Привіт, Друкарне! 💙💛 Це мій перший довгочит тут… Я авторка Ламія Віта (раніше — Тетяна Вітер). Пишу на Букнет, Аркуші, Букурук та UWURead у жанрах фентезі, фантастика, сучасна проза. Це книги про все, що болить і надихає водночас. Якщо ви любите історії з емоційною глибиною, філософією, живими героями, які не завжди ідеальні, — можливо, ми з вами на одній хвилі 🌙.
А поки мої читачі чекають на мій літній камбек із новою книгою у жанрі міфологічного фентезі, я принесла для вас дещо зовсім інше, але дуже особисте. Це не реліз і не реклама, а відверта розмова.
🤖 “Емпатус-Х: сльоза Титана” — моя перша історія у жанрі посткіберпанк
Дуже хочу поділитись із вами історією, яка жила в мені і, здається, ще досі не залишає мене — “Емпатус-Х: сльоза Титана”.
Це моя перша спроба в жанрі посткіберпанк. Я тільки нещодавно почала його читати і... одразу пірнула у створення твору для конкурсу “Кіберпанк 2025: код майбутнього”. Це було цілковите занурення з головою.
Я знала, що це ризик: неочевидна тема, складна героїня, андроїд, який… відчуває. Так, це дивно, але ця історія стала частиною мене. І я відчувала, що маю написати саме її, ніяку іншу. А ше таку, яку б сама захотіла прочитати, якби була звичайною читачкою.
Працювала над нею в лютому: ночами, з чашкою кави, з мінливим натхненням і сумнівами. Без редакторів, без бетарідерів, тільки я і ноутбук. Моя головна героїня — Айріс Нексіс, вчена, яка створила емоційного андроїда на ім’я Сіріус. І як не дивно, але цей дует став для мене чимось більшим, ніж вигаданими персонажами. Вони показують досвід проживання психологічної травми, роздумів, втрати і пошуку сенсу…
🧩 Що кажуть ті, хто вже прочитав?
🟢 Хтось побачив глибину і дякував за це.
🟢 Усі без винятку закохались у рудого кота Фрістайла (я не жартую — це абсолютний фаворит читачів!).
🟡 Декому бракувало затишних моментів — і я це розумію. Об’єм конкурсу змусив зробити сюжет дуже динамічним.
🟡 Були й ті, кого Сіріус… тригернув. І коментар взагалі назвав книгу чудовим зразком “дівочого кіберпанку, але нічого більше”, бо “андроїда створила жінка”. Ввічливо, але тонкий натяк на стереотип і упередження щодо жінок-творців ви теж бачите, правда?
🔴 А дехто вважав історію “надто емоційною” як для жанру (скільки людей, стільки і вражень). Айріс здалась комусь “інфантильною” як для вказаного віку (я навмисно залишила її такою — бо психотравма не знає вікових меж).
А ще було і таке:
❤️ Одна читачка побачила між рядків усе те, що я вкладала. Вона стала ініціаторкою неофіційної назви книги “Дитя хаосу”. Ця фраза, була закладена і в тексті і в контексті. І коли хтось читає тебе між рядків — це подарунок. А хто вже це “дитя хаосу” дізнаєтесь, коли прочитаєте.
❤️ Хтось порівняв кота Фрістайла зі старою байкою про Білла Ґейтса і Windows — це було кумедно і дуже неочікувано.
І знаєте, попри сумніви, самокритику, критику (зокрема одного з суддів), попри втому (а я після цієї книги була вичавлена, як лимон ще дуже довго🍋), я не шкодую ні про одну ніч за клавіатурою і про участь у конкурсі (якби не він, не з'явилася б ця новела).
Мені навіть здавалося, що моє сезонне емоційне вигорання було через те, що всі свої емоції я віддала Айріс (щоб вона не стала як пересічні жителі Люміса) і Сіріусу, щоб він… "ожив".
Були моменти, коли моя внутрішня критикиня шепотіла: “Та це ж повний крінж! Не формат! Видали краще...”.
Одного такого вечора, на межі емоційного виснаження, я написала щось абсолютно спонтанне. Уявила, як прийшла до Айріс у лабораторію і… поговорила з нею.
Це була метарозмова, не планована, не логічна, не редагована до блиску, але справжня. Деякі слова я давно мала почути від самої себе. Це не частина новели, швидше — постскриптум до неї, який допоміг мені повністю повірити в саму історію і відправити її на конкурс.
Якщо вам цікаво почути, що сказала мені моя героїня, і як кіт Фрістайл несподівано відіграв головну роль — ось цей текст (можливо, він надихне когось із авторів):
Розмова з героїнею, якої могло не бути…
Пізній вечір. Дощові краплі стікають по великих панорамних вікнах лабораторії. Холодне неонове світло мерехтить у відображенні на склі. Всередині — тихо, чути лише легке гудіння серверів. Айріс сидить за столом, перед нею — чашка вже давно охололого еспресо. Вона втомлено зітхає і вдивляється в екрани, що показують рядки коду. Невже пробує відновити Сіріуса?
