У моїм саду троянди розцвіли,
Хоч зима вже холодом дихає в спину.
Немовби сказати тихенько змогли:
«Тримайтесь, хлопці, заради рідної людини.
Заради світанку, що прийде колись,
Заради обіймів, тепла і родини.
За кожну хвилину за життя борись,
Бо вдома вас люблять і ждуть …».
На пелюстках — краплини, мов сльоза,
Але троянда голови не хилить.
І навіть коли осінь настає,
Вона цвіте… бо ще надія є.
А я б хотіла кожному сказати:
«Мої хороші, бережіть себе.
Вам іще дітей належить обіймати,
І мирне небо має бути ваше теж.
Хай зігріває вас думками хата,
Хай бережуть вас янголи в путі.
Ви маєте вернутися, хлоп'ята,
Бо стільки ще прекрасного в житті!
А ці троянди — вам, мої рідненькі,
Крізь відстань їхній аромат летить.
Хай будуть ночі тихі та легенькі,
І кожен день до Перемоги мчить.
Цвіте троянда, хоч пізня осінь на дворі…
І я молюся, щоб прийшла весна.
Щоб ви вернулись, хлопці, всі додому,
А війна залишилася одна —
У спогадах. Не в долях. Не в житті.»