Новгородська республіка- це держава, яка проіснувала на півночі Європи з 1136 по 1478 роки. Центром виступало місто - Великий Новгород на чолі з великим боярством.
У період найбільшого розквіту, крім власне Новгородської землі, включала також території від Балтійського моря на заході до Уральських гір на сході й від Білого моря на півночі до верхів'їв Волги та Західної Двіни на півдні. Але Новгородська республіка була знищена у 1478 році внаслідок окупації та анексією з боку московського князівства.
Ільменські словени та псково-новгородці
Ільменські́ словени, Ільменські слов'яни, племʼя словіни — східнословʼянське поемʼя (чи племінний союз), що заселяло з VI сторіччя північні території поблизу озера Ільмень, від якого й походить його назва.
Зазвичай вважається, що ільменські словени - це відгалуження від венедських словʼян, які залишили Віслу та мігрували на північ Східно-європейської рівнин у V - VI сторіччях. Згодом вони асимілюють племена фінно-угорської мовної групи, тобто - водь, весь та іжора. Цей процес тривав кілька сторіч і завершився слов'янізацією балтів та фінномовних мешканців.
Науці відомий четвертий східнослов'янський етнос — псково-новгородці, що постали з ільменських словен, але у XV—XVI ст. були асимільовані московитами в процесі експансії московського князівства на захід.
Згадки про ільменських словен містяться у давньоруських літописах («Повість минулих літ «) та іноземних хроніках. В арабських джерелах, зокрема, згадується про існування в цей період трьох таких великих політичних центрів: Куяби (Київ ), Славії та Артанії. Славію, як правило, бачать у землі ільменських словенів, головним містом яких у Х ст. став Новгород.
Новгородська мова
Новгородська мова, або ж давно новгородська наддіалектна форма - це східнословʼянський говір що був поширений на теренах Новгородської республіки до XV сторіччя . Суттєво відрізнявся від мови, розповсюдженої в давньому Києві, та від інших слов'янських мов. Вважається, що давньоновгородський говір міг розвинутися в четверту східнослов'янську мову нарівні з українською, білоруською та російською . Найпримітніша риса давньоновгородської фонетики – відсутність другої палаталізації.
*Друга палаталізація - це друга зі слов'янських палаталізацій, зміна задньоязикових приголосних g, k, x на передньоязикові зубні dz’, c’, s’ перед голосними переднього ряду дифтонгічного походження.
*Палаталізація - це явище помʼякшення приголосних у фонетиці.
Новгородський говір перш за все відомий за берестяними грамотами, що зазвичай писались чистим говором, та тільки іноді з впливом київських норм. Деякі говірні риси, ніби помилки, проникали в пам'ятки писемності.
Приклади:
1) Без поділу на опрічні слова (як у берестяних грамотах):
грамотаѿжирочькаиѿтѣшька
къвъдовиноумлвишильцевице
моупошибаешисвиньѣцюжѣапъ
несланъдрька∙аесипосоромилъко
ньцьвъхълюдинь∙сооногополоу
граматапрокънижетабыс∙ожее
ситакосътворилъ
2) З поділом на опрічні слова:
Грамота ѿ Жирочька и ѿ Тѣшька къ Въдовиноу. Млви Шильцеви: «Цемоу пошибаеши свиньѣ цюжѣ? А пънесла Нъдрька. А еси посоромилъ коньць въхъ Людинь: со оного полоу грамата про къни же та быс, оже еси тако сътворилъ».
3) Переклад:
Грамота од Жирочка і од Тішка Вдовину. Скажи Шильцеві: «Чому вчиняєш шкоду чужим свиням? [Про це] сповістила Ноздрька. Ти осоромив весь Людин кінець: з Торгової сторони [прийшла] грамота, вона була про коней, з якими ти вчинив те саме».
Давньоновгородський говір зник після того як Новгородщину завоювала московія у 1478 року. Деякі специфічні риси збереглися на новгородських землях і надалі (цокання, ять замість ы у родовому відмінку та ін.).
Утворення та становлення держави
Тенденція до відділення середньовічного Новгороду від Києва — це складне історичне явище, яке розгорталося поступово впродовж XI–XIII століть. Її можна пояснити низкою політичних, економічних і географічних факторів.
1) Географічна віддаленість:
Новгород був розташований далеко на північ від Києва, що ускладнювало пряме управління. Величезна територія, яку контролювала Русь створювала труднощі для централізованого контролю, особливо в епоху, коли ще не було розвинутої адміністративної системи.
2) Особливий політичний статус:
Новгород рано отримав елементи самоврядування. Уже в XI столітті тут сформувалися інституції, які згодом стануть основою республіканської форми правління (Новгородська боярська республіка). Новгородці мали значний вплив на вибір князя, могли його «вигнати» або запросити нового.