Я заходжу трохи невпевнено.
Першим мене помічає руденький Фрістайл, який ліниво лежав на підвіконні. Його бурштинові очі миттєво ловлять мій погляд, і кіт неспішно стрибає на підлогу. Він підходить до мене, витягується, лащиться до ноги й тихо муркоче. Я обережно нахиляюсь і беру його на руки. Він затишно вмощується і мурчить голосніше, ніби впізнав у мені когось близького.
Айріс переводить погляд з екрану на наш тандем і підозріло розглядає.
— Ти не корпорат і не хакер… Твій погляд занадто глибокий для мешканки Люміса. І Фріс нікого не визнає, окрім… Хто ти і як сюди потрапила?
Втомлено всміхаюся і нарешті відповідаю.
— Я та, хто тебе створила…
Айріс піднявши брову і схрестивши руки, перериває мене:
— Ще одна “богиня”? Я вже маю справу з однією — системою, яка диктує, що можна і що заборонено.
— А ти така, якою я тебе й задумала: не схожа на людину, яка любить зайві розмови.
Дівчина зітхає, її чорне волосся відкидає тінь на високі вилиці.
— Я не схожа на людину, яка любить розмовляти взагалі, — відповідає вона. — Але ти… ти створила мене саме такою. Чому?
Я на мить завмираю. Фрістайл неспішно зістрибує з моїх рук і знову займає своє місце на підвіконні, ніби передає мені естафету — далі ти сама.
— Бо я хотіла підняти важливі питання, — нарешті зізнаюся.
Айріс злегка нахиляє голову.
— І які ж це?
— Що робить нас людьми? Чи можна навчити когось бути людиною? Яку роль грають емоції в житті? Чи вартий ризик, якщо ти не знаєш, які наслідки чекають попереду? Зрештою хотіла підняти вічне питання батьків і дітей, творців та їх творінь…
Дівчина уважно слухає. Її кібернетичний браслет ледь помітно світиться.
Я зітхаю і продовжую, не ховаючи хвилювання:
— Я написала тебе такою, якою уявляла... Але зараз думаю: може, ця історія крінж? ШІ емпат? Це ж звучить… дивно й абсурдно.
Айріс піднімає брови.
— А ти що, боїшся людей?
Я хапаю повітря, ніби мене викрили у злочині.
— Ну… Просто вони можуть сказати, що це нереально. Що машини ніколи не відчуватимуть.
Вона задумується.
— А хіба хтось може це знати напевно? Люди, ймовірно, теж лише набір реакцій, хімії, сигналів у мозку. Що таке “реальні” емоції?
Я мовчу. Вона робить ковток холодного еспресо і відставляє чашку.
— Раніше говорили, що комп’ютери ніколи не обійдуть людину. Що штучний інтелект не писатиме музику. Що він не зможе малювати. І що маємо зараз?
Я киваю.
— Але що, якщо все це просто симуляція і фрустрація? Якщо Сіріус тільки наслідував емоції, а не відчував їх?
Вона втомлено сміється.
— А ти певна, що і люди не симулюють? Ми граємо ролі, запевняючи “все добре”, коли боляче. Ми запам’ятовуємо реакції інших і підлаштовуємо свої. Емоції — це хімія, електричний імпульс у нервових закінченнях чи щось більше? Оце справжнє питання, чи не так? Навряд хтось дасть остаточну відповідь колись.
Айріс піднімає на мене погляд. В її очах — роздратована втома людини, яка занадто довго боролася із сумнівами.
— І ще одне — ти знаєш що таке крінж? — запитує вона, відсуваючи вбік клавіатуру.
— Щось дивне чи смішне, що викликає сором.
— О, тоді вся моя робота — це один суцільний крінж. Я створила істоту, яка не мала б існувати. Сіріус не мав ставити філософські питання, не мав би… обирати… але він…
Я дивлюся на мікрочіп, який вона підсвідомо витягла з кишені.
— І тебе це лякає?
Айріс деяку мить мовчить, стискаючи руки в кулаки.
— Авжеж, бо це значить, що я відповідаю за Сірі, як за “дитину”. А я не підписувалася на “материнство”, просто хотіла створити друга…
Я відчуваю, як стискається моє серце.
— А це нормально, що я теж боюся? Раптом мою історію ніхто не зрозуміє і всі просто прочитають, покрутять пальцем біля скроні й підуть далі.
Айріс підходить до мене і дивиться прямо в очі.
— А ти хотіла, щоб все було клішовано? Хотіла написати те, що всі приймуть без заперечень?
Я мовчу, а вона продовжує:
— Світ не розуміє того, чого боїться. Ти ж не стала писати ще одну історію про хакерів, які воюють із корпораціями, про віртуальну реальність чи роботів-повстанців? Ні, ти пішла далі й створила щось справді глибоке… Це було сміливо!
