1.
“Коли вона прибере ту павутину з ванної? Аж гидко. Хазяйка”, - ловив себе на думці чоловік, швидко витираючись після прохолодного душу.
Не хотілося йти з ванної кімнати. Тепло. Тихо. У промені ліхтарика з телефону, який останнім часом служив основним джерелом світла, ще виднілася пара.
Накинув свіжу футболку і зручні хатні штани, сів на підлозі. Інтернет ловив.
Дивно, та саме тут, в цій невеликій кімнатці з нюдовими кахлями він почував себе вільним. Ніхто його не турбував, ніщо його не турбувало.
Побачив купу непрочитаних повідомлень. Всі від неї.
«Мур! Привіт Котику!
Постійно думаю про Тебе. Може хоч би нечаянно побачимося?…
Я розумію, що Ти маєш купу роботи вдома…плюс немає очевидної причини чому Ти кудись повинен їхати…Та й тривоги…
Я велика дівчинка…все добре. Я просто прийняла все як є…і змирилася.
Мій Котик! Муррр. Скучаю за Твоїми плечами…губами… руками…за всім Тобою…мій хлопчик. Хочу Твоїх дотиків…
Коханий…Такий жаданий…Добраніч. Мій місяцю!»
Він почав відписувати:
«Привіт Киця! Ти сердишся? Може я мало роблю для того, щоб ми зустрілися…Але я сильно скучаю…Думаю про Тебе.
Завжди. Моя бажана. Дуже сумую. Тримайся, моя дівчинко.
Дуже хочу до Тебе – Кицюненяточко. Моя красуня!
Я Тебе люблю і чекаю зустрічі! Я вирвуся!»
2.
« Коли вже я нарешті приберу ту павутину з ванної! Весь час забуваю»
Вона відкрила кран. Спустила воду. Набрала ванну. Лягла.
Тепла вода обняла її ще молоде тіло.
Відсутність світла створювало романтичну атмосферу.
Добренько.
Давно їй не було добренько. Вона закрила очі і жадібно ловила ці миті і не пускала в голову ніяких думок.
Регулярна темрява навчила її розслаблятися. А вона дійсно втомилася: доводилося вже майже рік постійно вдавати, що все добре.
Завтра знову до лікаря. Будуть результати аналізів. Чоловіку і донці нічого не казала. Не хотіла.
Хотіла сходити на майстер клас по плетінню різдвяних павуків з соломи. Їй було соромно, що не знала ніяких українських традицій. Тим паче зараз, коли за право бути самим собою ведеться війна. Раніше вона тим не преймалася. Так, куплена в супермаркеті кутя і готовий узвар.
А Різдво наближалося.
Вона вирішила навчитися разом з донею. І відволіктися від темних думок.
Різдвяний павук її зацікавив найбільше. Це геометричні фігури сплетені ниткою з соломинок в одну композицію, яку підвішують до стелі.
Він нагадав її сім’ю: великі і маленька фігурки разом синхронно коливаються і водночас кожен елемент ще рухається навколо себе самого.
Вона вже спланувала день. І наперед вирішила, що лікарський вердикт планам не завадить.
Можливо навіть чоловіка вдасться залучити. Хоча він таке не любить. Їй інколи здається, що він взагалі нічого не любить..
«Бррр, як швидко холоне вода. Треба завершувати», подумала підводячись з ванни жінка і загорнулася в рушник.
3.
«Цього павука треба вбити. Бо він вб’є нас» , думала маленька Яринка кожного разу, коли заходила до ванної кімнати.
Вона його давно помітила. Ще тоді, як ночували у ванній всією родиною.
Спершу роздивлялася павутинку, а потім побачила чорну цяточку.
Та цятка її злякала. Хоча вона дівчинка смілива: як чула сирени, швидко і по-дорослому спокійно робила все, що казали батьки. Не плакала, хоча здригалася від звуків вибухів.
А тут цятка.
“Це не просто павук. В нас немає мух. На що він полює? ”
Дівчинка помітила, що він з’явився нещодавно. Тоді, коли батьки швидко склали два рюкзаки і поклали біля вхідних дверей. Коли світло стало зникати. І як ванна кімната стала не лише ванною, а інколи і спальнею для їхньої сім’ї.
Останнім часом багато змін.
Вона знала, що йде велика боротьба світла з темрявою. Тому по сигналу треба було спускатися в підвал або йти до ванної чи коридору.
Знала, що дорослі її оберігають.
Знала, що сама оберігає дорослих.
Вона помітила, що батьки частіше стали бути разом: чи то похід в магазин, чи приготування обіду, чи мамин павучий урок у майстрині.
Зазвичай тато на таке не погоджувався, але тоді сам напросився піти з ними за компанію.
Майстриня в окулярах і вишиванці радо всіх привітала і розказала, що треба робити.
Процес здавався легким та швидким, та насправді було важко. Декілька разів переробляли і починали спочатку. Тато замість ромбів робив трикутники, а мама не могла з’єднати два великі ромби.
Довелося втрутитися Яринці. Ці дорослі! Їм самим треба допомога.
Дівчинка сіла між батьками, викинула його трикутники, з маленьких соломинок великою голкою з ниткою сформувала маленький ромбик і до нього приєднала два великі, мамині.
Вийшло гарно. Це захопило всіх і вперше за довгий час Яринка помітила як батьки посміхаються.
Вдома того солом’яного павука підвісили до стелі і Яринка в думках попросила його зробити так, щоб павук з ванної пішов з їхнього дому.
4.
“ Вони точно скоро здогадаються”, - думав павук.
В невеличкій, але охайній ванній кімнати він доживав свій вік. Павук відчув смачнезні вібрації і перебрався до них від сусідів. Обрав найнепомітніший куток і зробив маленьку павутинку. Він не живився комахами. Ні.
Йому треба була темрява і людський страх.
Спершу все було добре: регулярні сирени, відключення світла, людський переряк.
Мужчина сідав на підлогу і ,замикавшись, боявся, щоб його не підловили.
Жінка подовгу дивилася в дзеркало і тихо плакала, закривши рот руками, щоб її не почули.
Маленька дитина старалася не довго бути в кімнатці і швиденько тікала.
Проте смак ставав дедалі пріснішим:
темрява в цій родині почала зникати.
Під слабким світлом ліхтарика він слухав їхні довгі сімейні розмови на підлозі ванної. З’явився сміх. А це смертельна небезпека для таких, як він.
Жінка більше не плакала. Вона розповіла про свої підозри і на секунду павук відчув смачний запах, то був страх втрати. Але він розвіявся. Бо чоловік міцно обняв дружину і маленьку дівчинку і сказав: « Ми здолаємо це разом».
Відтоді чоловік перестав відповідати на повідомлення в телефоні. Ба більше: він змінив номер і купив новий.
А дитина замислила щось страшне. Вона довго вдивлялася в його темний куток і навіть показувала кулак.
Це почало лякати самого павука.
Страх зник з цього житла. Темрява теж.
Павуку немає тут поживи. А він завжди шукає темні душі.
Яринка поспішала до школи. Нарешті не дистанційка! Ранок був привітним і без тривог. Дівчинка забігла до ванної. Увімкнула світло. Вже не було потреби користуватися ліхтариком. І раптом зрозуміла, що павук зник.
- Дякую, - прошепотіла дитина солом’яному різдвяному павуку у їхній світлій вітальні.
