Вступ
Перед початком вважаю за необхідне зробити ремарку, що дані, викладені дальше, можуть відрізнятися від реальної картини, тому що
Історію своєї державності у 1950 році Північ зустріла із населенням у 11,1 мільйон, яке за майже 75 років виросло у 2,36 рази , і сьогодні складає орієнтовно 26,2 мільйони. Цікаво, що сусідній Південь має аналогічні відносні показники — з 1950 року ріст населення склав 159%, від 20 до майже 52 мільйонів.
Паралельно із ростом абсолютного числа населення, збільшувався і показник урбанізації, зупинившись у 2024 році майже 63%, що менше, аніж показник сусідніх Японії (93%), Південної Кореї (81%), Тайваню (трохи менше 80%) і КНР (65%).
Може постати питання: чому ще у 1950 році між Північчю та Півднем була настільки велика різниця в кількості населення. Відповідь доволі проста: результат дії географічних та історичних чинників. Упродовж корейської історії центром економічної активності, а отже і внутрішньої міграції був Південь, і цей тренд залишався в силі і в період 1910-1945 рр., коли півострів контролювала Японія.
Географія та продовольство
Географічний же фактор полягає у тому, що приблизно 4/5 усієї території КНДР займає гориста місцевість, ведення сільського господарства у якій достатньо складне, і навіть у разі успіху ці землі неспроможні дати достатній обсяг продуктів сільського господарства.
Малий відсоток придатних для обробки земель додатково ускладнюється cуттєвим технологічним відставанням та недостатньою механізацією сільського господарства, браком добрив. Відтак власне виробництво продуктів харчування ніколи не давало достатнього рівня продовольчої безпеки, і більшість своєї історії КНДР потребувала допомоги для її гарантії — до 1990 року цим донором виступав в основному СРСР, у подальші роки — КНР. Звісно, що фактор продовольчої безпеки впливає на показники кількості та росту населення.
Як результат вищеописаного нестача харчів у КНДР не є рідкісним явище, а в період 1995-1999 рр. держава пережила доволі руйнівний голод, який називають “Важким маршем”/”Важким походом”. Причиною стали зупинка підтримки з боку СРСР через розпад останнього та низка природних катастроф. Підрахувати точну кількість жертв складно, у тому числі через закритість режиму Кімів, але за найменшими оцінками республіка втратила 300 000 жителів, за найвищими — 3 мільйони, тобто у відсотковому співвідношенні держава втратила від 1,5 до 13,4% мешканців.
Серед неочевидних наслідків голоду прийнято виділяти загальнонаціональну психологічну травму — люди, які були дітьми в 90-і і застали роки голоду, у дорослому віці схильні мати менше дітей. Звісно, що це далеко не єдиний фактор, що визначає показник народжуваності у КНДР.
Коротка історія північнокорейського коефіцієнту фертильності
На початку існування КНДР на одну жінку в ній припадало приблизно 3,5 дитини, і цей показник продовжував зростати аж до початку 70-х років. Збільшення населення створювало серйозний тиск на економіку держави, її соціальну сферу, а найбільше — на сільське господарство, що в сукупності викликало занепокоєння з приводу можливості держави давати раду населенню, якщо воно продовжить зростати при коефіцієнті фертильності трохи менше 4. Для розуміння, цей показник означає, що кожне наступне покоління буде вдвічі більше за попереднє.
І ось у нас графік, з якого чітко видно, що у 70-х роках щось трапилося — щось таке, що зумовило стрімке падіння кількості дітей на жінку з 4 до 3, після чого падіння продовжилося у більш спокійному темпі. У 70-х роках уряд КНДР в цілях обмеження росту населення розпочав пропаганду політики планування родини, а також масової доступності контрацептивів. Хоча ще не були легалізовані аборти, проте їхня практика поширювалася, а в 1983 році КНДР легалізувала і аборти.
Тоді ж почав стрімко рости і середній вік населення. Якщо у 1975 році, на старті політики з контролю росту населення, від становив 19,7, то у 2000 вже 29,1, а у 2024 — 36,3.
Однак, уже в 90-х роках влада Півночі занепокоїлася падінням народжуваності в державі і почала реалізовувати зворотню політику — збільшення народжуваності. Тому вже у 1993 році аборти були знову заборонені. Тим не менш, народжуваність продовжувала падати, і на межі століть кількість дітей на жінку впала нижче показника відтворення населення.
Відтак, у 2015 році уряд пішов ще далі, запровадивши серйозні штрафи для акушерів, що таки робили аборти, та покарання у вигляді позбавлення волі для всіх інших, хто здійснює операції з переривання вагітності. Тим не менш, у силі залишається практика примусових абортів для політичних в’язнів, інвалідів та жертв зґвалтування з боку членів партії. Також примусові аборти проводять північнокорейським повіям, що завагітніли під час роботи у КНР (деякі джерела кажуть, що робиться це з міркувань чистоти нації).