3) Економічна самодостатність:
Новгород був великим торговим центром і мав розвинуті зв’язки з Балтійським регіоном та Ганзою. Економічна незалежність сприяла політичній автономії.
4) Доба феодальної роздробленості :
Після смерті Ярослава Мудрого у 1054 р. розпочалася феодальна роздробленість — боротьба між різними гілками Рюриковичів за владу в Києві. Київ утратив роль реального центру влади, а окремі князівства стали більш самостійними.
5) Фактична автономія:
Хоча Новгород залишався формально частиною земель Києва і мав свого князя з династії Рюриковичів, він фактично був самокерованим містом. Це особливо проявилося після 1136 р., коли новгородці вигнали князя Всеволода Мстиславича — це вважається початком Новгородської республіки.
6) Монгольська навала:
Після монгольської навали у 1237–1240 рр. Київ занепав, а Новгород уникнув повного розгрому. Це ще більше зміцнило його окремішність і дозволило зберегти політичну структуру.
У XII–XIII століттях до складу Новгородської республіки входив Псков, що став відокремлюватися від Новгорода з середини XIII століття. Юридично його незалежність від Новгорода було визнано Болотовським договором 1348 року. У XII–XIII століттях відбувалося розширення території Новгородської феодальної республіки у східному та північно-східному напрямку. Освоювалися Обоніжжя, Подвиння, береги Білого моря. Югорські ж племена, що жили на Північному Уралі, сплачували данину Великому Новгороду. Північні володіння, багаті на хутро, морського звіра, рибу, сіль та інше, мали велике економічне значення для Новгородської феодальної республіки.
Політичний устрій
На чолі Новгородської республіки було віче. Саме віче скликалося для прийняття важливих рішень, призначення посадовців та могло запрошувати або виганяти князя.
Ще було декілька впливових посад:
1) Посадник - найвища виконавча посадова особа (як сучасний прем’єр). Зазвичай він обирався з бояр, очолював суд та скликав віче.
2) Тисяцький - відповідав за ополчення та торгівлю. Також часто представляв інтереси ремісників і купців.
3) Архієпископ - очолював новгородську церкву. Впливав на політику, мав велике багатство і авторитет. Часто виступав як посередник між боярами та народом.
Також була боярська рада, тобто впливова аристократія, колишні посадовці. Фактично вирішувала ключові питання «за лаштунками».
Господарство та культура
Новгородська республіка займалася здебільшого землеробством та скотарством, хоча широке поширення також мали полювання, бортинцтво та рибальство. Також на узбережжі Фінської затоки добували залізо, а у деяких інших місцевостях Новгородської землі займалися солеварінням. Продукти селянських промислів, як хутро, віск, мед, риба, ворвань, сало, льон, хміль - значною мірою йшли на ринок, або вивозилось з-за кордон.
Також торгівля з Ганзою була рушієм економічного розвитку Новгородської республіки, зробила її частиною європейського торгового простору. Водночас вона стала точкою напруги між автономним Новгородом і централізованою московією.
Завдяки особливому політичному устрою, широким торговельним зв’язкам і відносній автономії, в Новгороді сформувалося унікальне культурне середовище, яке відрізнялося розвиненими писемністю, усною творчістю та іконопису.
Також у аспекті архітектури зазвичай поєднувався візантійський стиль з місцевими традиціями. Одна з таких памʼяток - це Софійський собор у Новгороді заснований у 1045–1050 роках.
Боротьба Новгороду з зовнішнім ворогами та втрата незалежності
Новгородській республіці доволі часто доводилося давати відсіч зовнішнім загрозам. Спочатку це була боротьба з Тевтонським та Лівонським орденами, згодом зі Швецією, яка намагалися поширити свій вплив у районі Балтики та Ладозького озера, але найбільше виділяються московсько-новгородські війни, які і призвели до втрати новгородської держави.
Перша московсько-новгородська війна та Яжелбицький мир (1456 рік):
Перший похід московського князівства на Новгород відбувся у 1456 році. Причиною конфлікту стало те, що Новгородська республіка підтримала московського князя дмитра шемяку в його боротьбі проти великого князя московського. Після поразки шемʼяки московський князь вирішив покарати Новгород за втручання у внутрішні справи москви. У 1456 році василь II вирушив у похід та переміг новгородське військо поблизу Старої Руси і змусив Новгородську республіку сісти за стіл переговорів. За підсумками війни було укладено Яжелбицький мир, який значно обмежив політичну самостійність Новгорода. Новгород зобов’язувався не вести зовнішню політику без дозволу московії, визнавав судову владу москви в деяких питаннях і зобов'язувався не приймати князів-суперників. Цей мир став віхою на шляху до підкорення Новгорода москвою. Також Новгород заплатив московії велику контрибуцію - близько 15 тис. карбованців, але все ще залишився незалежним.