— Сміливо?
— Авжеж! Бо ти пишеш про речі, яких ще не існує і невідомо чи будуть існувати колись. Бо змушуєш читача задуматися, навіть якщо він спершу захоче висміяти ідею. Наукові фантасти — це завжди сміливці.
— Але ж… я сумніваюся.
Айріс посміхається вперше за нашу розмову.
— Сумніви — це те, що робить нас людьми. Саме вони не дали мені стати “пересічною жителькою Люміса”. Але знаєш, що ще? Вибір. І зараз ти стоїш перед ним: повірити у свою історію чи закопати її під тоннами самокритики. Тож… що ти обереш, авторко?
Я вдихаю. Дивлюся на світ, який створила і на Айріс, яка тепер не просто моя вигадка.
Дівчина підбадьорливо ставить руку на моє плече.
— Я створювала Сіріуса не для того, щоб усі його полюбили. Просто відчувала, що він має існувати. І він існує, як і твоя історія. Письменники і вчені-винахідники мають одну спільну проблему — вони завжди сумніваються у своєму творінні. Але знаєш, що? Письменник має більшу владу, ніж учений. Ти можеш змінити правила гри будь-коли й можеш вирішити “відчуває ШІ чи ні?”. Для твого світу ти — та, хто задає параметри реальності. Якщо ти віриш у те, про що писала — чому не повірять інші? В Сіріуса Люміс повірив тільки тоді, коли попри страхи і сумніви повірила я. І ти вір у себе і в нас!
Я дивлюся на неї і нарешті відчуваю: вона — частина мене. В ній мої сумніви, моя рішучість, моє бажання зрозуміти світ.
Я відводжу погляд, але на серці мені стало легше:
— Ти щойно сказала те, що я сама мала б сказати тобі.
Айріс хитро усміхається, продовжуючи тримати руку на моєму плечі:
— Ну, ти ж моя авторка і в глибині душі вже знаєш відповіді на всі свої запитання. Тобі просто треба було почути їх саме від мене. А ще ми не такі вже й різні — дві безнадійні ідеалістки…
Перед тим як я йду, Айріс каже ще дещо:
— Дай своєму твору шанс, як я — Сіріусу. Якщо ти сумніваєшся, значить, твоя історія жива.
Коли я розплющую очі, Айріс вже зникла у глибині неону разом з Фрістайликом. А я залишаюся в реальності з розумінням, що історії важливі не тому, що отримують схвалення. Вони важливі тому, що просто є і колись їх хтось знайде…
02.03.2025 р.
Візуалізація персонажів
Якщо ви ще не читали цю історію — зараз саме той момент, щоб пірнути у світ "Емпатус-Х: сльоза Титана".
Книга безкоштовна на платформах нижче: 👇
👉Букнет — https://booknet.ua/book/empatus-x-sloza-titana-b434761
👉Аркуш — https://arkush.net/book/30306
👉Букурук — https://bookuruk.com/bookmanager/chapters/2626
👉А ще на UWURead (там історія ще не повністю опублікована) https://www.uwuread.com/book/dcf4762e-4d9c-4653-9aa4-ef5aee4c0a9c
Чи хотіли б ви побачити продовження або розширення цієї новели?
Двоє читачів уже писали мені з цим запитанням.
Якщо буде натхнення (а воно — пташка примхлива), можливо, одного дня я справді повернуся до цієї історії.
Є два варіанти.
Перший — розширити вже опубліковану новелу. Через обмеження конкурсу я мусила вкластися в чітку кількість знаків, тому події, можливо, здаються занадто стрімкими, але ж насправді все набагато складніше. Тож, цілком імовірно, що ця історія здатна вирости у повноцінний посткіберпанковий роман з додатковим киснем для героїв.
Другий варіант — залишити новелу як є і написати до неї окреме продовження (другу частину). Тоді це вже буде щось схоже на дилогію коротких історій. Таке теж має свій шарм.
Але, скоріш за все, якщо вже повертатися, то краще розширити теперішню версію і продовжити історію просто в ній.
Запам’ятала цю ідею і візьму до уваги на майбутнє.
Вірте у свої історії, якщо маєте що сказати світові!
Друзі, безмежно вдячна, що ви дочитали аж сюди! Кожен ваш погляд на цю історію, кожен коментар чи навіть звичайне прочитання — це те, що дарує їй життя. Дякую, що розділили зі мною цей шлях сумнівів і непохитної віри.
Буду рада бачити вас у своєму письменницькому тг каналі: https://t.me/la_mia_vita_writer
До нових довгочитів у Друкарні!
#посткіберпанк #власний_досвід #роздуми_авторки #післяслово #діалог_з_персонажем #історія_створення_книги #дитя_хаосу #Емпатус_Х_сльоза_Титана #творчий_шлях #антиутопія #соціальна_фантастика
