“Вихід Росії з Договору про заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ) та загрози застосування міфічної ракети «Буревісник» в умовах важких боїв в Україні — не більш ніж спроба Путіна покращити позиції у передбачуваних переговорах про перемир'я в Україні. Російське керівництво при цьому хотіло б «продати» це перемир'я власному народу - як перемогу на полі бою”, — вважає військовий оглядач Павло Лузін
Підпис Москви під договором зберігається
Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань було підписано Росією у 1996 році та у 2000 році ратифіковано. За час свого існування, ДВЗЯВ було підписано 187 державами, при цьому ратифікували його лише 178. Цікаво, що хоча договір і не набув чинності, він дотримується усіма хто його підписав. В силу ж, він не набув чинності, тому, що 1996 року його підписали, але досі не ратифікували США та Китай, тобто дві з п'яти офіційних ядерних держав. Тепер до них приєдналася і Росія.
Таким чином, з-поміж офіційних ядерних держав, які підписали і ратифікували ДВЗЯВ, залишилися лише Великобританія та Франція. І, до речі, Москва обґрунтувала відкликання своєї ратифікації договору саме тим, що його не ратифікували США, але без аналогічної претензії до КНР, слід вважати звичайним удаваністю.
Москва обґрунтувала рішення тим, що договір не ратифікували США, при цьому не згадавши Китай
З неофіційних ядерних держав, до яких належать Ізраїль, Індія, Пакистан та Північна Корея, ДВЗЯВ підписав лише Ізраїль, хоча теж його не ратифікував. Інші три країни не підписували договір. Проте, крім самого факту дотримання договору всіма країнами, що його підписали, у Відні існує Організація договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ОДВЗЯІ), яка координує роботу глобальної мережі моніторингових сейсмічних і радіонуклідних станцій, що стежать за тим, чи не проводить хтось реальних ядерних випробувань. І 32 таких станції з кількох сотень по всьому світу знаходяться на території Росії. З усього цього випливає, що відкликання Росією своєї ратифікації ДВЗЯВ не означає, що вона автоматично отримує можливість відновити ядерні випробування (останнє ядерне випробування було проведено ще в СРСР у 1990 році), незважаючи на яструбину позицію деяких російських експертів та пропагандистів. Поки зберігається російський підпис під ДВЗЯВ, Москва не може відновити випробування без негативних зовнішньополітичних наслідків для себе, які перекриють будь-який бажаний ефект від гіпотетичного поновлення.
Справжня мета Росії – покращення переговорних позицій
Проте проблема в тому, що відкликання російської ратифікації ДВЗЯВ, разом із призупиненням участі Росії в Договорі про скорочення наступальних озброєнь (ДСНО) у лютому 2023 року, побічно, але свідомо торпедує наріжний Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Тут варто згадати про статтю VI, одну з ключових у ДНЯЗ:
«Кожен учасник цього договору зобов'язується в дусі доброї волі вести переговори про ефективні заходи щодо припинення гонки ядерних озброєнь у найближчому майбутньому та ядерному роззброєнні, а також про договір, про загальне та повне роззброєння під суворим та ефективним міжнародним контролем».
Проте, мета цих дій зрозуміла: покращення за будь-яку ціну російських переговорних позицій, у рамках конфронтації із Заходом. Це пояснюється тим, що Кремль маніакально заперечує Україну самостійним міжнародним суб'єктом.
І тут, відмінну ратифікації ДВЗЯВ, треба розглядати в комплексі з іншими діями:
По-перше, це російські наступальні зусилля на полі бою, які анонсував навіть російський постпред при ООН Василь Небензя.
По-друге, це чергові нагадування про міжконтинентальну балістичну ракету «Сармат», що не пройшла цикл випробувань, і ілюзорну крилату ракету «Буревісник».
По-третє, це антиізраїльський характер російської політики, що погано приховується, на Близькому Сході.
Кремль маніакально заперечує Україну як самостійний міжнародний суб'єкт
Крім того, не варто нехтувати і ненульовою ймовірністю причетності Росії до аварії на газопроводі Фінляндія – Естонія та пошкодження підводного кабелю зв'язку Швеція – Естонія. Причому, за останній рік, це вже третя спроба Кремля поліпшити свої «торгівельні» позиції. Так, у вересні-жовтні 2022 року, ядерний шантаж (у тому числі сюжет про «брудну бомбу», що розкручувався пропагандою) поєднувався з мобілізацією і, ймовірно, з диверсією на трьох гілках «Північних потоків», а в лютому-березні 2023 року призупинення участі Росії, у ДСНО, поєднувалося зі спробою наступу в районі Вугледару.
