Дональд Трамп розчарований Володимиром Путіним.
«Розмови нічого не значать», – сказав Трамп про свої телефонні дзвінки з російським президентом щодо припинення війни в Україні.
«Ми провели чудову розмову, — сказав він BBC. — Я сказав: "Це добре, я думаю, ми близькі до того, щоб це зробити", а потім він зніс будівлю в Києві».
Це розчарування вилилося в додаткову підтримку України та обіцянки посилити тиск на Росію. Минулого тижня Трамп оголосив, що США продаватимуть зброю європейським країнам, які постачатимуть її в Україну, і погрожував ввести «дуже суворі» мита, якщо Росія не погодиться на припинення вогню протягом 50 днів.
Трамп, здається, дійшов висновку, що Путін є перешкодою для миру в Україні, який Трамп обіцяв забезпечити. Незважаючи на візити до Москви спеціального посланця Трампа, обмін лаконічними пропозиціями та кілька телефонних дзвінків між Трампом і Путіним, російський президент не просто продовжив свою інвазію, а й прискорив її.
Трамп має рацію: Путін дійсно може вважати, що йому не потрібно йти на компроміс, що він все одно зможе домогтися свого в Україні, якщо продовжить бойові дії. Але якщо Трамп вважає, що дипломатичні зусилля були вичерпані і зазнали невдачі, він помиляється. Кілька телефонних дзвінків і кілька візитів недостатньо, щоб закінчити війну. І ніхто — можливо, навіть сам Путін — не знає, на що він погодиться, якщо йому буде запропоновано реальний переговорний процес, який вимагатиме компромісів від усіх сторін. Поки ми не випробуємо його таким процесом, ми не можемо бути впевнені, що він рішуче налаштований продовжувати боротьбу за будь-яких обставин.
Історично переговори з метою вирішення великих конфліктів були копіткою і тривалою справою. Угода «Страсної п'ятниці» 1998 року, яка поклала край кровопролиттю в Північній Ірландії, вимагала майже двох років прямих переговорів — і ці переговори відбулися лише після років підготовчої роботи та попередніх обговорень. Після арабо-ізраїльської війни 1973 року Генрі Кіссінджер протягом місяців літав туди-сюди з Єгипту до Ізраїлю та з Ізраїлю до Сирії, щоб зменшити розбіжності між країнами, які провели дві війни за менш ніж шість років. Термін «човникова дипломатія» був придуманий, щоб описати його наполегливий підхід. Для укладення перемир'я, що поклало кінець Корейській війні, знадобилося 575 зустрічей протягом двох років.
Ці приклади підкреслюють необхідність того, щоб Трамп надав повноваження професійній команді переговорників для регулярного залучення всіх сторін. Американські посередники могли б використовувати модель човникової дипломатії Кіссінджера або проводити переговори в третій країні, де постійно б перебували російська та українська делегації. Протягом деякого часу, можливо місяців, Трамп сам мав би дозволити переговорникам вирішувати питання. Він міг би час від часу втручатися, щоб подолати тупикову ситуацію або, наприкінці процесу, укласти угоду. Але він не може керувати дипломатичним процесом щодня.
Наполегливість пана Трампа щодо закінчення війни в Україні вже дала деякі важливі результати. Він значно змінив хід переговорів у ключових столицях, і завдяки поєднанню «батога і пряника» розпочалися різноманітні консультації. Росія та Україна не проводили мирних переговорів з 2022 року, незабаром після повномасштабного вторгнення, але цього року вони тричі зустрічалися безпосередньо, востаннє — у середу.
Ці зустрічі не привели до зменшення інтенсивності війни, хоча й призвели до значного обміну полоненими. Але перемир'я залишається недосяжним. Пан Путін чітко дав зрозуміти, що не відмовиться від важелів впливу, які дає йому продовження бойових дій, а президент України Володимир Зеленський, зі свого боку, вимагає повного припинення вогню перед обговоренням довгострокової мирної угоди.
Нові дипломатичні зусилля США можуть вивести ситуацію з глухого кута, підштовхнувши сторони до укладення рамкової угоди — документа, що визначає параметри остаточного врегулювання. Будучи впевненим у результатах мирних переговорів, пан Путін може погодитися на припинення вогню, яке досі відхиляв, тим самим створивши передумови для продовження детальних переговорів. Такий підхід був застосований у переговорах між урядом Колумбії та Революційними збройними силами Колумбії (FARC): у 2012 році обидві сторони підписали п'ятисторінкову рамкову угоду разом із угодою про припинення вогню. Після ще чотирьох років переговорів вони домовилися про остаточне врегулювання, яке займає 323 сторінки.
Звичайно, можливо, що навіть якщо адміністрація Трампа вкладе кошти в комплексний процес дипломатичного врегулювання конфлікту, Путін все одно заблокує угоду. Але ми ще не перевірили цю гіпотезу. Переговори про припинення війни в Україні не провалилися. Вони ще навіть не розпочалися.
Джерело — Тhe New York Times
