Авторка: aesasha
Гаряче питання: та сама Стамбулка. Магічний документ, через який в Україні мають ввести 301929302 гендерів, заборонити жінкам зустрічатися з чоловіками, а сама Туреччина, через столицю якої, власне, ця Конвенція і Стамбульська, вийшла з неї! Або ні? Давайте розбиратися.
ЩО ТАКЕ СТАМБУЛЬСЬКА КОНВЕНЦІЯ?
Насамперед, повна назва цього документу – Конвенція Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі – Конвенція).
Це міжнародний договір, який був відкритий до підписання 11 травня 2011 року у Стамбулі, і Турція, відповідно, ратифікувала його першою, у 2012 році. Україна, хоч і була однією із країн-авторок її тексту, ратифікувала її лише в цьому році. Крім України, станом на 2018 рік, 34 країни ратифікували Конвенцію.
ЩО ЦЕ ТАМ?
Які гострі дискусії тільки не точаться стосовно тексту Конвенції – стільки забобонів та здогадок не бачив жодний документ. Та найбільше, що хвилювало суспільство – поняття "гендер" замість поняття "біологічна стать". Хвиля обурення накрила поняття "насильство за гендерною ознакою" – що це за гендер, що за ознаки? Проте текст Конвенції тлумачить це визначення абсолютно чітко (ст. 3, пункт d):
"насильство стосовно жінок за гендерною ознакою" означає насильство, яке спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або яке зачіпає жінок непропорційно. Простіше кажучи, насильство через те, що жінки часто менші, фізично слабші та мають відповідні статеві ознаки, що полегшують для кривдника вчинення сексуалізованого злочину.
Не вірите? Будь ласка, стаття 1 Конвенції, яка власне і визначає цілі даного документу (пункт 1):
Цілями цієї Конвенції є:
а) захист жінок від усіх форм насильства й недопущення, кримінальне переслідування та ліквідація насильства стосовно жінок і домашнього насильства;
b) сприяння ліквідації всіх форм дискримінації стосовно жінок та заохочення дійсної рівності між жінками та чоловіками, у тому числі шляхом надання жінкам самостійності;
с) розробка всеосяжних рамок, політики та заходів для захисту всіх жертв насильства стосовно жінок і домашнього насильства та надання їм допомоги;
d) заохочення міжнародного співробітництва з метою ліквідації насильства стосовно жінок і домашнього насильства;
е) забезпечення підтримки та надання допомоги організаціям та правоохоронним органам в ефективному співробітництві для прийняття комплексного підходу до ліквідації насильства стосовно жінок і домашнього насильства.
Слова "гендер" навіть немає, як і нав‘язування певної гендерної ідентичності будь-кому. Проблема вирішена.
"ТА А ЯК ЖЕ РОЗВАЛ ІНСТИТУТУ СІМ‘ї?"
А, ви про пункт 1 статті 12?
"Сторони вживають необхідних заходів для заохочення змін у соціальних і культурних моделях поведінки жінок та чоловіків з метою викорінення упереджень, звичаїв, традицій та всіх інших практик, які ґрунтуються на ідеї неповноцінності жінок або на стереотипних ролях жінок та чоловіків".
Певне, вас зачепили фрази "викорінення традицій/стереотипних ролей". По-перше, мова йдеться про традиції, які шкодять жінкам: заборона відвідувати публічні місця без покриття, викрадення та/або сімейне зґвалтування наречених, заборони займатися чимось окрім домашнього господарства, тощо. По-друге, під стереотипними ролями йдеться поняття жінки як другорядної, гіршої, тупішої, тощо – ніхто нікому не забороняє народжувати дітей та ставати домогосподарками – аби це був ваш свідомий вибір, без примусу, і ви ним насолоджувалися. Та навіть такі традиції з вилами та серпами не забиратимуть – слово "заохочення" стоїть в тексті не просто так. Накінець, у Конвенції є справи важливіші – навряд чи у статтях 37 (примусовий шлюб), 38 (каліцтво жіночих геніталій) або 39 (примусова стерилізація) містяться мрії про розвал інституту родини. Проте скептики можуть дочекатися офіційних наукових коментарів!
ЧОМУ ТОДІ Ж САМА ТУРЦІЯ СКАСУВАЛА ПІДПИС ТА РАТИФІКАЦІЮ?
Все просто – змінилась влада. Вони оголосили, що дана Конвенція пропагує одностатеві шлюби, хоча там з одностатевого лише притулки для жінок та дітей, постраждалих від домашнього насильства. Проте, звісно, текст ніхто не читав і влада просто скористалася народним несхваленням. Насправді, в ісламських країнах просто невигідно публічно визнавати чоловіків винними, адже релігія вчить, що вони непогрішні. Їх не хочуть змусити працювати над собою, бо чоловіки, які звикли бути кращими, можуть масово обуритися і підірвати владний престиж. А жінки… Вони ж звикли так жити. Потерплять.
Насправді, це дуже сумний приклад того, як жіночі права можуть забрати так само швидко, як і надали. Саме тому фемінізм ще не скоро втратить свою актуальність – прикладом є хоча б ситуація з Іраком. Ми боремося, щоб більше нікому після нас не довелося знову виборювати хоча б дрібну дорогоцінних прав, як хоч наблизять нас до можливостей чоловіків.
Стамбульська Конвенція – не вирок, не кат і не вбивця традицій. Це можливість для багатьох жінок зажити нормальним життям. І це те, про що б мріяли ще сотні тисяч жінок до нас.