Москва робить ставку на те, що питання ядерного нерозповсюдження та роззброєння та уникнення прямого зіткнення з Росією набагато важливіші для Сполучених Штатів та їхніх союзників по НАТО, ніж територіальна цілісність України. Решта має бути або додатковим важелем, або розмінною монетою. Причому декларовану готовність США, до діалогу з ядерних озброєнь ,окремо від інших питань, вона розглядає як підтвердження правильності своєї точки зору та запрошення до нарощування тиску. На доданок, Москва сьогодні знову намагається налякати Захід своїм, нібито, незворотним зближенням з КНР (щоправда, останній візит Володимира Путіна туди так і не дав якихось зримих результатів), КНДР та Іраном. При цьому, вона нагадує про те, що готова постачати до Німеччини газ по гілці «Північного потоку 2», що залишився
Виторговування перепочинку, який дозволить зберегти обличчя
Росія вже рік намагається отримати перепочинок на кілька років для зализування ран та часткового відновлення військової сили. Йдеться саме про перепочинок, оскільки російська влада за 20 місяців війни багаторазово підтверджувала свою відданість споконвічній меті відвоювання, а саме — знищення незалежної держави та культури України.
Однак, Росія не готова до перепочинку на будь-яких умовах: російська влада намагається перетиснути, перетерпіти і пересидіти Україну та Захід, щоб її дії виявилися прийнятними у внутрішньополітичному полі. Справа в тому, що війна не тільки завела Москву у військовий, економічний і зовнішньополітичний глухий кут, а й виявилася небезпечною внутрішньополітичними потрясіннями.
Росія не готова до військового перепочинку на будь-яких умовах
Найбільший ризик — поява так званої «партії вкраденої перемоги», в тому випадку, якщо доведеться визнати військову поразку або, навіть, якщо умови перепочинку, що шукаються, будуть схожі на поразку. Тверде ядро такої «партії» можуть становити сотні тисяч ветеранів, що повернулися, і члени їхніх сімей. Крім того, перед Кремлем стоїть проблема того, як зберегти сухопутну армію, з якої звільниться більшість нинішніх мобілізованих та солдатів-контрактників, а також чимала частина офіцерів та молодших командирів.
Саме тому, перемир'я, на будь-яких умовах, Кремль не влаштовує, і він щосили намагається нав'язати свої умови. Ці умови сформулював колишній канцлер Німеччини Герхард Шрьодер:
Відмова України від планів вступити до НАТО (на думку Шредера, Київ «у будь-якому разі» не зможе виконати умови приєднання до альянсу).
«Український парламент скасував двомовність. Це потрібно змінити».
Донбас: застосування схеми за прикладом Південного Тироля (провінція на півночі Італії з переважно німецькомовним населенням).
Гарантії безпеки Україні, у тому числі від Ради безпеки ООН та Німеччини.
"Крим - це більше, ніж просто регіон для Росії, це частина її історії".
Крім того, Росія, в умовах перепочинку, хотіла б вийти на тривалий переговорний процес щодо ядерних озброєнь та стратегічної стабільності, щоб не животіти у позиції світового ізгоя. А майбутнє призупиненого Договору СНО, який закінчиться у 2026 році, і ДВЗЯВ, який втратив російську ратифікацію, вже може вважатися достатньою відправною точкою для таких переговорів, причому створеної руками Москви.
Чому «Буревісник» – це міф
На завершення, варто зауважити, що ілюзорна крилата ракета «Буревісник», що періодично згадується, теж служить у цьому широкому і похмурому політичному контексті важелем. Москва демонструватиме переговорну завзятість і імітуватиме важке рішення, щоб виміняти відмову від цієї неможливої ракети на щось більше вартісне.
Проблема тільки в тому, що які б «відпливи» не з'являлися в західних і російських ЗМІ і які «джерела в розвідувальних колах» не спілкувалися б із журналістами провідних видань, втіленню «Буревісника» заважає шкільний підручник з фізики.
Втіленню «Буревісника» заважає шкільний підручник з фізики.
Звичайно, на папері можна розрахувати реактор, який видаватиме достатню теплову потужність, за рахунок енергії поділу кількох десятків кілограм високозбагаченого урану, щоб нагрівати повітряний потік, що набігає, і створювати достатню тягу для польоту ракети. Але високозбагаченому урану, а реактору в цілому та обладнанню самої ракети потрібні: захист, система управління реактором і ракетою, система генерації електроенергії для бортового обладнання та система охолодження, хоча б у вигляді масивного радіатора, тому, що потоку повітря, що набігає, може бути недостатньо для цього. Все це забирає масу такого реактора в діапазон десятків тонн з відповідними габаритами. Ну, і готувати такий реактор до роботи мають десятки людей, як мінімум, із вищою інженерною освітою.
Одним словом, ракета «Буревісник» — міф, не реальна зброя, а ще один прийом, придатний для політичного торгу, але не для війни.
Джерело — The Insider