Друга московсько-новгородська війна 1471 року:
Другий похід московського князівства на Новгород відбувся у 1471 році. Причиною конфлікту стало прагнення Новгородської республіки зберегти свою незалежність шляхом зближення з Великим князівством Литовським, тобто підтримкою литовського князя Михайла Олельковича як потенційного правителя. Це викликало різку реакцію москви, яка звинуватила Новгород у зраді православ’я.14 липня 1471 року під Шелонню відбулася вирішальна битва, в якій московське військо перемогло Новгородську республіку. Внаслідок цього Новгород змушений був укласти Шелонський мир, який обмежував його самостійність у зовнішній політиці, забороняв укладати союзи без дозволу московського князя та визнавав його зверхність. Незважаючи на поразку, Новгород зберіг внутрішнє самоврядування, однак втратив значну частину політичної незалежності, що стало прелюдією до остаточного приєднання до московії у 1478 році.
Третя московсько-новгородська війна та анексія Новгороду ( 1477-1478 роки):
Третій похід московського князівства на Новгород відбувся у 1477–1478 роках і завершив остаточну ліквідацію незалежності Новгородської республіки. Причиною конфлікту стала відмова Новгорода остаточно підкоритися москві після попередньої поразки, а також чергові спроби республіки відновити зв’язки з Литвою. У 1477 році іван III вирушив у новий похід на чолі великого війська. Не дочекавшись рішучого опору, він підійшов до міста і змусив новгородців капітулювати. У січні 1478 року Новгород офіційно втратив незалежність: було скасовано республіканське самоврядування, вигнано віче, ліквідовано посаду посадника, а всі управлінські функції передано московським намісникам. Новгородські бояри, що чинили спротив, були страчені або вислані, а багато заможних родів — депортовано. Так завершилася історія Новгородської республіки як самостійної держави.
Після остаточного підкорення Новгорода москвою у 1478 році іван III наказав зняти вічовий колокіл з Ярославового двору, що символізувало кінець республіки. Колокіл урочисто перевезли до москви, де його зберігали як трофей і знак перемоги над волелюбне містом. За переказами, його волочили по землі, ніби караючи за «непослух» — це мало глибоке приниження для новгородців. Зняття вічового колокола стало знаковим актом: він ознаменував не лише фізичне приєднання Новгорода до московії, а й знищення багатовікової традиції самоврядування та громадянської активності. Колокіл перетворився з голосу народу на німу реліквію минулої свободи.
Новгородська різанина та повне знекровлення боярства
Новгородська різанина - це масові вбивства цивільного населення Новгороду, які були скоєні іваном IV грозним та його опричним військом в 1569—1570 роках.
Приводом для походу івана IV стало звинувачення новгородців у зраді та змові з Великим князівством Литовським. У січні 1570 року опричне військо на чолі з царем увійшло в Новгород. Почалися масові страти: вбивали не лише бояр та духовенство, але й купців, простих містян, жінок і дітей. Людей топили у річці Волхов, катували, спалювали живцем. Загальна кількість жертв, за різними оцінками, могла сягати від кількох тисяч до десятків тисяч осіб. Унаслідок Новгородської різанини відбулося повне знищення місцевої аристократії — боярських родів (бояри та їх сімʼї були жорстоко вбиті), які ще зберігали певні залишки впливу після приєднання до москви. Їхні маєтки були конфісковані, а землі передані опричникам. Це стало остаточним актом знекровлення новгородської еліти, яка протягом століть формувала унікальну політичну традицію самоуправління. Хоч процес знищення боярства почався за івана III, але кульмінації досяг за івана IV грозного. Новгородська різанина не лише зруйнувала залишки місцевого самоврядування, але й завдала серйозного удару по економіці міста, яке довгий час було важливим торговим центром. Від цієї трагедії Новгород більше ніколи не відновив колишньої могутності. Після жорстоких репресій івана грозного, коли були страчені тисячі мешканців міста, включно з купцями, боярами, монахами, жінками й дітьми, Новгород остаточно перестав бути собою. Це була вже не республіка, не громада, не окрема політична сутність — а провінція централізованої московської держави.
Висновок:
Слід наголосити, що історія Новгородської республіки — це історія вільного народу, який століттями будував свою державу на засадах колективного управління, місцевого самоврядування, правової традиції та культурної відкритості. Проте ця унікальна цивілізаційна модель була брутально знищена московською агресією, що втілювала зовсім іншу ідею — автократії та притаманній московії примітивності та нетерпимості всього інакшого. Це не просто історичний факт, а символ глухої нетерпимості до самостійності, багатоголосся і свободи. Ми маємо засудити цю агресію не лише як факт минулого, а як ідеологію, яка досі не зникла, і яка продовжує загрожувати іншим народам. Зараз московія використовує історичну постать Новгорода для своїх інтересів, але ми не маємо забувати про справжній Новгород, який мав свою історію та не був частиною імперії зла та її «культурного поля».
