На шляху пасивного, а іноді безсенсовного роздумування, бо вже немає віри, що зможу колись осягнути, що за гендер маю і чи маю (спойлер). Загубилося розуміння що небінарність немає під собою кордону і не завершується на тих знаннях котрими володію, про котрі говорять частіше у квір спільності.
І о боже, себе можна досліджувати. Уявляєте? От я і почав.
небінарність в безгендерності безгендерність в небінарності
Це гасло яке частково відповідає дійсності сьогоднішньої вістки.
Чому частково, (питає себе), бо ще досліджую, бо навіть цей абстрактний опис обмежує розуміння мого неіснуючого гендеру.
Але гасло най побуде тут. Воно мені чимось запало.
А я ходив... і впевнено проходив крізь достатню для втоми кількість камінгаутів. Ця впевненість, завершувалася майже одразу, за кілька хвилин...
коли моя ідентичність набуває реальності завдяки представленню себе людям, я ніби маю зберігати маленький великий секрет, тож хто там я.
Це був вступ у ментальні непроблеми. Вітайте конферансьє.
Коли кажу своє ім'я, неважливо яке, коли визначаю начасні займенники - я...
Стоп-стоп є ще - "іноді". в ті рідкі часи, коли я все таки і нарешті можу ідентифікувати свій гендер, мені стає спокійніше.
Цього разу моя впевненість залишається зі мною, зігріває мене своєю рідкісною появою. Проте.
Її втрата в котрий раз, в сотий раз, теж інформативна, сю флюїдність я майже осягнув,
Хоч і напишу пізніше спростування, буду думати, що от зараз, от от, от насправді, що моє "майже" беззаперечно реальне.
і..
...коли кажу своє ім'я, неважливо яке, коли визначаю начасні займенники - я... це...
...це те, що пов'язує мене із дійсністю. а особливість дисоціації лагідно і майже не помітно, емоційно відштовхує, назад, простягаючи до мене руці які відчуваються прозорими, холодними.
Психіка вважає, якщо я буду у цьому реальному світі - мені буде боляче (не сперечаюся).
Вона заперечує безпеку і будь-яку взаємодію із реальністю.
Це причина проблем із обраним іменем, із найменшим зв'язком зі світом - я ховаюся. Перекреслюючи частину себе самого.
Я не існую, а одже немає проблем.
На сліди від босої стопи наступає нерозуміння, коли я кажу, що без гендеру, що займенники блакить/блакиті. Це серед рідної MOGAI (LGBTQIA+) спільноти.
Людям не з ком'юніті, не маючи надії на розуміння, розказую... що десь... типу... небінарний. вони це проковтують не вимагаючи пояснень, ціль виконана.
Мені спокійніше від уникнення розповідей про кого чому і нашо, і сумно через не сприйняття мене мною.
Але з двох я оберу сум. я навчилися з ним виживати.
Схоже на адаптацію серед місгендерності. а покй ні.
Спокоєм я намагаюся нади'хатися після розмови. Його завжди не вистачає у моєму сповненою тривогою тілі.
Я намагаюся інтегрувати свою ідентичність у рамки небінарності та гендерфлюідності, що безперечно і частково так є. Але все ще не достатньо описує.
І врешті решт сповідь. Я струмок який пробивається через каміння, роса на квітці, я вода у хмарах, у дощі, листок на дереві, дерево серед лісу. Ліс. глибокий, глухий. Знадобляться додаткові сили пробратися крізь.
Називайте мене різними іменами природи, використовуйте різні займенники, так аби ви переживаєте щоб я надійно сховалися від своєї реальності за купою імен.
А я огортаю імена водою журчащої маленької річки якої не видно на мапі.
