасться, можливе «українське економічне диво», після війни, — стимулюватиме масштабну віддачу.
Стратегічне партнерство
Безумовно, без допомоги міжнародних фінансових організацій та країн-партнерів, Україні впоратися з комплексною реконструкцією та реалізацією запропонованих програм репатріації буде вкрай важко. Німеччина може і повинна бути серед лідерів цього процесу. Це також відповідає її національним інтересам.
Зрештою, це не тільки зміцнило б стратегічне партнерство між Берліном і Києвом на багато років вперед. Це також закріпило б творче лідерство Німеччини в Європі та світі, що стоїть на порозі глобальних змін.
Джерело — Social Europe
