Джина повернулася додому після важкого робочого дня і знову застала ту саму картину, що і вчора. Її дочка Сара весь день провела з Ратсом, забувши про геть усе на світі. Навіть прибрати в своїй кімнаті.
Ратс – це останній витвір науки і техніки. Такий собі супер робот з вбудованим штучним інтелектом останнього покоління, який сам може нескінченно розвиватися. А ще він спокійно може будувати з людною ланцюжок діалогу, без проблем і підвисань. Тобто, нічим не відрізнятися від будь-якого іншого живого співрозмовника. Ратс на вигляд цілком нормальний хлопець. Можливо навіть і кращий. Правда шкіра у нього з силікону, хоч і найвищої якості.
Відколи Джина придбала своїй донці цього «супер друга» все життя Сари змінилося. Вона може творити такі дива, про які раніше вона навіть і мріяти не могла. Але всі ці дива мало тішать Джину. Адже в кінці кінців, дівчина жива і має дружити з іншими дітьми. Чого Сара зовсім не збирається робити. І у свої вісімнадцять абсолютно віддається дружбі з одним лише Ратсом.
Тай не лише вона одна така. Он Глен, її подруга, Картуз, сусід навпроти – вони теж мають таких «вічних друзів», з котрими проводять увесь всій час.
А ще яких років двадцять тому назад було зовсім усе інакше. Всі люди ходили на роботу, спілкувалися одне з одним, заходили в гості одне до одного. Вони збиралися десь разом з друзями і їхали відпочивати на природу або йшли в кафе. І там, в дружній не вимушеній атмосфері ділилися різними цікавими історіями.
Ні, сьогодні усе зовсім інше. Сьогодні роботи з ШІ скрізь. Вони входять в життя кожного. В кожну сферу. Вони все більше заміняють людей на роботі, даючи кращий коефіцієнт корисної дії аніж найкращий співробітник. Вони можуть вести машину, стояти біля верстату, бути не замінним помічником в усьому. А тепер вони ще й увійшли в особистісну сферу життя. Тепер роботи наділені супер інтелектом можуть бути кіно акторами, музикантами, навіть учителями.
Жінка зайшла в кімнату дочки. Там було все приблизно так як і вона сподівалася побачити. Такий собі «творчий безлад»
– Саро! – сказала Джина. – Я хочу з тобою поговорити!
– Не зараз! Ти ж бачиш, що я зайнята! – буркнула дівчина. – Ще встигнеш мені моралі начитати.
– Та нічим ти не зайнята! Ти навіть не захотіла прибрати в своїй кімнаті! Я вже не говорю про те, що я просила приготувати вечерю нам.
– Ратс зробить все, чого ти переймаєшся!? А ще краще заказати пасту «Світанок». І нам готова вечеря.
Так, паста «Світанок» була розроблена як їстівна річ. Її можна було їсти як піцу. Або виробляти з неї якісь фігурки і запікати. Жінку щось наче сіпнуло в середні. Яка недбалість про себе! Яка байдужість! Яке абсолютне не розуміння її дочки!
Вона й сама лише не давно дізналася з підпільних джерел інформацію про те, що ця паста, як і всі інші їхні приправи є дуже шкідливою. І тому всі вони так хворіють час від часу.
Тому Джина почала потихеньку так-сяк готувати більш-менш здорову їжу. Хоча і її здоровою до кінця назвати не можна було. Але все ж це краще аніж то.
– Саро, тобі вісімнадцять! Ти уже досить доросла дівчина аби почати сприймати реальність якою вона є. Зрозумій нарешті – Ратс лише машина. Він не хлопець. Тобі потрібно трохи кудись вийти, знайти собі якихось друзів, нормального хлопця!
Відповідь ошелешила жінку.
– Ратс мене повністю влаштовує. Він розумний. Все знає. От закінчу клятий коледж і зроблю як Крістел – одружуся з ним! І буду отримувати від муніципальних органів опіки допомогу. Чого ще мені треба?
– Це не життя, чорт забирай! – Крикнула Джина. – Ти з розуму зійшла! Це проти природно!
Вона вийшла з кімнати. Голова йшла обертом. Жінка була в легкому шоці від усього цього.
Але хіба вона не здогадувалася про це увесь час? Хіба вона не бачила що робиться? Хіба вона не знала, що все до цього йде?
Знала. Але не хотіла вірити. Не хотіла вмішуватися. Не хотіла ніяк сприймати, що це факт а не якась там вигадка бабусь. Не хотіла. А тепер це вилізло все на верх.
Джина опустилася на крісло. До чого вони дійшли? Тепер вона працює в своєму офісі оточена з усіх боків машинами. Так, вони мають таку саму подобу як і вона. Але ж це штучна шкіра. Навіть якщо вона і першокласна. І їй іноді стає страшно.
Джина згадала Алана, її брата. Від коли той пішов з роботи і отримав більше вільного часу – то став більше випивати. Він став більше просиджувати за різними іграми. І так щодня.
«Боже правий, до чого ж він докотився! – подумала жінка. – Невже таке саме чекає всіх нас? Мене? Мого чоловіка Руді? Мою дочку Сару?».
Але як гарно усе починалося. Муніципалітет запевняв, що жодної шкоди від впровадження нових передових технологій з супер новим штучний інтелектом не буде. Що від цього усі будуть лише у виграші. Адже роботи Luci 6 нового покоління з найновішим ШІ сприятимуть покращенню умов праці, а замінивши собою людину на виробництві дадуть можливість нарешті кожному зосередитись на власному моральному, інтелектуальному і духовному розвитку. І таким чином за якусь чверть століття люди уже стануть високо розвинутими істотами (а не неадентальцями).
Та реальність показала зовсім інший результат. Скинувши ярмо праці люди опустилися нижче аніж будь-коли. Вони позапиралися по домах і впали в страшну депресію. Тепер вони не хочуть вилазити з дому на світло (втім, сонце тепер теж штучне).
Тоді їм почали давати роботів-друзів з вмонтованим ШІ, щоб таким чином люди не почувалися такими самотніми. Та це призвело до ще більшої замкнутості і відчуження одне одного.
Разом із тим, взявши усе під свій контроль Штучний інтелект встановив певні правила поводження, модель поведінки, правила міжособистісних відносин, стандартів якості. Не кажучи вже про освіту, медицину, культуру від котрих тепер лише залишилися одні лише згадки. Все стало зовсім іншим. настільки іншим, що навіть страшно подумати. Люди почали опускатися щораз на нижчий щабель культурності і моральності.
Кажуть, що десь за морем, є уже цілі міста з самих лише L 6 роботів. Люди там вимерли. А в інших, стали рабами машин. І тепер живуть там наче домашні улюбленці, замкнені в цих дивних містах нового покоління.
Джина тихо зітхнула. Вона вже нічого не могла зробити. Все йшло так, як хотіли вони – машини. І їй залишалося спостерігати і усвідомлювати всю трагедію падіння людства.
Джина повечеряла і лягла спати. Вона засинала з важкими думками, що завтра треба буде знову встати і почати новий день з тими самими проблемами.
А тим часом, з далеких глибин космосу в сонячну систему вторгалася велетенська брила, яка з дикою швидкістю наближалася до землі аби покласти край тому безумству.