Окрім цього, у 2015 КНДР також наклала заборону на засоби контрацепції: під неї потрапили презервативи, засоби гормональної та екстренної контрацепції. Публічно Пхеньян засуджував ці засоби як такі, що суперечать традиційній моралі та провокують нерозважливу сексуальну поведінку населення, особливо молоді. На практиці ж це були радикальні міри задля збільшення народжуваності.
Дані прямих оцінок недоступні, але навіть за непрямими можна констатувати, що якщо успіхи і є, то доволі обмежені. Загалом за період з 2000 по 2020 рік коефіцієнт фертильності у Народно-Демократичній Республіці впав з 2,0 до 1,8, і тренд вказує на подальше спадання, яке, однак, відбувається суттєво повільніше, аніж у сусідніх КНР, Японії, Південній Кореї чи Тайваню.
Під кінець 2023 року проблему публічно визнав і Верховний лідер КНДР, генеральний секретар ЦК ТПК, генералісімус Кім Чен Ин, закликавши під час свого виступу на святі Національної зустрічі матерів жінок до боротьби з падінням народжуваності. Тоді ж з’явилося відео як очільник Півночі плаче, читаючи звіти про народжуваність у державі.
Чому так?
Велика частка причин падіння народжуваності у КНДР буде перегукуватися з такими ж у інших державах — адже скорочення коефіцієнта фертильності є загальнопланетним трендом. Тим не менше, ситуація в Північній Кореї має низку унікальних факторів, на які я хочу звернути увагу.
По-перше, далі даються взнаки наслідки “Важкого походу” 1995-1999 рр. Хоча за оцінками ООН показник фертильності КНДР зараз становить 1,79, усе більше молодих родин воліють мати лише 1 дитину.
По-друге, у КНДР відбулося те, що можна назвати вимушеною трудовою емансипацією жінок. Річ у тім, що влада регулярно здійснює заходи трудової мобілізації до чоловічого населення, залучаючи останнє до різноманітних сезонних чи навіть річних робіт, суть яких може достатньо сильню варіюватися: від будівництва інфраструтурних об’єктів та допомоги у зборі врожаю до проектів озеленення. Трудова мобілізація відбувається і у разі природних катастроф.
Проблема у тому, що дана праця не оплачується урядом. Відтак, питання фактичного виживання родини та дітей лягає на плечі північнокорейських жінок, які в КНДР мають значно ширшу трудову мобільність і часто працюють “в чорну”, аби утримувати родину, якщо чоловіка мобілізовано. Подібне трудове навантаження в купі із традиційно жіночим обов’язком виховання дітей негативно впливають на готовність північнокореянок до другої чи третьої дитини.
По-третє, грає роль і поступова зміна суспільних настроїв Північної Кореї. Нечисленні втікачі та люди, яким вдалося поспілкуватися із північнокорейцями стверджують, що для сучасної молоді в КНДР питання економічного добробуту та ситого життя є набагато важливішим, аніж для їхніх батьків, і в царстві колективізму з'являються паростки індивідуалізму. Багато молодих чоловіків, а особливо — дівчат у Північній Кореї воліють не вступати в шлюб без певного кар’єрного успіху.
Я не зумів знайти статистичні дані щодо середнього віку, у якому жінки в КНДР народжують свою першу дитину, а також дані щодо середнього віку одруження, але, з огляду на все вищевикладене та загальносвітові тренди, логічно припустити, що ці показники також зростають.
Аналогічно, мені не вдалося знайти дані щодо ринку нерухомості в КНДР, а відтак і оцінити його вплив на демографічну ситуацію.
Висновки
Можу з упевненістю констатувати, що КНДР слідує загальносвітовому тренду на скорочення населення. За оцінками ООН, абсолютні показники північнокорейської популяції почнуть скорочуватися уже в 2034 році, що відбуватиметься одночасно із старінням населення.
Складно прогнозувати, який вплив це здійснить на зовнішню політики режиму Кімів, особливо з огляду на те, що демографічна ситуація у Південної Кореї є у значно більшій мірі апокаліптичною, що може дати Півночі відносну перевагу у живій силі. Однак з очевидного можу припустити, що скорочення працездатного населення та збільшення частки людей похилого віку з кожним роком буде створювати все більший тиск на і так не надто потужну економіку Півночі.
Приклад КНДР цікавий тим, що демонструє: сучасні демографічні тренди перемогти вкрай складно, якщо взагалі можливо. Заборона та криміналізація абортів (із закритими кордонами, які унеможливлюють поїздку закордон з ціллю переривання вагітності), повна заборона контрацептивів, потужна пропагандистська машина та політика уряду із заохочення традиційних статевих ролей — нічого із вищепереліченого не домогли державі Чучхе переламати криву вимирання.
