До нашої зустрічі
Кажуть, що справжнє кохання починається з погляду. Іноді – з випадкової зустрічі на вулиці, усмішки незнайомця або розмови, яка затягнулася до самого ранку.
Але наша історія почалась інакше. Вона почалась з повідомлення.
З звичайного повідомлення на екрані телефону, яке тоді не здавалось чимось особливим, я навіть не могла уявити, що за кілька слів ховається людина, яка згодом стане моїм ранком, вечором, спокоєм і водночас найбільшим хвилюванням.
Ми не знали як звучить голос одне одного наживо, не знали, які в нас звички, як ми сміємось, коли по-справжньому щасливі, і як виглядають наші очі коли ми сумуємо.
Ми просто розмовляли.
Спочатку трохи, потім деталі більше. Звичайні «як справи?» перетворилися на довгі розмови про все світі. Ми почали ділитися дрібницями, розповідати про свій день, чекати повідомлень, і засинати з телефоном у руках.
Так непомітно незнайома людина стала частиною мого життя.
Та між нами завжди залишалось те, чого не могли змінити навіть найтепліші слова – відстань.
Кілометри, дороги, кордони, різні міста й обставини. Ми могли годинами розмовляти через екран, але не могли дивитися один на одного, простягнути руку й торкнутися щоки. Могли говорити «я поруч», хоча насправді між нами були сотні кілометрів.
Іноді я заплющувала очі й уявляла нашу зустріч. Як побачу його серед натовпу, як упізнаю ще здалеку, як нарешті зможу обійняти й більше не рахувати години до наступного дзвінка.
Я не знала, якою буде та мить.
Але знала одне: я дуже хотіла щоб вона настала.
Минали місяці, змінювалися пори року, за вереснем приходила зима, за зимою – весна, потім знову літо. Три роки нашого життя вмістилися між повідомленнями, дзвінками, очікуванням і мріями про один день.
І ось знову настала зима.
Вперше за три роки наша зустріч перестала бути просто мрією, яку ми повторювали одне одному перед сном.
Я ще не знала, як сильно битиметься моє серце, коли побачу його. Не знала, чи вистачить мені слів, щоб передати все, що накопилось за ці роки.
Але я знала, що зовсім скоро зможу зробити те, про що мріяла стільки часу.
Нарешті обійняти тебе.
І, можливо саме тоді я зрозумію, що всі ті три роки очікування були не просто відстанню між двома людьми. Це була дорога одне до одного.
Бо тієї зими я мала зустріти людину, яку моє серце знало вже три роки, але мої руки ще жодного разу не обіймали.
